Методичні рекомендації. 1. Опрацьовуючи теоретичний матеріал, слід пам’ятати, що в системі частин мови традиційно виділяють клас повнозначних

1. Опрацьовуючи теоретичний матеріал, слід пам’ятати, що в системі частин мови традиційно виділяють клас повнозначних, або самостійних, і клас неповнозначних частин мови, або службових слів. У різних класифікаціях служ­бових слів донедавна переважало старе атомістичне розуміння їх як незмінних слів, що об’єднуються в підкласи за певною граматичною ознакою. Здебіль­шого виокремлюють такі службові частини мови, як прийменник, сполучник і частки. Незважаючи на їхні негативні лексико-граматичні ознаки, ці службові частини мови розташовували в одній площині з повнозначними частинами мови, що й спонукало сучасних дослідників граматики української мови пере­глянути концепцію службових слів як незмінних слів. На основі застосування різнорідних критеріїв класифікації І. Р. Вихованець установив морфемний ха­рактер прийменників, сполучників, зв’язок і часток. Зваживши на суто синтак­сичне призначення цих одиниць мови – переводити одні частини мови в інші або модифікувати чи поєднувати речення в межах складних синтаксичних кон­струкцій, він витлумачив їх як аналітичні синтаксичні морфеми.

Речення, як відомо, є основним засобом вира­ження думки. Вона втілюється в його формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ком­понентах, тобто має чітке формально-синтаксичне і семантико-синтаксичне членування. Саме тому речення є членованою синтаксичною оди­ницею.

Значно рідше виразником думки буває повнозначне слово або службове слово-морфема чи нерозкладна єдність службових елементів. Вони також співвідносяться із судженням як логічною основою речення. Через те їх називають словами-реченнями. На відміну від речення як основної синтаксичної одиниці-конструкції слова-речення не членуються ні на головні та другорядні члени речення, що виділяються на основі синтаксичних зв’язків, ні на семантико-синтаксичні компоненти (синтаксеми). Вони виконують комунікативну функцію в нерозчленованій формі. На цій підставі їм надано статус нечленованих речень, диференційною ознакою яких є абсолютна неподільність на члени речення. Внутрішня синтаксична нечленованість слів-речень зумов­лена їхнім лексико-граматичним наповненням: їх виражають вигуки, звукона­слідувальні слова, частки та модальні слова, для яких синтаксична роль членів речення є нетиповою.

Отже, слова-речення слід розрізняти за двома ознаками: за характером спів­віднесеності із ситуаціями позамовного світу (із судженням) та за їхнім лексико-граматичним вираженням. За першою ознакою їх поділяємо на два типи: 1) сло­ва-речення, які безпосередньо пов’язані із ситуаціями і позначають ці ситуації; 2) слова-речення, що опосередковано пов’язані з позамовними ситуаціями і ви­ражають емоції, почуття та волевиявлення мовця, які стосуються цих ситуацій.

За лексико-граматичним вираженням слова-речення становлять чотири типи: 1) вигуки-речення; 2) звуконаслідувальні слова-речення; 3) частки-речення; 4) модальні слова-речення.

Питання, що виносяться на самостійне опрацювання

1. Ступені і різновиди взаємопереходу частин мови.

2. Динамічні процеси в іменниковому відмінюванні.

3. Прикметник і числівник як периферійні частини мови.

4. Власне-дієслівні і невласне-дієслівні граматичні категорії.

5. Проблема лінгвістичного статусу часток, їхня прагматико-дискурсивна спеціалізація.