Захист інтересів відповідача. Заперечення проти позову, їх види

Захист відповідача проти пред'явленого до нього позову може здійснюватися різними способами, передбаченими законом. До таких належать: заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК) і зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, які стосуються правомірності виникнення і розвитку цивільного процесу у справі або матеріально-правової вимоги по суті.

На реалізацію цього права положення ст. 128 ЦПК наголошують, що після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення.

Заперечення відповідача проти позову можуть бути матеріально-правовими або процесуально-правовими. Саме тому під час проведення попереднього судового засідання суд повинен з'ясувати у відповідача суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий).

За матеріально-правового заперечення відповідач в цілому не оспорює виникнення процесу у цивільній справі, а лише зосереджує увагу на матеріально-правовій вимозі позивача. При цьому відповідач відповідно до положень ч. 2 ст. 128 ЦПК може посилатись на:

1) незаконність вимог позивача;

2) необґрунтованість вимог позивача;

3) відсутність у позивача права на звернення до суду.

При наданні таких матеріально-правових заперечень необхідно враховувати наявність принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема ст. 61 ЦПК. Хоча у деяких випадках покладення тягаря доказування регулюється нормами матеріального права. Наприклад, згідно з ч. З ст. 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Суть процесуально-правового заперечення полягає в тому, що відповідач, не зачіпаючи матеріально-правову вимогу позивача, звертає увагу суду на наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

До таких перешкод можна, наприклад, віднести: 1) помилкове порушення справи, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) наявність рішення суду або ухвали суду, які набрали законної сиди, про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладення мирової угоди сторін, ухвалених або постановлених з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 3) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим; 4) померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 5) ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі, тощо.

Залежно від наявності тих чи інших перерахованих вище обставин відповідач вправі просити суд про закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК) або про залишення позовної заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК).

Матеріально-правові чи процесуально-правові заперечення відповідача проти позову можуть бути усними або письмовими. При ньому усні заперечення проти позову відповідач доводить до відома суду під час пояснень на попередньому судовому засіданні (ч. З ст. 130 ЦПК) та під час розгляду справи по суті (ст. 176 ЦПК), а письмові — після одержання копій ухвали суду про відкриття провадження у справі і позовної заяви під час провадження у справі до судового розгляду (ч. 1 ст. 128 ЦПК). Хоча не позбавлений він цього права і під час розгляду справи по суті (ст. 176 ЦПК).

Норми ЦПК не встановлюють обов'язкових вимог щодо змісту і реквізитів письмових заперечень відповідача проти позову, які, наприклад, пред'являються до заяви про забезпечення доказів (ст. 134 ЦПК), про виклик свідків (ст. 136 ЦПК) або до порядку призначення експертизи (ст. 145 ЦПК) тощо.