Адміністративні справи щодо оскарження нормативно-правових актів

Перш за все необхідно відзначити, що ці акти являють собою офіційні документи, видані від імені держави її органами. Нормативно-правові акти містять норми права, обов'язкові до виконання протягом тривалого строку усіма або більшістю учасників правовідносин.

Нормативно-правовий акт (англ. ]игісііса1 асі, Іа\у)'— офі­ційний акт-документ уповноважених суб'єктів правотворчос-ті, який встановлює (змінює, скасовує) правові норми з ме­тою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт право-творчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спря­моване на встановлення, зміну або скасування дії норм права.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через ре­ферендум);

2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

3) приймається з дотриманням певної процедури;

4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

а) вид акта (закон, указ, постанова);

б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, прези­дент, уряд, місцевий орган влади);

в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

г) дата ухвалення акта; ґ) номер акта;

д) дані про посадову особу, яка підписала акт;

5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'яз­ковою відповідністю автентичності тексту офіційного зраз­ка (в Україні закони публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", газетах "Голос України" та "Юридичний вісник України"; постанови Кабінету Міністрів — у збірни­ках постанов уряду України та газеті "Урядовий кур'єр"; закони і підзаконні акти — у часописі "Офіційний вісник України").

У порядку адміністративного судочинства може бути ос­каржено:

_постанови Верховної Ради України;

— укази та розпорядження Президента України;

_постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

_постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

— нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

— нормативно-правові акти Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим;

— нормативно-правові акти місцевих державних адміністра­цій;

— нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Важливо наголосити, шо, по-перше, адміністративним су­дом вказані нормативно-правові акти перевіряються на відпо­відність їх положенням чинного законодавства. Тобто суди пе­ревіряють законність нормативно-правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів Украї­ни, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, центральних органів виконавчої влади. Ради міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місце­вого самоврядування.

По-друге, слід мати на увазі, що адміністративні суди ні в якому разі не перевіряють нормативно-правові акти вказаних суб'єктів на предмет їх відповідності положенням Конституції України. У ч. 2 ст. 17 КАС України чітко зазначено, що ком­петенція адміністративних судів не поширюється на публіч­но-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційно­го Суду України.

Статтею 150 Конституції України та ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року' закріплено, що виключно до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших пра­вових актів Верховної Ради України; актів Президента Украї­ни; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верхов­ної Ради Автономної Республіки Крим.

Правом оскарження нормативно-правових актів наділені особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'­єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголощення про це у виданні, у яко­му цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

У зв'язку з тим, що нормативно-правовий акт містить нор­мативні приписи, розраховані на багаторазове застосування і його дія не вичерпується одноразовим виконанням, він може стосуватися прав багатьох осіб. Тому КАС України встанов­лено низку норм, які зобов'язують повідомляти зацікавлених осіб про судовий розгляд справи, щоб надати їм можливість захищати свої права, свободи та інтереси при розгляді справи. Для цього, у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта, суд зобо­в'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Згідно з Указом Президента України від 10 червня 1997 ро­ку "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-право­вих актів та набрання ними чинності" та Указу Президента України від 13 грудня 1996 року "Про опублікування актів за­конодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України", нормативно-правові акти Верховної Ради Ук­раїни, Президента України, Кабінету Міністрів України, На­ціонального банку України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України, офіційно оприлюднюються в інформаційному бюле­тені "Офіційний вісник України" та газеті "Урядовий кур'єр". Офіційне оприлюднення актів Верховної Ради України відбу­вається також у газеті "Голос України", "Відомостях Верхов­ної Ради України". Нормативно-правові акти місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування оприлюд­нюються у виданнях, які визначені цими органами. Таке ого­лошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржува­ного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи і повинно бути опубліковано не пізніше, як за сім днів до судового роз­гляду. Опублікування оголошення з дотриманням вищезазна­чених вимог означає, що всі зацікавлені особи належним чи­ном повідомлені про судовий розгляд справи. Якщо зацікав-

лена особа після цього не звернеться до суду для участі у роз­гляді справи, то її позбавляють права на розгляд у подальшо­му скарг на судові рішення в цій справі'.

Отже, у разі оскарження нормативно-правових актів в адмі­ністративному суді, відповідач зобов'язаний помістити інфор­мацію про таке оскарження в одному з цих друкованих ви­дань: "Офіційний вісник України", "Урядовий кур'єр", "Голос України", "Відомості Верховної Ради України".

Оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгля­ду адміністративної справи.

З метою забезпечення явки до суду усіх зацікавлених у розгляді справи осіб, їх належної підготовки до участі у спра­ві, оголошення має бути опубліковане не пізніше, як за сім днів до судового розгляду.

Якщо ж оголошення опубліковане своєчасно, вважається, що всі зацікавлені особи належним чином повідомлені про су­довий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

Крім обов'язку відповідача опублікувати оголошення про оскарження нормативно-правових актів, адміністративним справам, пов'язаним із таким оскарженням, притаманна така особливість як скорочений строк її вирішення.

