Методичні рекомендації. 1. Опрацьовуючи теоретичний матеріал, слід пам’ятати, що центральність іменника й дієслова в гра­матичній структурі української і типологічно близьких до неї

1. Опрацьовуючи теоретичний матеріал, слід пам’ятати, що центральність іменника й дієслова в гра­матичній структурі української і типологічно близьких до неї мов увиразнюють синтаксичні параметри цих частин мови. В семантично елементарному реченні (тобто реченні, яке складається з одного предиката і залежних від нього аргументів) вживаю­ться звичайно дієслово та іменник (або іменники). На цю типову особливість структури речення вказує семантико-синтаксична валентність предиката. Пре­дикатові (у типовому вияві це семантичне, синтаксичне й морфологічне діє­слово) з семантичного погляду не властиво мати нульову валентність (тобто відсутність сполучуваності з назвами предметів – іменниками), тоді як із формально-синтаксичного погляду аргумент-іменник може мати нульове вираження. Наприклад, у сучасній українській мові предикати з семантикою стану природи мають лексичне вираження, а їхні аргументи позбавлені лексичного вираження, тобто мають нульову форму, пор.: Світає; Смеркає; Звечоріло. Речення з одним предикатом-дієсловом і одним залежним від дієслова аргументом становить найпростіший вияв семантично елементарного речення. Такі речення може формувати тільки предикат стану або процесу. Предикати зі значенням дії іноді сягають максимальної кількості залежних від них аргументів – шести-семи (напр.: Хлопець віз машиною вантаж товаришеві з міста в село через хутір), хоча подібні конструкції в мовленні використовуються рідко. Отже, семантично елементарне речення складається тільки з одного предиката й одного або кіль­кох аргументів, зумовлених валентністю цього предиката. Позицію предиката займає дієслово, а позицію аргумента (аргументів) – іменник. Із семантико-синтаксичного погляду дієслово й іменник є необхідними компонентами речення. Також із формально-синтаксичного погляду дієслово й іменник виступають головними членами речення – присудком і підметом. Прикмет­ник і прислівник, виконуючи роль присудка або підмета і роль синтаксем предикатного або субстанціального характеру, синтаксично переходять у діє­слово або іменник, тобто зазнають часткової (синтаксичної) вербалізації або субстантивації. За семантико-синтаксичними і формально-синтаксичними показ­никами іменник і дієслово являють собою центральні (основні) частини мови. Головні члени мінімального з формально-синтаксичного боку речення і синтаксеми семантично елементарного речення передавані іменником і дієсловом.

Синтаксичне функціонування дієслова й іменника реалізує їхню семантичну центральність. Прикметник, числівник і прислівник як предикатні слова функ­ціонують у структурі речення внаслідок зниження рангу предиката, тобто пе­реведення його з центральної позиції у периферійну. Ці периферійні частини мови, виникнувши на ґрунті нейтралізації предикативних (дієслівних) ознак, стають своєрідними уточнювачами центральних частин мови – іменника й діє­слова, їхніми “супутниками”.

Центральність іменника і дієслова виявляється і в морфологічному плані. Жодна з інших частин мови не наділена таким набором морфологічних показ­ників (морфологічних категорій і парадигм), як основні частини мови. Імен­ник морфологічно членується на дві морфеми — лексичну і релятивну (у непо­хідних іменниках) і, крім того, на суфікси і префікси (у похідних іменниках). Релятивні морфеми (флексії) іменника виражають граматичні категорії відмінка, числа і роду, істот/неістот. Категорія відмінка є суто іменниковою і визначаль­ною для іменників граматичною категорією, грамеми (відмінки) якої переда­ють різні відношення між предметами та явищами позамовної дійсності. Ця семантико-морфолого-синтаксична категорія найбільше з усіх граматичних категорій іменника пов’язана з синтаксичною структурою мови. Категорія чи­сла іменників відображає кількісні характеристики предметів. Рід іменників є важливою класифікаційною граматичною категорією. З усіх іменникових граматичних категорій рід іменника виявляє найформальніший характер. Річ у тому, що в назвах неістот родова належність слова семантично не вмотиво­вана і спрямована лише у внутрішню формально-граматичну структуру мови, а у назвах істот – здебільшого пов’язана з семантичним розрізненням і моти­вована позамовною дійсністю. Ще одна відмінність іменникових граматичних категорій у зіставленні їх із тотожними прикметниковими категоріями поля­гає в тому, що іменникові категорії виявляють самостійний, незалежний харак­тер, а прикметникові, синтаксично залежні від опорних іменників, дублюють і віддзеркалюють граматичні категорії опорних слів. Зазначені особливості іменника також вказують на його центральність у морфологічній системі укра­їнської мови.

2. Перед виконанням практичного завдання 4 повторіть схему морфологічного аналізу дієвідмінюваних форм дієслова.