Забезпечення доказів та судові доручення по збиранню доказів в цивільному процесі

Під час попереднього судового засідання згідно з положеннями ст. 133 ЦПК за заявою особи, яка бере участь у справі, суд може вирішити питання про забезпечення доказів, якщо для цієї особи подання потрібних доказів є неможливим або в неї є труднощі у поданні цих доказів.

Забезпечення доказів не слід плутати із витребуванням доказів. Зазначені процесуальні інститути відрізняються за низкою ознак. По-перше, підставою витребування доказів є лише наявність складнощів щодо отримання доказів, а підставою для забезпечення - обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим у майбутньому. По-друге, витребування доказів можливе лише по конкретній справі після відкриття провадження у ній, забезпечення доказів можливе також і до подання позовної заяви (ч. 3, 4 ст. 133 ЦПК). По-третє, витребування доказів може бути лише щодо як правило, письмових доказів, а інколи і щодо речових, а способами забезпечення доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. По-четверте, відповідно до змін, внесених до ч. 1 ст. 133 ЦПК Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р., до клопотання про забезпечення доказів додається документ про сплату судового збору, розмір якого відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону складає 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява подається до суду.

Процесуальний закон не обмежує коло доказів, які можуть бути забезпечені судом, і здійснення процесуальних дій щодо забезпечення доказів. Крім передбачених ч. 2 ст. 133 ЦПК способів забезпечення (допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням) суд залежно від предмета позову може застосувати й інші способи (одержати пояснення сторони, які вона дає як свідок, заборонити дії, внаслідок яких знищуються докази, вилучити на час розгляду справи докази тощо). У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені всі відомості, визначені ч. 1 ст. 134 ЦПК, а в разі невідповідності заяви цим вимогам або несплати судового збору застосовуються наслідки, встановлені ч. 1 і 2 ст. 121 ЦПК, зокрема, така заява залишається без руху із наданням особі строку до п'яти днів для усунення виявлених недоліків. Заява про забезпечення доказів у разі її прийняття розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, однак їх явка не є обов'язковою. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою.

Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії.

В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована.

Процесуальні строки (поняття, види і значення). Строки розгляду цивільних справ. Обчислення, зупинення, продовження та поновлення процесуальних строків. Наслідки пропуску процесуальних строків.

Відповідно до ст. 1 ЦПК своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ — одне з основних завдань цивільного судочинства. Цьому завданню разом з іншими процесуальними засобами покликані слугувати й процесуальні строки, які встановлюються законом або судом для здійснення тих або інших процесуальних дій.

З метою забезпечення швидкого правового захисту в законі встановлені, зокрема, строки звернення до суду за деякими категоріями справ, строки позовної давності, за межами яких неможливий судовий захист суб'єктивних прав.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом справи упродовж розумного строку.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи - це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду до іншого, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім своєчасності розгляду й вирішення судом цивільних справ, значення процесуальних строків полягає ще й у тому, що вони є засобом впливу на несумлінних учасників процесу, що перешкоджають своїми діями або бездіяльністю своєчасному й правильному їх вирішенню. Крім того, процесуальні строки покликані сприяти стабільності, ясності й визначеності правовідносин сторін.

Процесуальний строк — передбачений законом або призначуваний судом певний проміжок або момент часу, з якими процесуальний закон пов'язує можливість (необхідність) здійснення конкретних процесуальних дій або настання інших правових наслідків.

Настання чи припинення певного строку завжди тягне певні юридичні наслідки, які пов'язані з настанням чи припиненням цивільних процесуальних прав і обов'язків. Тому в цивільно-правовій літературі строк зазвичай розглядається як юридичний факт або як один з елементів фактичного складу, з яким закон пов'язує настання певних правових наслідків.