Українське мистецтво на польських землях

Візантійсько-українська культура на польських землях, що з такою силою розцвіла за Ягайла та його наслідників, мала вже тут свою традицію і вироблену славу. Найстарші польські костели, будувалися, різьбили й розмалювали «грецьким способом»; на монетах Болеслава Хороброго стрічаємо зображення храму в візантійському стилю.

«Формою й звичаєм греків» були збудовані костели в Тиньцу, Сєцєхові, на Лисій Горі, Плоцьку, в Кракові (св. Андрія) та інші. Ві­зантійсько-романська архітектура була пануючою в Польщі до XIII ст. Творцями тої архітектури були українські майстри, що в XV ст., як малярі, святкують на польських землях справжні тріюмфи. «Україна, що мала у візантійському цісарстві зразки з першої руки, в мистецькій творчости випередила Польщу і вже в XI ст. могла виказатися не тільки творами письменства, але також монументальними, мо­заїчними й малярськими творами. В пізніших сторіччях вплив україн­ського мистецтва відбився особливо в станковому малярстві й то не тільки на українсько-польському пограниччу, але навіть в обсязі корінно-польських земель» — пише дослідник польського малярства проф. В. Подляха. Про перевагу української мистецької культури в тих часах над польською, пишуть і інші польські дослідники, з виїмковою однозгідністю.

Одним з найстарших творів українського мистецтва на польських землях був різьблений причілок вроцлавського костела св. Ми­хайла, фундованого в 1146—1161 pp. польським вельможею Яксом Грифітою. Костел розібрано в XVI ст., але рисунок його різьбленого причілка, щасливо зберігся. Посередині його полукруглого щита ба­чимо Христа на веселці слави, з книгою в лівій руці й правою рукою піднятою до благословення. Зправа стоїть князь Болеслав Кучерявий з сином Лєшком, зліва клячить Якса і його жінка Агапія. Напис на околі причілка латинський, але імя Агапії виписане кирилицею. Схід­ній характер різьби, разом з кириличним написом, переконали дослід­ника К. Войцєховського, що його виконавцями були українські май­стри. Дуже можливо, що українці були й будівничими самого костела.

По словам польського хроніста Длугоша «грецьким», тобто візан­тійсько-українським способом і напевне українськими руками побудо­вано вже в XII ст. манастирський костел на Лисці й колегіянтський у Вислиці, оба фундоваш Болеславом Кривоустим. Той сам Длугош згадує в своїй історії, що одна з каплиць при катедрі на краківському Вавелі, фундована королем Казимиром у 1340 p., славилася своїми малюнками, що їх, на думку проф. Войцєховського, мусіли виконати українські малярі, бо тогочасні польські «вміли тільки мазати стіни синкою й золотити звізди».

До ще буйнішого розвитку дійшло українське мистецтво за ча­сів Я г а й л а. Дехто з польських дослідників пробував це явище по­яснити особистими «симпатіями» цього короля для української куль­тури. Ми знаємо, що Ягайло, як неофіт, був непримирним ворогом усього, що східне і українське, а коли для своїх церковних і світ­ських будов запрошував українських мистців, то тільки тому, що не мав кращих під рукою.

Польські хроністи вичисляють роботи українських малярів у ко­стелах на Лисці, в Кракові, Вислиці, Сандомирі, Люблині й Гнєзні. Длу­гош пише, що з доручення Ягайла, розмалювали українські малярі го­ловну наву костела на Лисці. Крім цього найдено рахунки Ягайлового скарбника, Гінчки з Пшеманкова, що їх поодинокі позиції проясню­ють нам питання праці українських малярів на Ягайловому дворі.

Найраніша позиція в тих рахунках датована 3 липнем 1393 p., говорить про післання малярам до Лисця клепаного золота, друга про два півбочки вина, третя говорить знову про золото й червону краску («рубрику»). Відтак, по піврічній павзі, в червні 1394 р. чергуються в рахунках дальші видатки на малярів, 3 них довідуємося, що крім ро­боти в костелі на Лисці, розмальовували каші малярі королівську спальню на краківському замку. Колиж вони, в листопаді 1394 р. покінчили робити, й верталися додому, то з доручення короля куплено їм два коні, два кожухи й виплачено по дві гривні на дорогу. З пізні­шої позиції довідуємося, що малярями проводив якийсь Владика. Нажаль ні в костелі на Лисці ні в королівській спальні на Вавелі не залишилося ні сліду з праці, названих у рахунках Гінчки, малярів.

Про «грецькі» мальовила вислицької колєгіяти довідуємося з «візити» краківського єпископа Задзіка в 1633 р. Він бачив іще в колєгіяті візантійсько-український стінопис зі сценами з життя Бо­городиці. Про нього згадують пізніші польські письменники Вапов-ський, Кромер і Бєльський. Длугош, як уже сказано, приписав фун­дацію вислицького стінопису Ягайлові,

Польський хроніст Дамалєвіч, бачив візантійсько-український стінопис ще в XVII ст. вгнєзнеській катедрі й назвав його «мальовилом, подібним. до руського й московського, що в ріжних красках відтворювало постаті святих».

Ягайло фундував теж стінопис марійської каплиці на Вавелі. Нині нема вже по ньому сліду, але в «Книзі Бенефіцій» занотував Длугош, що «Ягайло каплицю Мансіонарів (Марійську) на грецький спосіб доручив розмалювати».

Нарешті з часів Ягайла походила поліхромія Троїцької кап­лиці при вавельській катедрі. її будову закінчено в 1433 р. й зразу покрито її стіни, зверху до низу, постатями отців східньої церкви. Невміла обнова каплиці, переведена в половиш минулого сторіччя, знищила мальовила, що їх остаточно покрито модерною поліхромією кисти маляря В. Тетмаєра.

З часів Ягайла походив розпис княжого замку в Нових Трок а х. Ще в 1822 р. можна було бачити на замкових стінах злинялі. франгменти мальовил, що облітали ще на очах відвідувачів у поло­вині XIX ст, Нарешті польський хроніст XVIII ст. Стрийковський занотував., що в Витебську «на вищому замку в церковці», бачив на власні очі «портрет Ольгерда і його дружини в довгій мантії, мальований грецьким способом».

Отеє були б відомости, що стверджують розвиток українського мистецтва на польських землях у часи Ягайла.

Кромі прізвища Владики, українського маляря на услугах Ягайла, збереглося до нас ще одно прізвище перемиського духовника Г а й л я. Будучи в 1426 р. в Городку під Львовом, видав король Ягайлом, гра­моту, що нею надає Гайлеві парохію при церкві Різдва Христового над Сяном у Перемишлі, за малярські праці, виконані в костелах королівської фундації в Сандомирській, Краківській, Сєрадській та ін­ших землях. Позатим маємо з часів Ягайла автентичний памятник українського малярства тих часів, тобто стінопис Троїцької каплиці на Люблинському замку.