Поняття та види судових витрат в адміністративному процесі

Розгляд та вирішення адміністративним судом публічно-право­вого спору, участь у адміністративному процесі інших осіб (сторони, треті особи, їх представники, свідок, експерт, спеці­аліст, перекладач), вчинення ними окремих процесуальних дій, неминуче обумовлює певні фінансові витрати, які у КАС Ук­раїни отримали назву судових витрат.

/. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. Так, відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року^ платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Державне мито в адміністративному процесі справляється із: 1) позовних заяв; 2) апеляційних скарг на ріщення судів;

3) касаційних скарг на рішення, що набрали законної сили;

4) за видачу судами копій документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 КАС України особа, яка зверта­ється до адміністративного суду із позовною заявою, апеляцій­ною чи касаційною скаргою, скаргою за винятковими обстави­нами, заявою про перегляд справи за нововиявленими обстави­нами, повинна сплатити судовий збір.

Зокрема, за подання скарг на неправомірні дії органів дер­жавного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян, ставка державного мита встановлюються у розмірі 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Як за­кріплено, зокрема, у п. 22.5 ст. 22 Закону України "Про пода­ток з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року' неопо­датковуваний мінімум доходів громадян становить 17 гривень, відтак при зверненні фізичних чи юридичних осіб до адмініст­ративного суду вони сплачуют судовий збір у розмірі З гривні 40 копійок.

2. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать (ч. З ст. 87 КАС України):

1) витрати на правову допомогу; *

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із при­буттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, пере­кладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Розглянемо особливості кожного виду витрат, які так чи інакше пов'язані із розглядом справи.

Так, витрати на правову допомогу (ст. 90 КАС України) представляють собою витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають пра­вову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених зако­ном. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компен­ сації витрат на правову допомогу урегульований постановою Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компен­сації витрат пов'язаних з розглядом цивільних та адміністра­тивних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року'.

Відповідно до зазначеної постанови, витрати, пов язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, компенсу­ються таким чином:

• якщо компенсація сплачується суб'єктом владних повнова­жень—не перевищує суму, що обчислюється, виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків роз­міру' мінімальної заробітної плати за годину її роботи;

• якщо компенсація, відповідно до закону, сплачується за ра­хунок держави — не перевищує суму, що обчислюється ви­ходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, ви­плачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, означають витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також винайманням житла. Такі витрати несуть сторони (ст. 91 КАС України).

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачує інша сторона а) добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також б) компенсацію за втрачений заробіток чи в) відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений за­робіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісяч­ного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних за­нять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати^.

Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пунк­ту, та за винаймання житла — стороні, на користь якої ухва­лено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, пе­рекладачам та експертам —«е можуть перевищувати вста­новлених законодавством норм відшкодування витрат на відрядження.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про норми від­шкодування витрат на відрядження в межах України та за кор­дон" від 23 квітня 1999 року' закріплені такі норми відшкоду­вання витрат на відрядження:

Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, пе-рекладачів та проведенням судових експертиз, спласує сторо­на, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спе­ціаліста, перекладача та проведення судової експертизи (ст. 92 КАС України).

Так само, як і сторонам, їх представникам та свідкам, ек­спертам, спеціалістам, перекладачам оплачують проїзд, а та­кож добові в разі переїзду до іншого населеного пункту відпо­відно до постанови Кабінету Міністрів України "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" від 23 квітня 1999 року.

Крім того, експертам, спеціалістам і перекладачам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу.

Питання оплати праці експертів, спеціалістів і перекладачів у адміністративному процесі урегульовані постановою Кабіне­ту Міністрів України "Про затвердження Інструкції про поря­док і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушен­ня, та виплати державним науково-дослідним установам судо­вої експертизи за виконання їх працівниками функцій екс­пертів і спеціалістів" від І липня 1996 року.

Так, розмір винагороди експерту або спеціалісту, який виконує свої функції не в порядку службового завдання, ви­значається залежно від його кваліфікації та складності завдан­ня у межах ВІД 5 до 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

У разі проведення судової експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.

Перекладачам, залежно від їх кваліфікації та складності роботи, встановлюються такі розміри винагороди:

Витрати, пов 'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. відшкодовує сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій за­явлено обома сторонами, витрати за них сплачують обидві сторони рівномірно (ст. 93 КАС України).

