Оцінка судових доказів. Особливості оцінки доказів в різних стадіях цивільного процесу

Оцінка доказів — це, насамперед, психічна діяльність суб'єктів пізнання, що відбувається у логічних формах і містить в собі такі основні етапи, як: постановка завдання, процес його вирішення та підсумок, результат рішення. Елементами процесуальної форми оцінки доказів є: а) сукупність процесуальних вимог, що пред'являються до розумової діяльності з оцінки доказів; б) процес реалізації цих вимог в ході розумової діяльності суддів з оцінки доказів; в) процесуальний результат, що знаходить своє відображення у судовому рішенні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Усі докази, які оцінюються судом, мають для нього однакову силу

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів і здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин конкретної справи в їх сукупності на підставі принципів судочинства. До того ж, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, що є запорукою ухвалення справедливого рішення судом.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням означає, що визначення достовірності та сили доказів проводиться, власне, судом.

Оцінка доказів, що дається судом, залежно від рівня пізнання має характер попередньої, остаточної та контрольної.

Попередньою є оцінка доказів, що дається суддею (судом) під час прийняття, витребування, дослідження доказів, тобто до моменту виходу суду до нарадчої кімнати. Результати оцінки на цьому етапі виявляються зовнішньо в ухвалах суду про прийняття доказів, що належать до справи, або у відмові в прийнятті таких, у задоволенні клопотань про приєднання письмових доказів до справи, у призначенні судом додаткової експертизи тощо.

Остаточною є оцінка доказів, яка дається лише суддею (судом) в умовах нарадчої кімнати та є основною для прийняття вольового акту — судового рішення. Метою остаточної оцінки доказів є досягнення правильного знання про фактичні обставини у справі, адекватного реальності.

Суд оцінює докази не тільки під час вирішення справи, але й на більш ранніх стадіях, наприклад, пропонує особам, що беруть участь у справі, надати додаткові докази, якщо не вважає можливим розгляд справи на основі наявних доказів.

Проміжна оцінка доказів має місце й у тому випадку, коли суд задовольняє чи відхиляє клопотання, пов'язані з доказами (про витребування, забезпечення доказів тощо). У цьому випадку суд, як правило, оцінює не сукупність доказів, а конкретний доказ на предмет його належності, допустимості, достатності.

Об'єктом оцінки є як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. До змісту оцінки доказів як фактичних даних (відомостей про факти, обставини) належать встановлення їх належності, допустимості, достовірності (якісні ознаки) та достатності (кількісна ознака). Отже, змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі.