Культура повсякденного життя

Повсякденне життя людей набуло нових рис. У ХІV – ХVІ ст. у широкий вжиток поступово входять нові явища і речі: годинники, вогнепальна зброя, значно змінюється одяг, до харчових продуктів впевнено увійшла горілка. З кінця ХІV ст. став використовуватися папір. Зазнають змін шлюбні відносини. До ХVІ ст. в українських землях існував громадянський шлюб, оснований на народних традиціях і звичаях. З ХVІ ст. шлюбні стосунки встановлювалися на підставі усного договору (зговора, змовин, згоди), який укладався між батьками молодих (у ХVІІ ст. вже у письмовій формі). У ХVІ ст. церква активно впроваджує обряд вінчання, який раніше практикувався тільки щодо феодальної знаті, і починає не визнавати шлюби на інших підставах (шлюб був оголошений церквою таїнством).

Соціальна культура феодальної верстви характеризувалася переконаністю у праві на привілейоване становище, провідну роль у суспільстві, високий рівень заможності, на приватну власність на землю, міста та людей іншого соціального статусу. У середовищі магнатів і шляхти поступово формувалася культура марнотратного життя, ознаками якої стали стремління до максимального задоволення усіх матеріальних потреб сполучене з відсутністю поваги до безпосередніх виробників матеріальних благ та уваги до сфери економіки і торгівлі, задоволення потреб лише споживчого характеру, відсутністю уявлення про витрати виробничого призначення, намагання перевершити інших у матеріальному облаштуванні. В ієрархії цінностей надавалася перевага воєнним вмінням, владі та службовій кар’єрі – як головним засобам задоволення своїх амбіцій та матеріальних інтересів.

У зв’язку з входженням українських земель до складу Великого князівства Литовського відбувається формування подвійної політичної ідентифікації. У середовищі феодалів усвідомлюється належність до Русі і водночас виробляється ставлення до Литовського князівства як до своєї власної держави. Актуальним стає питання правової рівності представників різних етноконфесійних груп шляхти і магнатів. Православне панство заперечувало право на привілейоване становище одних лише католиків. На початку ХVІ ст. у представників військово-службового стану Великого князівства Литовського виникла переконаність у спільності своїх соціальних інтересів, незалежно від етнічних та релігійних ознак. Відбувалася консолідація та уніфікація соціально-правового статусу шляхти, а з ними посилилося й усвідомлення належності до привілейованого суспільного прошарку.

Поза воєнною службою шляхта проводила час на полюванні, в шинках. Пошанування своєї честі і гідності часто призводило до сутичок між шляхтичами, фізичних ушкоджень. У разі виникнення матеріальних проблем безпосередня економічна діяльність не розглядалася ними як засіб забезпечення добробуту. Водночас „рицарські подвиги” у формі грабунку вони вважали цілком прийнятним способом підтримки своїх статків.

Соціальними цінностями міщан була соціально-корпоративна незалежність, самодіяльність та самоврядування, працелюбство, знання, обізнаність, досвід, багатство. Для селянства з посиленням феодального гніту актуальним стали питання права на землю і результати своєї праці, збереження традиційних можливостей життєзабезпечення.

Харчування людей різних суспільних верств протягом ХІV – ХV ст. було схожим. Домінування натурального господарства зумовлювало однорідність в асортименті продовольчих продуктів селянства та феодалів, яких селяни-землероби утримували. Денний раціон пересічної людини складався з хліба, каші, сиру, яєць, фруктів, квасу. М’ясо споживали рідко, як правило, тільки на свята. Щоправда феодали мали стіл дещо багатший. Вони частіше їли м’ясо, споживали і деякі недоступні для простолюду продукти: ізюм, різні приправи. Ласощі і вино вживали на свята. Різним був посуд для споживання їжі. Селяни користувалися дерев’яними та керамічними мисками, горщиками, глечиками, ложками тощо. Панство та багаті міщани частіше мали срібний столовий посуд. У ХVІ ст. з розвитком товарного виробництва та розширенням станових прав шляхта розпочала швидко розвивати свої потреби і нарощувати статки.