Метод адміністративного процесуального права

⇐ ПредыдущаяСтр 15 из 106Следующая ⇒

Розглядаючи феномен методу правового регулювання в адміністративному процесі, насамперед необхідно з'ясувати його юридичну природу та розкрити роль, яку він покликаний виконувати. У загальному розумінні метод (грец. теїЬосІоз — спосіб пізнання) становить—1) спосіб пізнання, дослідження або практичного виконання чого-небудь; 2) спосіб, прийом дії.

Основоположне вчення про загальноправовий метод правового регулювання сформовано теорією права, представники якої вважають, що останній становить прийоми юридичного впливу, їх поєднання, які характеризують використання у даній галузі суспільних відносин того чи іншого комплексу юридичних засобів впливу. Метод правового регулювання виражає саму суть того чи іншого юридичного режиму регулювання, а, отже, у системі права він є саме тим об'єднуючим початком, який компонує норми права в головні структурні утворення — галузі права'.

Практичне значення аналізу методу правового регулювання, який застосовується у адміністративному процесі, та розкриття його особливостей полягає в тому, що завдяки такому дослідженню стає можливим більш вичерпне і спрощене з'ясування змісту статусу учасників адміністративних процесуальних правовідносин, які виникають під час розгляду адміністративних справ. Метод правового регулювання у загальному вигляді вказує на умови і правила здійснення адміністративного судочинства, визначає способи упорядкування адміністративних процесуальних правовідносин.

Метод правового регулювання вказує, як саме регулюються суспільні відносини, що виникають з приводу розгляду та вирішення адміністративними судами публічно-правових спорів.

Розглядаючи методи правового регулювання як реальні юридичні явища, які реалізуються у межах галузей права, разом з тим необхідно вказати на деякі первісні, вихідні методи, які становлять найпростіші прийоми регулювання, що визначають головне у правовому статусі суб'єктів правовідносин. Такими вихідними методами традиційно прийнято вважати':

— імперативний метод (метод субординації"). За наявності такого методу регулювання правовідносин здійснюється на владно-імперативних началах, "згори донизу". Вплив у такому разі здійснюється виключно "згори", від державних органів до підпорядкованих їм суб'єктів;

— диспозитивний метод (метод координації") передбачає, що на процес правового регулювання впливає активність учасників суспільних відносин. Диспозитивний метод правового регулювання допускає вільний вибір учасниками правовідносин бажаного виду поведінки, який (вибір) абсолютно не залежить від ініціативи інших учасників таких відносин.

Із проведеного аналізу юридичної природи методу правового регулювання можна зробити такі проміжні висновки:

— метод правового регулювання покликаний забезпечити упорядковане виникнення, існування, зміну та припинення правовідносин у суспільстві;

— завдяки методу правового регулювання у національному праві виділяються окремі самостійні галузі права, стає можливим виокремлення "їх специфіки, напрямів здійснення і розвитку;

— метод правового регулювання становить комплексне правове явище, до змісту якого входить цілий ряд способів правового регулювання;

— прийнято вважати, що правове регулювання здійснюється через так звані імперативний та диспозитивний методи, які, своєю чергою, об'єднують сукупність способів (засобів) правового регулювання: 1) заборони; 2) зобов'язання (припис); 3) дозволи. Залежно від поєднання цих способів (засобів) правового регулювання, їх пріоритетності і стає можливим виокремлення самостійної галузі права. Наприклад, традиційно вважається, що цивільному праву властивий диспозитивний метод правового регулювання, у межах якого превалюють дозволи. Натомість донедавна вважалось, що виразником імперативного методу правового регулювання є адміністративне право, для якого характерними є переважно зобов'язання;

— метод правового регулювання через відповідну норму права визначає спосіб впливу на суспільні правовідносини, поведінку їх учасників;

— переважна більшість галузей права у чистому вигляді не використовує лише якийсь один з існуючих методів правового регулювання: або імперативний, або диспозитивний. Навпаки, більшість галузей права своїм існуванням "завдячує" дії одночасно цих двох методів правового регулювання. Наприклад, у сучасній адміністративно-правовій літературі визнається, що поряд з переважним застосуванням імперативного методу в адміністративно-правовому регулюванні суспільних відносин не виключається використання окремих елементів диспозитивного методу'. БЬтьше того, слід вести мову не про домінування приписів в адміністративно-правовому регулюванні суспільних відносин, а порівняно з іншими галузями права, зокрема, приватними, їх більш широке використання із одночасним відповідним обсягом диспозитивних методів^.

