Етіологія

Етіологія (від грецького aitia - причина) - це вчення про причини і умови виникнення хвороби. З позицій детермінізму, кожна хвороба має свою причину. Це той фактор зовнішнього або внутрішнього середовища, без якого неможливий розвиток саме даного захворювання. Причина обов’язкова і завжди матеріальна. Вона проявляє себе у взаємодії з організмом і надає специфічості викликаній нею хворобі. Наприклад, туберкульоз викликається паличкою Кока, гіпотермія - низькою температурою зовнішнього середовища, променева хвороба - іонізуючою радіацією, цинга - дефіцитом вітаміну С. В одних випадках зв’язок між причиною і наслідком очевидний, в інших - прихований, але непідлягає запереченню, що тільки ці і ніякі інші фактори здатні спричинити перелічені вище хвороби.

Згодом з’ясувалося, що наявність причини - це ще не наявність хвороби. Ніяких хворобливих змін не спостерігається, наприклад, у бацилоносіїв чи імунізованих осіб. Зате хвороби легко виникають у виснажених хворих, осіб старечого віку, дітей, а також у людей з несприятливими умовами побуту і праці. Отже, для того, щоб причина себе проявила, необхідні відповідні умови.

Під умовами розуміють фактори, які самі по собі не спроможні викликати дану хворобу, але впливають на її початок, перебіг і закінчення. На відміну від причини, вони не обов’язкові для виникнення хвороби і не визначають її характерних ознак. Іншими словами, коли на організм діє причина, то хвороба може виникнути і при наявності, і при відсутності деяких умов. Відомо, що найчастіше причиною запалення легень виступає пневмокок. Як правило, хвороба починається на фоні простуди, яка знижує опірність до цього збудника, але якщо пневмокок надто вірулентний, він може спричинити запалення і без попередньої простуди.

Умови поділяються на сприятливі, тобто такі, що роблять організм схильним до захворювання, і несприятливі, які запобігають його розвитку. І ті, й другі можуть бути внутрішніми і зовнішніми. До внутрішніх сприятливих умов відносять спадкову схильність до певної хвороби, зумовлену особливостями генотипу, патологічну конституцію, яка проявляється діатезами, дитячий або старечий вік, іноді - стать. Із зовнішніх сприяючих умов найбільше значення мають голодування або нераціональне харчування, фізичне навантаження, тривалий емоційний стрес, перенесені раніше хвороби, холод, отруєння, іонізуюче опромінювання. Навпаки, перешкоджають розвитку хвороби такі внутрішні умови, як видовий і вроджений імунітет. Людина не хворіє на чуму собак і кішок, діти до одного року не сприйнятливі до кору і скарлатини, особи з серповидноклітинною анемією резистентні до малярійного плазмодія. До зовнішніх умов, що запобігають захворюванням, належить повноцінне харчування, правильна організація праці і відпочинку, заняття фізкультурою, гарний догляд за хворими, дітьми і людьми похилого віку.

Усі перелічені фактори, які були названі умовами, реалізують себе у взаємодії з організмом, впливаючи на його реактивність. Цим терміном позначають фундаментальну здатність живого відповідати на зміни зовнішнього середовища доцільними реакціями. Підвищенням або зниженням реактивності, а значить і резистентності (опірності) організму до конкретного патогенного чинника пояснюється сприяюча або запобіжна роль умов у виникненні хвороби.

Серед сучасних медиків широкого розповсюдження набув термін “фактори ризику”. Ним позначають внутрішні і зовнішні умови, які збільшують вірогідність появи хвороби. Факторами ризику інфаркту міокарда вважаються артеріальна гіпертензія, ожиріння, цукровий діабет, гіпокінезія, куріння. До факторів ризику атеросклерозу належать стрес, ожиріння, спадкова гіперліпідемія, цукровий діабет.

Оскільки людина - істота соціальна, то дія патогенних чинників, як правило, опосередкована через соціальні фактори, які виконують роль умови. Добре відомі такі форми соціального опосередкування, як внутрішньолікарняні епідемії, масовий травматизм під час воєн, отруєння на виробництві, побічна дія ліків. Вплив фізичних факторів (температури, вібрації, прискорень) також має соціальне опосередкування - через житло, одежу, робоче місце, індивідуальні засоби захисту. Соціальну обумовленість мають хвороби, пов’язані з порушенням харчування - голодування, аліментарна дистрофія, квашіоркор, авітамінози. Деякі патогенні за природою чинники ввійшли в життя суспільства завдяки науково-технічному прогресу - електричний струм, іонізуюча радіація, ультразвук, наркотики, алергени, вибухові і бойові отруйні речовини. У зв’язку з соціальною організацією життя людини у неї з’явилися хвороби, не властиві тваринному світові - інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія, виразкова хвороба шлунка, бронхіальна астма. Зв’язок між соціальним оточенням і деякими хворобами настільки тісний, що це дало підставу назвати їх соціальними. Типовий приклад такої хвороби - туберкульоз.

Патогенні (хвороботворчі, надзвичайні) фактори поділяються на внутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні). Серед внутрішніх факторів найбільше значення мають патологічна спадковість і патологічна конституція. Зовнішні фактори в свою чергу поділяються на кілька груп: механічні - удар, укол, стиснення; фізичні - електричний струм, ультрафіолетові та іонізуючі промені, тепло і холод, низький і високий атмосферний тиск, ультразвук, вібрація, прискорення, невагомість; хімічні - луги, кислоти, гемолітичні, гепатотропні і нейротропні отрути, блокатори ферментів; біологічні - віруси, мікроби, найпростіші, комахи та інші живі істоти і продукти їх життєдіяльності.