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, не

можуть перевищувати 50 відсотків розміру мінімальної заро­бітної плати за сукупність дій, необхідних для розгляду спра­ви (постанова Кабінету Міністрів України "Про граничні роз­міри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року).

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухва­лою: зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від іх оплати повністю або частково, чи відстрочи­ти або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Зменшення розміру судових витрат, звільнення від них можливе за умови, якщо суд визнає, що майновий стан відпо­відної сторони не достатній аби оплатити у повному обсязі

одночасно усі витрати.

Своєю чергою відстрочка судових витрат представляє со­бою виплату усієї суми таких витрат не в даний момент (на­приклад, порушення адміністративної справи), а лише через деякий час, згодом. Натомість розстрочка — це встановлення періодичності виплати незначних для відповідної сторони су­дових витрат, які (виплати) тривають певний час.

Однак у будь-якому разі такі пільгові виплати судових ви­трат мають завершитись повним розрахунком усієї суми до моменту завершення розгляду та вирішення адміністративним судом публічно-правового спору. Тобто, згідно із ч. 1 ст. 122 КАС України, уся сума судових витрат має бути виплачена не пізніше ніж через два місяці з дня відкриття провадження у справі.

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не бу­дуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або ви­трати розподіляються між сторонами відповідно до судового ріщення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі (ст. 88 КАС України).

Якщо ж судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, то відповідна сплачена частина збору повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила (ч. 2 ст. 89 КАС України).

За клопотанням особи, яка сплатила судовий збір, ухвалою суду він може бути повністю повернутий за таких обставин (ч. З ст. 89 КАС України):

1) у разі повернення позовної заяви, заяви за нововиявленими обставинами або скарги;

2) у разі відмови у відкритті провадження у справі;

3) у разі залишення позовної заяви, заяви за нововиявленими обставинами або скарги без розгляду (крім випадку, якщо такі заяви залишено без розгляду внаслідок повторного не­прибуття позивача або за його клопотанням).

Важливим питанням при постановленні адміністративним судом остаточного рішення по справі є розподіл судових ви­трат між сторонами.

По-перше, критерієм присудження судових витрат на раху­нок певної сторони є те, на чию користь ухвалено судове рішення по конкретній адміністративній справі. Із урахуван­ням того, хто саме із сторін вигравав публічно-правовий спір у суді, то, відповідно, судові витрати відносяться на рахунок сторони, яка такий спір програла. Так, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних пов­новажень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 94 КАС України).

По друге судові витрати виплачуються конкретною сторо­ною по-різному, залежно від того, хто саме є цією стороною в адміністративній справі — фізична, юридична особа чи суб'єкт владних повноважень.

Тобто, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сто­рони не всі судові витрати, а лише документально підтвер­джені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та прове­денням судових експертиз (ч. 2 ст. 94 КАС України). Бачимо, що у разі, коли стороною виступає фізична чи юридична осо­ба, яка, за рішенням суду, має сплатити судовий збір, то вона сплачує не всі наявні по справі судові витрати, а лише ті, які необхідно компенсувати у зв'язку із роботою залучених у справу сторонніх осіб — свідків чи експертів. Згідно із п. 5 ст. 13 Закону України "Про судову експертизу" незалежно від виду судочинства, судовий експерт має право одержувати ви­нагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням.

Крім того, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем — фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягую­ться (ч. 4 ст. 94 КАС України).

По-третє, процесуальним законом передбачено порядок виплати сторонами судових витрат за умови, що адміністра­тивний позов задоволено судом частково (ч. З ст. 94 КАС Ук­раїни). Так, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу — відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмов­лено. Тобто у даному випадку судові витрати присуджуються позивачеві та відповідачеві пропорційно до задоволених і відмовлених у задоволенні вимог, відповідно.

По-четверте, якщо має місце відмова у задоволенні позов­них вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду, то су­дові витрати, яких зазнав відповідач, компенсуються за рахунок Державного бюджету України (ч. 5 ст. 94 КАС України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повер­таючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відтепер проаналізуємо особливості розподілу витрат під час розгляду та вирішення публічно-правового спору до пост­ановлення відповідного рішення.