Розглянувши положення вчення про загально-правовий метод правового регулювання, зупинимось на аналізі методів правового регулювання, які використовують у адміністративному процесі.

Правовідносини, які виникають під час розгляду та вирішення адміністративної справи, як випливає з положень КАС України, регулюються згаданими раніше способами (засобами) правового регулювання, а саме:

1) заборона — закріплений у нормі права спосіб, що встановлює суворе обмеження (недопуи^ення) щодо здійснення чи нездійснення певної поведінки суб'єкта правовідносин: це категорична вказівка щодо необхідності утриматись від певного виду поведінки або бездіяльності; категорична вказівка, яка взагалі викпючає певну дію чи бездіяльність. Наприклад, заборона як спосіб правового регулювання закріплена у ч. 4 ст. 8 КАС України — "забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини";

2) зобов 'язання (припис) — закріплена у нормі права альтернативна або безальтернативна необхідна поведінка чи бездіяльність суб'єкта правовідносин. Приклад зобов'язання (припису) наочно закріплений у ч. 2 ст. 14 КАС України — "постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України";

3) дозвіл — закріплена нормою права допустіша.можливість здійснення суб'єктами правовідносин певних дій або допустима можливість утримання від їх вчинення; це межі допустимої законом поведінки таких суб 'єктів. Наприклад, дозвіл міститься у ч. 1 ст. 16 КАС України — "кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом".

В адміністративному процесі усі перераховані способи (засоби) правового регулювання використовуються однаково, причому жоден з них щодо іншого не переважає. Подібне поєднання способів правового регулювання пояснюється приблизно однаковою кількістю 1 заборон, і зобов'язань, і дозволів, закріплених подекуди в одній правовій нормі. Такою нормою права, яка містить у собі усі три перераховані способи (засоби) правового регулювання, є, зокрема, ст. 25 КАС України:

1- "Усі питання, що виникають при судовому розгляді адміністративної справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів" — зобов'язання (припис).

2. "При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення" — заборона.

3. "Суддя, не згідний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку" — дозвіл.

Залежно від особливостей процесуального статусу учасників судового розгляду адміністративної справи, якісного та кількісного складу юридичних фактів, які обумовлюють застосування тих чи інших способів (засобів) правового регулювання, усі вони (способи) можуть бути класифіковані на такі основні види:

1) абсолютні засоби;

2) засоби персоніфікованого характеру;

3) відносні засоби;

4) складні засоби;

5) засоби-умови.

Зрозуміло, що вказаними видами класифікація засобів (способів) зовсім не вичерпується, однак у даному випадку представлені найпоширеніші засоби правового регулювання, закріплені КАС України.

Розглянемо окремо сутність та приклади наведених видів засобів (способів) правого регулювання, які застосовуються в адміністративному процесі.

Так, заборони, відповідно до наведеної класифікації, становлять таке:

— абсолютні заборони, тобто такі обов'язки утримуватись від здійснення дій певного роду, покладені на того чи іншого учасника адміністративного процесу, які не допускають жодних альтернатив поведінки цих учасників і застосовуються шодо широкого, невизначеного кола суб'єктів. Прикладом такої абсолютної заборони можна вважати ч. 1 ст. 12 КАС України, у якій, між іншим, вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення;

— заборони персоніфікованого характеру — встановлюються щодо конкретних учасників адміністративного процесу. Наприклад, такою забороною є законодавче закріплення обмеження дій експерта щодо здійснення цілого ряду процесуальних та інших дій. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також

З іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати дані, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи (ч. 5 ст. 66 КАС України);

— відносні заборони, дія яких поширюється на чітко визначений національним законодавством перелік суб'єктів чи фактичних умов і обставин. Наприклад, згідно із ч. 1 ст. 57 КАС України не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок;

— складні заборони, які передбачають необхідність утримуватись від цілої сукупності певних дій або неможливість реалізації певною групою суб'єктів свого адміністративного процесуального статусу. У даному випадку доречно навести ч. 2 ст. 17 КАС України, у якій визначено, що компетенція адміністративних судів не поширюється на ряд публічно-правових справ;

— заборони-умови, які діють за наявності (відсутності) певних правових чи фактичних обставин. Прикладом такого виду заборон слід визнати положення ч. З ст. 21 КАС України або ч. 2 ст. 57 цього ж кодексу. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 57 кодексу судді, прокурори, слідчі не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи.

