Скульптура

Тісно пов'язана з архітектурою сти­лю Відродження скульптура. Після прийняття християнства цей вид обра­зотворчого мистецтва занепав, оскіль­ки православна церква вбачала в ньо­му зв'язок з язичництвом. У XIV-XV ст. найпоширенішим різновидом скульптури було декоративне різьб­лення, в якому переважали народні Традиції. Під впливом ідей Ренесансу Стає помітним прагнення до реалістич­ного відтворення натури.

Скульптура відігравала важливу роль в оздобленні споруд. Чимало бу­дівель Львова цього часу (Чорна кам'яниця, будинок Корнякта, капли­ця Трьох святителів, Успенська церква та ін.) прикрашені майстерно викона­ною декоративною скульптурою. По­пулярні орнаментальні мотиви - грона винограду, листя аканту, квіти грана­ту, фігурки янголят - характерні для мистецтва епохи Відродження.

Визначні пам'ятки скульптурного різьблення - львівські каплиці Боїмів та Кампіанів. Особливою пишнотою та врочистістю вражає каплиця Боїмів, -усипальниця родини заможного купця Георгія Боїма. її фасад-становить су­цільний декоративний рельєф, ви кома ний з надзвичайною майстерністю. І!<■ поступається йому й вишукане офор-

млення інтер'єру. У ньому крім багатої декоративної пластики особливу увагу привертають алебастрові та мармурові бюсти - портрети членів родини Бої-мів. У їх створенні брала участь група митців, серед яких відомі скульптори Г. Шольц, А. Бемер, Я. Пфістер.

Скульптурний портрет становить окремий жанр скульптури. В Україні він з'являється й набуває поширення в XVI ст., що також є свідченням впли­ву культури Відродження. В україн­ській скульптурі портрет виник рані­ше, ніж у живопису. Найранніші його зразки зустрічаються у надгробних пам'ятниках, зокрема у вже згадуваній каплиці Боїмів.

Надгробки замовляли заможні люди для увічнення та уславлення образу померлого. Одним із завдань виконав­ця було відтворення реальних портрет­них рис цієї людини. У цей період сформувалася композиційна схема надгробка, що складався зі скульптури померлого (найчастіше зображували постать, що напівлежить на кам'яному ложі саркофага), та ніші, увінчаної складним архітектурним обрамленням. Таким був надгробок князя Костянти-ч на Острозького, встановлений 1579 р. в Успенському соборі Києво-Печер­ської лаври.

З часом надгробні пам'ятники ста­ють дедалі складнішими та величніши­ми. На зміну рельєфам приходить кругла скульптура (відокремлена від площини). В обличчях людей посилю­ються психологічні ознаки. Взірцем такого твору є надгробок київського воєводи Адама Кисіля, встановлений у родовій усипальниці - церкві с. Низ-киничі на Волині. За традицією помер­лого зображено в лицарських строях, зі зброєю. Скульптор надав його обра­зу суворого й героїчного вигляду і вод­ночас відтворив індивідуальні риси ці­єї відомої історичної особи.

У XVI - на початку XVII ст. укра­їнська скульптура першою серед обра­зотворчих мистецтв зробила значний

крок до становлення сутр світського мистецтва. Це стало результатом по­ширення світогляду та ідей загально­європейської культури Відродження. Отже, історія української скульптури також свідчить про те, що мистецтво України з усією його національною своєрідністю належить до Європей­ського культурного регіону.

ЖИВОПИС

Одним з основних видів образо­творчого мистецтва був монумен­тальний живопис. У ХІУ-ХУ ст. храми, як і раніше, прикрашалися фресками. Уявлення про їх особли­вості дають деякі ансамблі, що зберег­лися в Західній Україні та Польщі.

У монументальному живопису, як і в архітектурі та скульптурі, традиції Київської Русі співіснували з новими художніми впливами, що надходили із Заходу. Прикладом нового підходу до зображення традиційних сюжетів, змін в образотворчому мисленні є, фрески церкви-ротонди в колишньо-/ му селі Горяни (тепер передмістя Уж­города) на Закарпатті. Ця церква -одна з найдавніших кам'яних споруд цього краю. Унікальною мистецькою пам'яткою свого часу є її розписи. Розташування сюжетів на стінах не відповідає давньоруським традиціям. Тут вони розміщені послідовно, один за одним, що створює відчуття непе­рервної розповіді. Головна тема го­рянських фресок - життя Ісуса Хрис-Та. Найбільшу увагу невідомий ху­дожник приділив його стражданням -«страстям», передавши водночас по­чуття трагічності й ліризму. З особли-іюіо теплотою втілено образ матері Ісуса - Марії. Композиції розписів динамічні, постаті зображено у прос­торі вільно й невимушено. Таке трак­ту паїшя образів означало відхід від візантійських правил та канонів. Фрески в Горянах'— один із перших подихів Ренесансу в Україні.

Високо шанували український мо­нументальний живопис у Польщі, де не було місцевих традицій та власної школи цього мистецтва. У 1418 р. на замовлення короля Ягайла група укра­їнських художників на чолі з майстром Андрієм розписала фресками замкову капелу в Любліні. У цих фресках бу­ло збережено давні традиції та сюжети і водночас талановитим майстрам вда­лося передати щирість людських по­чуттів. Окрім Любліна українські жи­вописці виконали великі комплекси монументальних розписів в інших польських містах: Кракові, Сандоми-рі, Вислиці. У них вони успішно реа­лізували ще одне творче завдання: при­стосували українську монументально-

декоративну систему розписів до ха­рактеру готичної архітектури. Вплив і українського монументального живо-Г пису на польську культуру того часу незаперечний.

У ХІУ-ХУ ст. в духовному житті України зростає значення іконопису. у На цей час уже відійшла у минуле тех­ніка мозаїк, а фрескові розписи були доступні далеко не всім церквам. На зміну їм приходить іконостас - особ­лива перегородка, що закриває вівтар­ну частину храму і складається з кіль­кох рядів ікон.

Усупереч складним історичним умовам саме в цей період українське мистецтво іконопису стверджується як суто національне явище, не подібне на аналогічне мистецтво інших країн їу східного обряду. Ікони стали неодмін­ним атрибутом життя всіх верств су­спільства.

Усі ікони цього періоду, що зберег­лися до наших днів, походять із Га­лицько-Волинських земель. Там про­цвітали численні мистецькі осередки, в яких іконопис розвивався вільно, без жорсткого контролю з боку церковної та світської влади (як це було в Мос­ковській державі).

Одна з найдавніших пам'яток цьо­го виду мистецтва - чудотворна іко- < на Волинської Богоматері, написана ще в другій половині XIII ст., - нале­жить до його найкращих зразків. Вона вражає глядача особливою суворістю образів Богоматері та дитяти Ісуса, якої не було в іконах попереднього пе­ріоду. Ця ікона є прикладом того, як засобами по-справжньому високого мистецтва, без сюжету та розповіді, а лише у виразах облич можна передати дух часу.

Шанованими в Україні стали ікони «Чудо про Змія» або, як їх частіше на-^' зивали, «Юрій Змієборець». Одна з кращих таких ікон походить із села Станилі на Прикарпатті. її автор був талановитим майстром композиції та колориту. Він зумів поєднати відчуття

загальної гармонійної врівноваженості з ритмічним рухом, форму - з кольо­ром. Надзвичайно майстерно він воло­дів лінією - одним із основних засобів художньої виразності в образотворчо­му мистецтві. Святий Юрій, або Геор­гій, був одним з найпопулярніших об­разів не лише в українському, а й у всьому європейському мистецтві. В ньо­му втілено ідеал середньовіччя - образ лицаря-героя, визволителя й захисни­ка, святого зі зброєю в руках.

Поступово в іконопис проникають елементи реального життя: зображен­ня рослин, архітектурного оточення, предметів побуту. Образи на іконах дедалі частіше набувають зовнішніх рис місцевого населення. Україн­ським іконам властиве також застосу­вання світлотіні і прямої перепекти-, ви - засобів реалістичного відтворен-' ня дійсності.

У XVI ст. в Україні набули поши­рення ікони на тему Страшного суду. В них, згідно з тогочасними уявлені нями, з максимально щирою наочніс­тю було передано все, що може стати­ся з душею людини після її смерті. Такі ікони виконували виховну функ­цію: вони мали нагадувати людям про те, як слід жити, щоб не зазнати пе­кельних мук. Розглядати ікони на те-. му Страшного суду дуже цікаво. На них майстерно скомпоновано численні багатофігурні зображення, з великою вигадливістю побудовано сюжет. Ко­лоритні картинки пекла свідчать про неабияке почуття гумору, притаман­не українському народові в ті далекі часи.

Поступово в мистецтві живопису розвиваються світські жанри: пор­трет, історична, батальна картини, пейзаж. Провідне місце серед них по­сідав портретний живопис. З-по­між ранніх взірців цього жанру слід назвати портрети історика Яна Гер-бурта, польського короля Стефана Баторія (художник В. Стефанович), князя Костянтина Корнякта, старости Мнішека, на яких відчутний вплив європейського парадного портрета. Тогочасні художники досконало опа­нували реалістичні засоби відтворен­ня дійсності: анатомічну будову тіла, просторове і світлотіньове моделюван­ня та пластику. Завдяки традиції за­мовляти посмертні портрети членів Ставропігійського братства з'явилася галерея реалістичних образів мешкан­ців Львова.

Прогресивне значення в художньо­му житті Львова мало створення в 1596 р. цехової організації художни­ків. Це була передова форма об'єднан­ня майстрів, загальноприйнята в євро­пейських країнах. Вона не лише зміц­нила становище художників у суспіль­стві, а й спонукала їх до професійного вдосконалення. Зокрема, цеховим ста­тутом передбачалося трирічне стажу­вання майстрів за кордоном.