Визначення загального білка і білкових фракцій

Вміст загального білка визначають за допомогою рефрактометра або біуретовим методом, а окремі фракції білка – нефелометричним методом та електрофорезом. Залежно від методу можна визначити від 5 до 100 фракцій білка. При визначенні загального білка у сироватці крові рефрактометром напочатку слід перевірити нульову точку приладу, для чого 1–2 краплі дистильованої води наносять на поліровану поверхню вимірювальної призми. Межа світла й тіні має знаходитись на візирній лінії і проходити через позначку 1,333 шкали приладу. Потім призму витирають і на неї наносять 1–2 краплі сироватки крові. Межа світла й тіні зміщується. Підводять візирні лінії на цю межу і згідно цифр шкали рефрактометра за таблицею визначають кількість загального білка (табл. 10).

Таблиця 10 – Вміст загального білка і білкових фракцій у сироватці крові

Зменшення вмісту загального білка в сироватці крові – гіпопротеїнемія – розвивається при недостатньому надходженні білків в організм, незбалансованості раціону за окремими незамінними амінокислотами, при зниженні секреторної функції шлунка, кишечнику, підшлункової залози, порушенні синтезу білка в печінці при її хворобах (гепатит, гепатоз, цироз), при втраті білків із сечею внаслідок захворювань нирок (нефроз, гломерулонефрит), кровотечах, утворенні великої кількості ексудатів і транссудатів, злоякісних пухлинах.

Збільшення вмісту загального білка – гіперпротеїнемія буває рідше. Вона може бути відносною (спостерігається при згущенні крові внаслідок втрати рідини при зневодненні) і абсолютною, яка буває при надмірному згодовуванні кормів, багатих на протеїн, гепатиті, хронічних інфекціях, а також внаслідок появи патологічних білків – парапротеїнів.

У молодняку вміст загального білка нижчий, ніж у дорослих тварин: у новонароджених телят – 38–50 г/л, поросят – 45–50, ягнят – 45–54, лошат – 46–64 г/л, телят до 10-денного віку – 60–70 г/л.

Крім загального білка, для діагностики різних патологічних процесів важливе значення має визначення білкових фракцій – альбумінів та глобулінів. Порушення оптимального співвідношення між ними називається диспротеїнемією. Найбільш вираженою вона буває при ураженні органів, де синтезуються білки.

Особливо часто зменшується кількість альбумінів (гіпоальбумінемія), які виконують важливі функції підтримання колоїдно-осмотичного тиску крові, регуляції водного обміну, зв’язування та транспортування вуглеводів, ліпідів, гормонів, вітамінів, пігментів, мінеральних речовин.

Гіпоальбумінемія розвивається внаслідок білкового голодування і є типовою ознакою хвороб печінки (гепатит, гепатоз, абсцеси, цироз і пухлини), оскільки в ній синтезуються всі альбуміни, а також при різних внутрішніх, інфекційних та паразитарних хворобах, коли настає вторинне ураження печінки (пневмонії, кетоз, перикардит, міокардоз, лейкоз, туберкульоз, сальмонельоз, колібактеріоз та ін.). Найбільш вираженою гіпоальбумінемія буває при хронічних захворюваннях нирок (нефроз), які супроводжуються втратою білка з сечею (протеїнурія).

Збільшення кількості альбумінів буває рідко, в основному при дегідратації. При змінах кількості альбумінів порушується їх співвідношення з глобулінами (змінюється альбуміно-глобуліновий коефіцієнт, який у здорових тварин коливається у межах від 0,8 до 1). Кількість альфа-глобулінів збільшується при гострих запальних процесах (ревматизм, пневмонія, нефрит, артрит) та при загостренні хронічних захворювань (туберкульоз, гепатит). Зменшення кількості альфа-глобулінів спостерігається рідко, частіше всього при тяжких дистрофічних процесах у печінці.

Збільшення кількості бета-глобулінів спостерігається при хронічних інфекціях, хворобах нирок (нефроз, нефрит), цирозі печінки. До складу фракцій бета-глобулінів входить фібриноген, збільшення вмісту якого буває при крупозній пневмонії, лейкозі, септичному ендокардиті, а зменшення – при хворобах печінки.

Основну масу антитіл містять фракції гамма-глобулінів (імуноглобулінів), які забезпечують гуморальний захист організму, тому їх кількість у сироватці крові характеризує морфологічну зрілість і функціональну повноцінність імунореактивної системи. Низький рівень імуноглобулінів (гіпогаммаглобулінемія) буває у новонароджених, особливо у перший день життя, оскільки вони не проникають через плаценту, а надходять лише з молозивом (фізіологічний імунодефіцит). Тому в підтриманні їх рівня має велике значення якість молозива, своєчасність його випоювання, стан слизової оболонки тонкого кишечнику. У новонароджених синтез власних імуноглобулінів починається з 5–7-го дня життя і оптимального рівня сягає лише в 6-місячному віці, тому молодняк сприйнятливий до багатьох хвороб (сальмонельозу, стрептококозу, пастерельозу). Зниження вмісту імуноглобулінів спостерігається також при захворюваннях, які супроводжуються ураженням імунної системи (мієлома, лімфолейкоз, хвороба Гамборо), втратою імуноглобулінів при нефрозах, ентеритах, хронічних кровотечах, внаслідок пригнічення функції імунної системи (токсини, імунодепресанти та ін.).

Гіпергаммаглобулінемія спостерігається при всіх імунологічних реакціях, які супроводжуються посиленим синтезом глобулінів (вакцинації), і зумовлена підвищенням вмісту імуноглобулінів майже всіх класів та неспецифічних антитіл, при багатьох бактеріальних інфекціях (стрепто-, стафіло- і пневмококозах), хронічному гепатиті, цирозі печінки, деяких паразитарних хворобах.

Date: 2015-07-01; view: 704; Нарушение авторских прав