Своєю чергою види зобов'язань (приписів) можуть бути визначені таким чином:

— абсолютні зобов'язання (приписи) ~ тобх'щна поведінка чи бездіяльність, якої мають дотримуватись усі без винятку суб'єктам правовідносин; це таке обов'язкове правило поведінки, якого мають дотримуватись у будь-якому випадку, тобто завжди. Так, наприклад, відповідно до ч. І ст. 122 КАС України будь-яка адміністративна справа має бути розглянута і вирішена адміністративним судом протягом строку, визначеного цим кодексом;

— зобов'язання (приписи) персоніфікованого характеру — неоохідна поведінка чи бездіяльність, які здійснюються конкретним учасником адміністративної справи. Наприклад, підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі (ч. 1 ст. 110 КАС України);

— відносні зобов'язання (приписи) — покладення на коло осіб обов'язку діяти певним чином чи утримуватись від тих чи інших дій. Так, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби (ч. 1 ст. 40 КАС України);

— складні зобов'язання (приписи) передбачають обов'язкове здійснення учасниками адміністративного процесу двох або більше дій. Наприклад, для того щоб оскаржити в апеляційному порядку ухвалу чи постанову адміністративного суду першої інстанції, сторони та інші особи мають: і) протягом встановленого законом строку подати заяву про апеляційне оскарження; 2) обов'язково таку заяву подати через адміністративний суд першої інстанції; 3) протягом встановленого законом строку подати апеляційну скаргу (ст. 186 КАС України);

— зобов'язання (приписи)—умови передбачають здійснення обов'язкової дії чи, навпаки, приписують утримуватись від певної дії лише у разі виконання умови, настання фактичних чи правових обставин. Так, апеляційний розгляд адміністративної справи здійснюється після проведення підготовчих дій суддею-доповідачем і його доповіді про вчинені підготовчі дії (ст. 190, 196 КАС України).

І нарешті дозвіл як спосіб (засіб) правового регулювання в адміністративному процесі класифікується на такі види:

— абсолютні дозволи — можливість вільно здійснювати усіма учасниками правовідносин певні дії без будь-яких винятків чи обмежень. Цей вид дозволів міститься, наприклад, у ч. 1 ст. 6 КАС України — "Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом";

— дозволи персоніфікованого характеру — способи (засоби) правового регулювання, які передбачають межі допустимої поведінки конкретних учасників адміністративного процесу. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 51 КАС України позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитись від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду;

_відносні дозволи — допускають можливість здійснення дій

чи можливість утриматись від дій певним колом осіб. Наприклад, особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема: І) знати про дату, час і місце судового розгляду справи; 2) знайомитись з матеріалами справи; 3) заявляти клопотання і відводи тощо (ч. З ст. 49 КАС України);

— складні дозволи передбачають можливість здійснення учасниками адміністративного процесу двох або більше дій. Наприклад, у ч. 10 ст. 66 КАС України закріплено, що експерт має право: 1) знайомитись з матеріалами справи; 2) заявляти клопотання; 3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи тощо;

— дозволи-умови означають можливість реалізації учасниками адміністративного процесу певних прав, інтересів, вчинення дій у разі дотримання ними певних умов. Так, наприклад, сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі через представника за умови, що він (представник) є фізичною особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність (ч. 1 ст. 56 КАС України).

Отже, для адміністративного процесу характерними є як імперативний, так і диспозитивний метод правового регулювання, а точніше — їх поєднання, які виражаються у щойно проаналізованих нами способах (засобах) правового регулювання. Ці так звані первісні методи (імперативний та диспозитивний) залежно від характеру відносин, які регулюються, доповнюють один одного.

Тому, цілком справедливою, на нашу думку, є висловлена позиція про наявність властивого також і адміністративному процесу синтезованого методу правового регулювання, який використовує поєднання імперативного і диспозитивного методів'.

Проте не зовсім виправданою слід вважати точку зору щодо існування якихось специфічних методів правового регулювання, властивих виключно одній певній галузі права", оскільки Імперативний та диспозитивний методи правового регулювання хоча і у різному відсотковому співвідношенні, але однаковою мірою властиві усім існуючим галузям національного права.

У підсумку метод правового регулювання адміністративного процесу можна визначити як закріплену адміністративним процесуальнші законодавством органічно поєднану сукупність способів (засобів) упорядковуючого впливу на правовідносини, що виникають внаслідок розгляду та вирішення у судовому порядку адміністративної справи.

Метод правового регулювання разом із предметом правового регулювання відмежовують адміністративне процесуальне право від інших галузей національного права, характеризуючи його таким чином як абсолютну самостійну галузь права.

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 141516 17 18 19 Следующая ⇒

Date: 2015-07-22; view: 744; Нарушение авторских прав
Понравилась страница? Лайкни для друзей:

mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.013 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию