Гіппократ 5 page

Відносна густина сечі становить (кг/л): у лошат перших трьох місяців життя – 1,001–1,025; трьох–шести – 1,010–1,035; 6–12-місячних – 1,020–1,040; у дорослих – 1,020–1,055 (у 60 % – 1,035–1,055). Найвищу відносну густину сечі (1,043–1,053) мають кобили в перші 1–2 місяці після пологів (Жила І.А., 2002).

Сеча дорослих коней має лужну реакцію, величина рН коливається від 8,5 до 9,5. У молодняку вона є або нейтральною, або слабокислою (рН 5–7).

Фізичне дослідження сечі дає, в основному, загальне уявлення про стан ренальної системи, але недостатньо відображає зміни інших систем організму. Тому цінним є хімічне дослідження сечі. Одним із хімічних тестів оцінки стану ниркового фільтру є визначення вмісту білка в сечі. У коней, порівняно з іншими тваринами, існують певні відмінності в її дослідженні. При визначенні білка сечу коней необхідно попередньо витримати (близько двох годин) при кімнатній температурі, потім зняти верхній шар і профільтрувати його. Після цього сеча придатна для дослідження.

Серед якісних проб найбільш показовою є проба з кип΄ятінням. Інші проби (із сульфосаліциловою та азотною кислотами) не придатні для дослідження білка в сечі коней. Зокрема, при застосуванні проби з 20 %-ною сульфосаліциловою кислотою помутніння сечі взагалі може не настати (згідно з методикою, наявність білка в сечі дає помутніння). Сеча стає ще більш тягучою або навіть драглеподібною.

При дослідженні сечі методом Робертса-Стольникова (проба з азот-ною кислотою) за будь-якого розведення її, в усіх пробах утворюються зеленувато-коричневі кільця (згідно з методикою, за наявності білка в сечі на межі двох рідин має утворитися біле кільце). Зміна забарвлення кільця і поява його навіть при розведенні у 30–40 разів пов’язана з наявністю в сечі коней білірубіну та індикану, які дають відповідно зелене та фіолетове забарвлення за таких же умов. Отже, ця проба не придатна для визначення вмісту білка в сечі коней. Найбільш точним є кількісний метод із 3 %-ною сульфосаліциловою кислотою або набором реактивів фірми „ Simko-Ltd ” (Жила І.А., 2002). Визначати вміст білка в сечі коней індикаторними смужками недоцільно, оскільки цей метод дає хибні позитивні результати. Тому невелику кількість білка в сечі (до 1 г/л) можна вважати негативним результатом. Проте, при кислій або нейтральній реакції сечі (лошата або хворі дорослі коні) індикаторні смужки показують вірогідні результати. У нормі в сечі коней сліди білка (0–0,23 г/л) завжди присутні (майже 90–95 % тварин). У лошат до тримісячного віку білок у сечі відсутній.

При визначенні вмісту глюкози в сечі краще використовувати пробу Гайнеса та індикаторні смужки. Перед постановкою проби Гайнеса із сечі необхідно видалити білок, наявність якого зумовлює позитивну реакцію на глюкозу. Для цього підкислену сечу нагрівають до кипіння, потім охолоджують і фільтрують. При нагріванні білки згортаються й утворюються пластівці або помутніння, які осідають на фільтрувальному папері. Фільтрат при цьому стає прозорим і набуває водянистої консистенції. Проба Гайнеса дає ідентичні результати з індикаторними смужками, проте використання останніх не потребує попередньої підготовки сечі для дослідження, що робить їх застосування більш практичним та економним.

Для визначення в сечі коней умісту кетонових тіл застосовують загальноприйняті методи або індикаторні смужки. У коней, на відміну від тварин інших видів, навіть при тяжких захворюваннях кетонові тіла в сечі виявляються рідко.

При визначенні білірубіну в сечі застосовують пробу Фуше, яка грун-тується на окисненні білірубіну в білівердин, який надає пробі зеленувато-синього забарвлення. Використовують також індикаторні смужки. Обов’язковим при визначенні білірубіну є недопущення потрапляння сонячного світла на біоматеріал, при дії якого він руйнується. Сечу обов’язково необхідно підкислювати 10–30 %-ним розчином оцтової кислоти. За даними І.А.Жили (2002), у сечі 80–90 % дорослих коней є сліди білірубіну, що оцінюється в один плюс при визначенні індикаторними смужками. У лошат білірубіну в сечі міститься ще менше, і виявляється він у 30–40 % тварин.

При визначенні уробіліногену в сечі найбільш показовими є проба Флоренса (з ефірною витяжкою) та індикаторні смужки, які дають позитив-ну реакцію у 84 % випадків. Проба Богомолова є непридатною для визначення цього пігменту в сечі коней, оскільки при додаванні до неї міді сульфату утворюються коричневі пластівці і реакція далі припиняється.

Уміст гемоглобіну в сечі коней визначають за допомогою індикатор-них смужок та пробою з амідопірином. Визначати рівень гемоглобіну необхідно протягом першої години після відбору сечі, тому що при стоянні на повітрі він окиснюється до метгемоглобіну і виявити його потім неможливо. У клінічно здорових коней, незалежно від віку, гемоглобін у сечі відсутній.

Індикан у сечі визначають якісною пробою Обермайєра. Ця реакція пов’язана з перетворенням індикану в індоксил трихлорним залізом з утворенням індиголігнону, який має рожево-фіолетовий колір. У 50–60 % дорослих коней у сечі міститься незначна кількість індикану. В середньому за добу із сечею виділяється 0,78–2,0 г індикану. Індиканурія є важливим показником при діагностиці кишкової непрохідності.

4. Дослідження осаду сечі

Краще досліджувати свіжу сечу (не пізніше 4 год після її одержання). З метою збереження організованих компонентів осаду, особливо в теплу пору року, сечу консервують 40 %-ним розчином формальдегіду. Перед початком мікроскопічного дослідження осаду визначають водневий показник (рН) сечі.

Для осадження речовин, які містяться в сечі, її центрифугують при 1500–2000 об/хв протягом 7–10 хв, або відстоюють у конічній колбі. Після центрифугування надосадову рідину зливають або відбирають піпеткою. Осад змішують з невеликою кількістю надосадової рідини, набирають у пастерівську піпетку і краплю наносять на предметне скло, накривають покривним склом, запобігаючи утворенню пухирців повітря.

При відстоюванні сечі в конічному посуді одержують нещільний осад, який піпеткою беруть для дослідження.

Консервування осаду сечі. 4 г желатину розчиняють у 12 мл гарячої дистильованої води, додають 14 мл гліцеролу і 0,2 мл фенолу. Суміш перемішують, розливають у чашки Петрі і використовують за необхідності. Для приготування препарату шматочок суміші підігрівають на предметному склі. Після розчинення суміш змішують з осадом, накривають покривним склом і розглядають під мікроскопом.

За підозри наявності новоутворень у нирках і сечових шляхах сечу після збирання осаду виливають у чашку Петрі і вивчають на темному фоні з метою виявлення ниток, згустків, жмутиків та інших елементів. При виявленні за допомогою шпателя і голки їх переносять на предметне скло, накривають покривним скельцем і розглядають під малим збіль-шенням мікроскопа (8´15). За наявності в нативному препараті елементів новоутворень покривне скло знімають, а препарат висушують на повітрі і фарбують протягом 8–10 хв за методом Паппенгейма.

В осаді є клітини (еритроцити, лейкоцити, епітелій, циліндри, гриби, бактерії), які належать до організованих компонентів сечі. Кристали та амфорні утворення відносяться до неорганізованого осаду.

4.1. Організовані компоненти
осаду сечі

Еритроцити в сечі здорових тварин відсутні або зустрічаються досить рідко – до двох у полі зору мікроскопа. У свіжій сечі еритроцити насичені гемоглобіном і незмінені, дископодібної форми та жовто-зеленого кольору. За тривалого зберігання сечі вони втрачають значну частину гемоглобіну і мають вигляд набряклих світлих двоконтурних дисків. Такі ж еритроцити зустрічаються і в сечі з підвищеною лужністю і низькою відносною щільністю, а в кислій сечі вони зморщені й нагадують ягоди шовковиці.

Збільшення кількості еритроцитів у сечі називають еритроциту-рією. Виражена еритроцитурія, яка може перейти в гематурію, спостерігається при гострому нефриті, сечокам’яній хворобі, пієлонефриті та пухлинах нирок. При хронічному нефриті еритроцитурія виражена слабо, проте має велике діагностичне значення, оскільки інші зміни сечі можуть не виявлятися.

При нирковій кровотечі еритроцити в осаді сечі утворюють так звані ”кров’яні циліндри”. Поява в сечі під мікроскопом великої кількості еритроцитів може вказувати на кровотечу із сечового міхура чи уретри.

Лейкоцити в сечі здорових тварин можуть бути відсутні або їх там міститься мало – до двох у полі зору мікроскопа. Вони в 1,5–2 рази більші за розміром, ніж еритроцити, і мають вигляд сірих овальних або зернистих клітин. У лужній сечі лейкоцити набрякають і стають прозорими.

Збільшення кількості лейкоцитів у сечі називається лейкоцитурією, яка спостерігається, як правило, при гострих запальних процесах у сечовій системі (уроциститі, пієліті, уретриті). При гострому гломерулонефриті лейкоцитурія виникає рідше, кількість лейкоцитів у сечі невелика (15–20 у полі зору мікроскопа), а при хронічному вони можуть бути відсутні.

Велика кількість лейкоцитів у сечі (50–100 і більше в полі зору мікроскопа), що надає сечі гнійного характеру, називається піурією. Вона найчастіше виникає при гнійному пієлонефриті та уроциститі. Ниркова піурія буває лише при гнійному нефриті, коли гнійник розкривається у сечовивідні шляхи. Справжню лейкоцитурію необхідно відрізняти від несправжньої, яка може з’являтися при ендометриті, вагініті та простатиті внаслідок запалення статевих органів.

Епітеліальні клітини в сечі здорових тварин зустрічаються рідко. Поодинокі клітини потрапляють у сечу з ниркових канальців і лоханок, сечовивідних шляхів і статевих органів. При патології органів сечовиділь-ної системи відбувається посилене злущення епітелію і домішування його до сечі. В осаді розрізняють плескаті, циліндричні (хвостаті) і круглі епітеліальні клітини.

Плескаті епітеліальні клітини мають великі розміри, нерівні краї і добре виражену зернистість цитоплазми, а циліндричні клітини – витягнутої форми тільця з чітким ядром і зернистою цитоплазмою.

Епітеліальні клітини з нирок, сечовивідних протоків, сечового міхура і статевих органів подібні між собою, тому при аналізі осаду сечі необхідно враховувати інші симптоми уражень органів сечовидільної системи. Клітини ниркового епітелію мають полігональну або овальну
форму, кругле велике ядро в центрі та добре виражену зернистість цитоплазми (рис. 1). Злущення великої кількості ниркового епітелію супроводжується значною протеїнурією, глюкозурією, лейкоцитурією і циліндрурією.

Рис. 1. Епітеліальні клітини: 1 – із нирок і сечових шляхів
(а – епітелій із нирок; б – епітелій із сечових шляхів);
2 – із ниркової миски; 3 – із сечового міхура (за М.П. Рухлядєвим).

Епітелій сечовивідних шляхів відрізняється зовнішнім виглядом. Так, клітини поверхневих шарів великі, мають овальну або полігональну форму та невелике ядро, яке розташоване частіше ексцентрично, і слабовиражену зернистість цитоплазми. Клітини середніх шарів видовженої форми (так звані хвостаті клітини), а глибоких шарів – найчастіше грушоподібної форми з ядром у розширеній частині.

Епітеліальні клітини піхви великих розмірів, багатокутні з ядром у центрі. Вони потрапляють у сечу при вагітності.

Циліндри – це зліпки з ниркових канальців, які утворилися з білка та клітинних елементів. Наявність у сечі циліндрів називають циліндрурією. Циліндри зберігаються лише в кислій сечі, у лужній – швидко розпадаються і розчиняються при зберіганні.

Розрізняють справжні і несправжні циліндри. До справжніх належать гіалінові, епітеліальні, зернисті, воскоподібні, еритроцитарні, гемоглобінові та лейкоцитарні циліндри (рис. 2).

Рис. 2. Циліндри осаду сечі: 1 – гіалінові; 2 – жирові; 3 – епітеліальні;
4 – еритроцитарні; 5 – зернисті.

Гіалінові циліндри виявляють у сечі при хворобах нирок (нефриті, нефрозі, пієлонефриті), рідше – при фізіологічній протеїнурії, переохолодженні, після фізичного навантаження. Вони майже прозорі, мають зігнуту, скручену форму і закруглені кінці. При гемоглобінурії гіалінові циліндри набувають червоного кольору, при білірубінурії – жовтого, а при наклеюванні на циліндри сечокислих солей і зруйнованих клітин вони стають сірими.

Епітеліальні циліндри – це пластини канальцевого епітелію, що прилипли до гіалінових циліндрів. Епітеліальні циліндри з’являються в сечі при гострому нефрозі і гломерулонефриті, рідше – за їх хронічного перебігу.

Зернисті циліндри утворюються при розпаді епітелію ниркових канальців. Поверхня їх покрита дрібною зернистістю. При жировому переродженні нирок структура циліндрів містить жирові включення, білковому – зерна білкового розпаду. Наявність зернових циліндрів у сечі є ознакою тяжких дистрофічних змін епітелію канальців.

Воскоподібні циліндри мають чіткі контури і жовтуватий відтінок. На їхній поверхні часто бувають тріщини. Зустрічаються такі циліндри за хронічного перебігу нефротичного синдрому, рідше – за гострого, а також при отруєнні мінеральними отрутами.

Еритроцитарні циліндри утворюються в канальцях нирок і є наслідком ниркових кровотеч. Під мікроскопом вони мають зеленувато-жовте забарвлення. Коли гематурія перебігає одночасно з протеїнурією, еритроцити нашаровуються на гіалінові циліндри. При кровотечі в сечовому міхурі чи лоханці сеча над осадом майже прозора, а осад складається із кров'яних згустків різної величини.

Гемоглобінові циліндри утворюються з гемоглобіну в ниркових канальцях. Вони мають зернисту форму і жовто-коричневий колір. Гемоглобінові циліндри подібні до кристалів сечокислого амонію, якщо останні мають подовжену форму. Розрізняють їх додаванням лужного розчину до осаду сечі, від якого сечокислий амоній розчиняється.

Лейкоцитарні циліндри виникають унаслідок налипання лейкоцитів на нитки слизу. Виявляють їх при захворюваннях, що перебігають із значною лейкоцитурією (за гострого перебігу нефриту, пієлонефриту та уроциститу).

Жирові циліндри являють собою краплі жиру, які прилипли до ниток слизу чи фібрину. Для диференціації їх використовують фарбування осаду суданом-III. Вони розчиняються в ефірі, нерозчинні у кислотах і лугах. Жирові циліндри виявляють при жировому переродженні нирок.

Бактеріальні циліндри виявляють при бактеріоурії. Поверхня їх вкрита бактеріями, серед яких є рухомі форми. Бактеріоурія часто виникає при нагромадженні в сечі Esherichia coli, Corynebacterium renale, Leptospira.

Несправжні циліндри подібні до справжніх, але утворені із солей сечокислого амонію, уратів.

Циліндроїди – це нитки слизу. Вони подібні до гіалінових циліндрів, проте, на відміну від них, циліндроїди довгі і мають поперечну штрихуватість та розчиняються оцтовою кислотою. Циліндроїди виявляють при запальних процесах сечовивідних шляхів.

4.2. Неорганізовані компоненти
осаду сечі

Це кристали солей і кислот. Залежно від реакції сечі, утворюються різні сполуки солей. При кислій реакції в ній з’являються кристали сечової, гіпурової кислот, сечокислі солі (урати), кальцію і калію сульфати, кальцію оксалат. При лужній сечі випадають солі кальцію оксалату, кальцію карбонату, нейтрального фосфорнокислого магнію, кислого сечокислого амонію, фосфорнокислої аміакмагнезії (трипельфосфат). Останніх двох солей у свіжій сечі здорових тварин не виявляють. Вони утворюються при аміачному бродінні сечі або гнильному розкладанні її в нирковій мисці чи сечовому міхурі. Нейтральна сеча може містити неорганізований осад кислої і лужної сечі. При змінах у годівлі або ж при захворюваннях змінюється не лише рН сечі, а й склад осадів. Деякі неорганізовані осади виявляються лише при патології.

У здорових тварин в осаді сечі виявляються такі неорганізовані кристали: у коней – кальцію карбонат, кальцію оксалат, кальцію сульфат, гіпурова кислота; у великої рогатої худоби – кальцію оксалат, кальцію карбонат, кальцію сульфат та гіпурова кислота; у свиней – кальцію оксалат і трипельфосфат; у собак – кальцію оксалат, сечова кислота і трипельфосфат.

4.2.1. Осади лужної сечі

Кальцію карбонат (СаСО₃) кристалізується у вигляді жовтих кульок різного розміру із радіальною штрихуватістю, що чітко видно при серед-ньому збільшенні світлового мікроскопа. Рідше вони мають форму точильних каменів, колб, пісочних годинників, зрізаних призм (рис. 3). При додаванні хлороводневої або оцтової кислот кристали кальцію карбонату розчиняються з утворенням бульбашок вуглекислого газу. Щоб відрізнити неорганізовані осади один від одного, можна застосовувати мікрохімічні реакції (Судаков М.О. та ін., 2002).

Рис. 3. Неорганізовані осади лужної сечі: А – трипельфосфат;
Б – кальцію карбонат; В – сечокислий амоній; Г – гіпурова кислота.

Кристали кальцію карбонату в кислій сечі відсутні, а їхня поява у хворих тварин, в яких у нормі сеча кислої реакції, є хорошим прогностичним показником.

Кальцію фосфат [(Са3РО4)2] кристалізується у вигляді тонких клиноподібних призм, голок, зібраних у пучки, розеток, які розчиняються у хлороводневій і оцтовій кислотах, нерозчинні в лугах. Багато їх виявляють в осаді сечі при остеодистрофії.

Гіпурова кислота є складовою сечі майже всіх видів тварин, проте найчастіше зустрічається в лужній сечі, кристалізується у вигляді довгих ромбічних призм, зібраних у пучки, розетки, інколи – у вигляді віяла, волоті. Кристали цієї кислоти розчиняються в аміаці та спирті, нерозчинні в хлороводневій і оцтовій кислотах.

Tрипельфосфат (фосфорнокисла аміак-магнезія); [MgNH₄PO₄ · H₂O] найчастіше має вигляд багатокутних зрізаних призм, рідше – сніжинок, пір’їн, листя папороті, ножиць. Кристали цієї солі розчиняються у хлороводневій і оцтових кислотах, нерозчинні в лугах і гарячій воді. Виявляють їх у свіжій сечі при уроциститі, пієліті та пієлонефриті.

Сечокислий амоній (амонію біурат); [C₅H₃(NH₄)₂N₄O₃] кристалізується у вигляді буро-жовтих кульок із колючками на поверхні, які своїм зовнішнім виглядом нагадують плоди дурману або морські міни. Кристали розчиняються у хлороводневій і оцтових кислотах. У свіжій сечі сечокислий амоній виявляють при уроциститі, пієліті та пієлонефриті. Особливо багато їх міститься в осаді гнильної сечі.

Кальцію і магнію фосфати виявляються в сечі у вигляді білого або сіро-білого щільного осаду. Значну кількість їх часто виявляють у сечі, взятій для дослідження невдовзі після прийняття твариною великої кіль-кості корму (особливо в м’ясо- і всеїдних тварин). У цих випадках сеча стає каламутною. Після центрифугування або відстоювання її виникає білий або сіро-білий щільний осад, який добре розчиняється у 3 %-ному водному розчині оцтової кислоти.

4.2.2. Осади кислої сечі

Кальцію оксалат (СaC₂O₄×3H₂O) кристалізується у вигляді правиль-них октаедрів – восьмикутників, грані яких заломлюють світло. Своїм зовнішнім виглядом вони нагадують поштові конверти, мають різні розміри, але найчастіше – малі (помітні лише при середньому збільшенні світлового мікроскопа). Інколи вони мають вигляд пісочних годинників, гир або дисків (рис. 4). Кристали кальцію оксалату розчиняються у хлороводневій і не розчиняються в оцтовій кислоті. З них часто утворюються сечові камені.

Кальцію сульфат (гіпс; CaSO₄) кристалізується у вигляді довгих тон-ких призм, зібраних у пасма або розетки, у сильнокислій сечі. Велику кількість їх виявляють у сечі тварин, яким давали глауберову сіль, а також при катарі кишок. Кристали кальцію оксалату не розчиняються в кислотах і аміаці, але розчиняються в концентрованому розчині питної соди.

Рис. 4. Неорганізовані осади кислої сечі: А – кальцію сульфат;
Б – кальцію оксалат; В – сечова кислота; Г – урати.

Кристали сечової кислоти (C₅H₄N₄O₃) – великі, жовто-бурого кольору, частіше мають вигляд ромбічних пластинок, дисків, сніжинок, хрестів або гребінців. Вони розчиняються в лугах, нерозчинні у воді та кислотах. Велику кількість їх виявляють при захворюваннях нирок та деяких інфекційних хворобах.

Урати (солі сечової кислоти, здебільшого – калію і натрію) кристалізуються у вигляді малих кульок, зібраних у купки. При нагрівання сечі вони розчиняються, а при охолодженні знову випадають в осад; розчиняються в лугах. Під дією хлороводневої та оцтової кислот урати утворюють кристали сечової кислоти. Підвищення вмісту їх у сечі є ознакою посиленого розпаду білків в організмі. Осад з уратів за рахунок пігментів сечі нерідко забарвлюється в рожевий колір.

До неорганізованих осадів сечі, які виявляють лише при патології, належать амінокислоти (лейцин, тирозин, цистин), холестерол, білірубін, гемоглобін та індиго.

Лейцин кристалізується у вигляді жовтих кульок із концентричною та променистою штрихуватістю. Зовнішнім виглядом кристали нагадують поперечний розпил старого дерева, розчиняються в кислотах і лугах, при дії спирту й ефіру випадають в осад. Лейцин виявляють в осаді сечі при захворюваннях печінки, отруєннях та порушеннях обміну речовин (рис. 5).

Тирозин кристалізується у вигляді жовтих або жовто-бурих тонких голівок, зібраних у пучки, снопи, волоті або розетки. Кристали розчиняються в аміаці, кислотах і лугах. Тирозин виявляють у сечі при інтоксикаціях та захворюваннях печінки.

Рис. 5. Неорганізовані осади сечі, які виявляють лише при патології:
А – холестерол; Б – лейцин; В – тирозин; Г – цистин.

Цистин має вигляд багатокутників (найчастіше – шестикутників) із своєрідною концентричною штрихуватістю. Кристали розчиняються у хлороводневій кислоті та аміаці. Цистин виявляють у сечі при порушеннях обміну речовин (сечокам'яній хворобі, цистинозі).

Холестерол має вигляд тонких прозорих прямокутних блискучих пластинок з вирізаними кутами. Кристали його розчиняються в ефірі й хлороформі. Виявляють їх в осаді сечі при ліпоїдному нефрозі.

Білірубін міститься в осаді сечі у вигляді червоно-оранжевих зерняток або голчастих жовтих кристалів, які розчиняються у хлороформі й лугах. Виявляють їх у сечі при захворюваннях печінки з синдромом
жовтяниці.

Гемоглобін (гематин) виявляють в осаді сечі при гемоглобінурії у вигляді бурих аморфних брил, які часто включаються в сечові циліндри.

Індиго – це органічний барвник, який утворюється в лужній сечі з індикану. Кристали індиго мають вигляд тонких голок або брил, зде-більшого синього кольору, які розчиняються у хлороформі. Виявляють їх в осаді сечі при патологій печінки, а також при інших захворюваннях, що супроводжуються вираженою індиканурією.

Контрольні питання

1. Топографія нирок у тварин.

2. Перерахувати основні методи дослідження нирок.

3. Методи дослідження сечового міхура та уретри.

4. Теорія сечоутворення.

5. Ниркові набряки: механізм утворення та диференціація.

6. Перерахувати хвороби нирок і сечових шляхів.

7. Привести визначення запальних процесів у нирках.

8. Отримання сечі у тварин.

9. Особливості отримання сечі у коней.

10. Правила зберігання і консервування сечі.

11. Кількість сечі, яку виділяють тварини за добу.

12. Гормони, які регулюють виділення сечі, та їх вплив на добовий

діурез.

13. Причини олігурії.

14. Причини поліурії.

15. Колір сечі, його зміни та причини.

16. Причини гематурії та її різновиди.

17. Диференціація гематурії, гемоглобінурії та міоглобінурії.

18. Прозорість сечі та причини її помутніння.

19. Консистенція і запах сечі та їх зміни при хворобах.

20. Відносна густина сечі в нормі та причини її змін.

21. Водневий показник сечі в нормі та причини його змін.

22. Причини гемоглобінурії та її диференціація від гематурії.

23. Якісні реакції на білок у сечі.

24. Визначення кількості білка у сечі.

25. Класифікація і причини ниркової протеїнурії.

26. Диференціація окремих хвороб нирок за рівнем протеїнурії.

27. Диференціація ниркової і позаниркової протеїнурії (загальні

принципи).

28. Якісні реакції визначення глюкози в сечі (перерахувати).

Описати пробу Гайнеса.

29. Визначення глюкози в сечі пробою Ніляндера.

30. Глюкозурія та її класифікація. Поняття про нирковий поріг, його

рівень у тварин різних видів.

31. Діагностичне значення патологічної глюкозурії.

32. Назвіть гормони гіпер- і гіпоглікемічної дії.

33. Кетонурія та її причини.

34. Визначення кетонових тіл у сечі.

35. Діагностичне значення визначення білірубіну в сечі.

36. Діагностичне і прогностичне значення уробіліногенурії.

37. Диференціація жовтяниць за вмістом білірубіну та уробіліну

в сечі.

38. Принцип методів визначення крові в сечі. Перерахувати методи.

39. Методи визначення гемоглобіну в сечі.

40. Диференціація ниркової і позаниркової гематурії.

41. Гемоглобінурія та її діагностичне значення.

42. Діагностичне значення гематурії.

43. Діагностичне значення визначення залишкового азоту в сечі.

44. Діагностичне значення індиканурії.

45. Діагностичне значення визначення сечовини в сечі.

46. Діагностичне значення визначення креатиніну в сечі.

47. Ферментоурія та її значення у лабораторній діагностиці хвороб

нирок (загальні принципи).

48. Діагностичне значення визначення ГГТП в сечі.

49. Діагностичне значення визначення ЛФ і ЛДГ в сечі.

50. Діагностичне значення визначення α-амілази в сечі.

51. Фізичні особливості сечі у коней.

52. Особливості дослідження сечі коней на вміст білка і глюкози.

53. Причини еритроцитурії і лейкоцитурії при різних хворобах

сечової системи.

54. Діагностичне значення виявлення епітеліальних клітин у сечі.

55. Діагностичне значення гіалінових, епітеліальних і зернистих

циліндрів у сечі.

56. Діагностичне значення воскоподібних, еритроцитарних

і гемоглобінових циліндрів у сечі.

Date: 2015-07-01; view: 1021; Нарушение авторских прав