Необхідність адміністративно- територіальної реформи

В найближчому майбутньому Україну чекає адміністративно-територіальна реформа, про яку говорять уже кілька років. Не виключено, що в державі зменшиться кількість областей і районів.

До існування Радянського Союзу Україна була поділена між Російською та Австро-Угорською імперіями. Українські землі, що перебували у складі Росії, були розбиті на губернії, а західноукраїнські землі - спочатку на краї, а потім на воєводства (додаток А).

Сучасний адміністративно-територіальний поділ України почав формуватися з 1932 року. Саме тоді на території України було створено

областей. У 1937-1939 роках їх стало 15. Ще 8 областей з'явилися на карті держави після приєднання Західної України в 1939-1940 роках. У той час поділ на області грунтувався на кількості членів компартії та кількості партійних осередків.

Перші заяви про необхідність адміністративно - територіальної реформи в Україні з'явилися ще за часів перебудови. У 1989 році було висунуто проект, де пропонувалося поділити Україну на 13 регіонів, які мали б ширші повноваження. Ще до проголошення незалежності України,

лютого 1991 року, Верховна Рада УРСР відновила автономію Криму, що послужило поштовхом для початку суперечок про те, яким має бути адміністративно-територіальний устрій держави.

У той час багато політиків в Україні виступали за федералізацію України й укрупнення областей. Крім Криму, де після здобуття автономії процвітали ідеї про незалежність, ідеї федералізації охопили Галичину. Досить сильні сепаратистські тенденції на початку 90-х років з'явилися в Донбасі [10;40].

Аналіз адміністративно-територіального устрою України показує наявність просто неймовірних диспропорцій. Кількість районів у ідентичних за площею Донецькій області (населення близько 4,5 млн. осіб) - 18, у Вінницькій (населення менше 2 млн.) - 26. Це означає, що Вінницька область з бюджетом 393 млн гривень + 77 млн. ​​дотацій містить на «годуванні» на 9 райдержадміністрацій, судів, прокуратур, відділень Пенсійного фонду та інших бюрократичних «крамничок» більше, ніж Донецька з бюджетом в 2,2 млрд. При цьому остання дотацій не тільки не отримує, але ще й відраховує іншим регіонам - рецінієнтам.

Ці цифри, з одного боку, ще раз показують, наскільки кількість різних інстанцій сприяє економічному благополуччю регіону. З іншого боку, вони ставлять питання про те, яка кількість чиновників в змозі дозволити собі утримувати той чи інший регіон і яка кількість районів є оптимальною для кожної області. Абсолютно незрозуміло, чому в аграрній Житомирській області 23 райони, а в сусідній і теж аграрній Рівненській - 16. Комізм ситуації полягає ще й у тому, що надмірна кількість районів дуже слабо виправдовує себе навіть з точки зору формування адмінресурсу - досить порівняти результати виборів у різних областях.

У той же час можна сміливо говорити про наявність взаємозв'язку між кількістю районів та адміністративних структур з рівнем дотаційності регіону. Якщо навіть такі потенційні області-донори, як Одеська та Харківська (26 і 27 районів відповідно), виявляються серед одержувачів дотацій, то логічно припустити, що одним з факторів, які впливають на економічний розвиток районів областей, є надмірна кількість контролюючих інстанцій на душу населення.

На початку незалежності прийняття рішення про укрупнення регіонів і децентралізацію влади могло спричинити за собою розпад України. Керівництво держави на деякий час призупинило такі тенденції, залишивши чинний адміністративно-територіальний поділ. У результаті в Конституції України у 1996 році закріпили поділ України на Автономну Республіку Крим, 24 області та міста Київ і Севастополь. Але питання про новий поділ держави виникає знову - існуюча модель не відповідає нинішнім вимогам. У 1997 і 1998 рр. парламент розглядав законопроект про адміністративно-територіальну реформу. Але Президент закон так і не підписав, двічі повернувши його зі своїми пропозиціями.

З того часу законопроект доопрацьовується з основних положень цього документу, що не викликали заперечень у глави держави, можна зробити висновок про незмінність статусу областей. Хоча кількість їх не регламентовано, але адміністративно-територіальний устрій країни, згідно з документом, складають області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Причому ліквідація адміністративних одиниць і надалі залишається в компетенції Верховної Ради. А це значить, що при виникненні у когось бажання провести адміністративний переділ країни, йому доведеться домовлятися саме з парламентом.

Зараз в Україні існують дві концепції адміністративно-територіального поділу. Перша передбачає зменшення кількості адміністративно - територіальних одиниць України (до 3-12 при існуючих 27), друга - укрупнення районів в областях (з 490 до 200), але без змін кордонів областей. Однак всі концепції нового поділу України пропонувалися окремими експертами або політиками. Держава ж за всі роки незалежності років не запропонувала жодних своїх видінь адміністративно-територіальної реформи.