Основні методи і функції державного регулювання економіки

Держава, як суб'єкт суспільних інтересів, виконує комплекс взаємозв’язаних функцій і завдань, з одного боку, як власник майна та підприємець, а з іншого, як регулятор соціально-економічних процесів.

Під державним регулюванням за умов ринкової економіки, розуміють такий вплив органів управління (координації) на розвиток національної економіки, який, використовуючи методи прямого регулювання (інвестиції, дотації, ціни) та побіжного регулювання (кредитна, амортизаційна, податкова політика),орієнтує державний, приватний та змішаний сектор економіки на використання фінансового механізму та економічних регуляторів.

Функціями державного регулювання економіки (ринкової) за умов переходу та становлення ринкових відносин є:

1. Інституційне оформлення верховними законодавчими органами процесу розвитку нових виробничих відносин(законодавча функція).

2. Здіснення інформаційно прогнозної та аналітичної діяльності.

3. Формування макроструктури та підтримка економічної рівноваги(регулююча функція).

4. Соціальна спрямованість розвитку економічної системи та соціальний захист населення(соціальна функція).

Інституційна функція полягає в правовому та організаційному закріпленні верховними законодавчими органами нових виробничих відносин, встановлення норм та правил господарювання, формування відповідної організаційної структури управління.

Інформаційно-прогнозна та аналітична функція полягає в тому, що центральні господарські органи визначають пріоритетні якісні цілі економічної політики на базі аналізу функціонування національної економіки і розробки варіантів макроекономічних прогнозів розвитку за найважливішими напрямками економіки.

Формування макроструктури і підтримка економічної рівноваги - повинні забезпечувати соціально-економічну та екологічну рівновагу суспільного розвитку і здійснюватись, як прямими (в основному законодавчого характеру), так і побіжними методами централізованого управління(фінансово-кредитна, податкова політика та ін.).

Соціальна спрямованість та соціальний захист населення полягає в створенні системи соціальних гарантій для населення і захисту частини її верств від соціально-несприятливих наслідків функціонування ринкової економіки. Основним завданням є забезпечити рівний доступ всіх верств населення до певного інституційно-гарантованого рівня життєвих умов незалежно від доходів даних верств (фізичної культури, освіти, медичного обслуговування). Ця функція виконується за допомогою бюджетного фінансування.

Державне регулювання здійснює свої функції за допомогою певних форм та методів впливу на економічні процеси. Світовий досвід виділяє наступні головні форми державного регулювання економіки:

1)Структурна політика - обґрунтування цілей і характеру структурної перебудови економіки, визначення пріоритетних ланок суспільного виробництва і оптимального співвідношення між ними.

2)Індикативне планування - це адекватна ринковим відносинам форма макроекономічного планування. Показники індикативного плану не мають для окремих господарських суб’єктів статусу обов’язкових завдань, а носять рекомендаційно-орієнтований характер, тобто орієнтують товаровиробника на випуск певного виду продукції.

3)Бюджетно - податкова політика - це найбільш давній інструмент державного втручання у ринкову економіку. Бюджетна політика реалізується через визначення оптимальних співвідношень між доходами і витратами держави. Ефективність бюджетної політики залежить від податкової політики. Держава через рівень оподаткування, порядок обчислення податкової бази та систему податкових пільг та обмежень визначає, з одного боку, величину надходжень до державного бюджету, а з другого боку, спрямовує ділову активність господарських суб'єктів у відповідності до встановлених цілей та пріоритетів економічного розвитку.

4)Грошово-кредитна політика – заходи центрального банку, спрямовані на зміну грошової маси у обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава має можливість впливати на економічну кон’юнктуру.

5)Цінове регулювання економіки. Держава може втручатись у ціноутворення у формі прямого регулювання, а саме встановлення фіксованих цін на найважливіші товари, граничного їх рівня, заморожування цін на певний термін та інше, а також у формі побіжного регулювання – зміни рівня та диференціації ставок товарних податків.

6)Антимонопольна політика - це регулювання процесу створення монопольних структур в економіці з одного боку і створення сприятливих умов для дії ефективної конкуренції з іншого боку.