Так, якщо за загальним правилом, закріпленим ч. 1 ст. 122 КАС України, — адміністративні справи мають бути розгля­нуті та вирішені протягом розумного строку, але не більше як два місяці з дня відкриття провадження у справі, то адмініст­ративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одно­го місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць.

За результатами розгляду адміністративної справи суд мо­же визнати нормативно-правовий акт: незаконним чи таким, ЩО не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, пов­ністю або в окремій його частині.

Як слущно звертають увагу правники, ч. 9 ст. 171 КАС уповноважує суд здійснювати при потребі так званий непря­мий контроль. Зокрема, якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інщих правових актів чи їхніх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі та які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їхні окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили. У да­ному випадку йдеться як про нормативно-правові акти, так і про правові акти індивідуальної дії'.

Після розгляду адміністративної справи щодо оскарження нормативно-правових актів традиційно судом ухвалюється постанова, яка оскаржується у загальному порядку.

У резолютивній частині такої постанови суд зазначає своє рішення щодо визнання нор.матіївно-правового акта або його окремих положень незаконними або такими, що не відповіда­ють правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання їх нечинними. Якщо ж предметом оскарження був правовий акт індивідуальної дії, то суд його скасовує. Суд також повинен визначити наслідки такої постанови: чи зберігаються право­відносини, що виникли на підставі нормативно-правового акта, або чи потрібно і в який спосіб повернути його виконання. Суд зобов'язаний сказати, з якого моменту правовий акт є не­чинним— з моменту його видання чи з моменту набрання постановою суду законної сили^.

Однак особливістю ухваленої постанови є те, що резолю­тивна частина постанови суду про визнання нормативно-пра­вового акта незаконним або таким, що не відповідає правово­му акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою за­конної сили.

У разі якщо під час розгляду адміністративної справи, не пов'язаної з оскарженням нормативно-правових актів виникло

питання про законність нормативно-правового акта чи відпо­відність його правовим актам вищої юридичної сили також мають застосовуватись правила ст. 171 КАС України.

Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяль­ності державної виконавчої служби (ст. 181 КАС України)

Учасники виконавчого провадження (крім державного вико­навця) та особи, яких залучають до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із по­зовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або без­діяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший поря­док судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до положень ст. 10-11 Закону України "Про ви­конавче провадження" від 21 квітня 1999 року', учасниками виконавчого провадження є: сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяль­ності — суб'єкти господарювання.

Як визначено у нормах вказаного закону, сторонами у ви­конавчому провадженні є стягувач і боржник.

Отже, саме зазначені учасники виступають потенційними суб'єктами права на звернення до адміністративного суду із позовною заявою щодо рішень, дій або бездіяльності держав­ного виконавця чи іншої посадової особи державної виконав­чої служби. Вказані учасники — є позивачами в адміністратив­них справах з приводу рішень, дій або бездіяльності держав­ної виконавчої служби.

Відповідачем у адміністративних справах з приводу рі­шень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Система, структура та компетенція органів державної виконавчої служби, крім Закону України "Про виконавче про­вадження" (ст.ст. 3-7), визначені Законом України "Про дер­жавну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року^. ВІДПОВІДНО до положень цього закону органи державної ви­конавчої служби представлені такими суб'єктами як (ст. 3):

1) Департамент державної виконавчої служби є урядовим ор­ганом державного управління, який діє у складі Уіністерст-ва юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень.

2) Державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя.

3) Державна виконавча служба у районах, містах (містах об­ласного значення), районах у містах.

Безпосередньо виконання судових рішень покладається на державних виконавців, якими, відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу", є (ст. 4):

— заступник директора Департаменту державної виконавчої служби;

— начальник відділу примусового виконання рішень;

— заступник начальника відділу примусового виконання рі­шень Департаменту державної виконавчої служби;

— головний державний виконавець;

— старший державний виконавець;

— державний виконавець відділу примусового виконання рі­шень Департаменту державної виконавчої служби;

— начальники відділів примусового виконання рішень держав­ної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, об­ластей та міст Києва і Севастополя, їх заступники;

— головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя;

— начальник, заступник начальника, головний державний ви­конавець, старший державний виконавець, державний вико­навець державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, пе­редбаченому законом.

Строки проведення виконавчих дій чітко визначені зако­ном і не мають перевищувати: 1) шести місяців з дня винесен­ня постанови про відкриття виконавчого провадження — якщо рішення майнового характеру; 2) двох місяців — якщо рішен­ня немайнового характеру (ст. 25 Закону України "Про вико­навче провадження").

Відповідно, для того, щоб а) швидко вирішити публіч­но-правовий спір, який виник у зв'язку із виконанням судових рішень та задля б) забезпечення оперативності здійснення ви­конавчих дій, КАС України закріплено, що позовну заяву до суду може бути подано у такі скорочені строки: