Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Зародження українського театру





Джерела театрального мистецтва лежать у первісних язичеських ритуалах і обрядах, пов'язаних з корінними моментами життя тогочасного суспільства. Персоніфікація явищ природи в тому, щоб провести своєрідний діалог з богами. В обрядах і ритуалах обігрувалися (тобто подавалися в театральній формі) ключові моменти та життєво важливі події. В обрядових дійствах глядачів як таких, не було. Всі учасники дійства, скільки б їх не було - багато, коли обряд був масовим, або тільки жерці, коли обряд був таємним безпосередньо приймали участь в самому театральному дійстві. Первісні театралізовані містерії, адресувалися божествам, і з ними обов’язково вступали в діалог учасники обряду.

Виникало перше усвідомлення необхідної професіоналізації майбутнього театру, бо чим майстерніше актор веде діалог з богами, тим більше імовірності здобути їхню прихильність. Таким чином, першими професіоналами архаїчних театралізованих форм були саме жерці й шамани; пізніше - плакальщики, співаки, танцюристи, що прославляли древніх богів - Діоніса, Сатурна, Осириса, Ваала, Коляду.

Під час проведення таких ритуалів вперше сформувалася й була усвідомлена одна з найважливіших соціальних функцій майбутнього театру - ідеологічна. Близькість до богів давала жерцям владу; а для того, щоб її підтримувати, необхідно формувати потрібну суспільну думку й настрій, ідеологічну доктрину. Високий ступінь емоційностї учасників обрядових дійств (а пізніше - театральних глядачів), досягався за рахунок колективного переживання, яке робить глядачів найбільш вразливими. Звідси йде розповсюджене й цілком об'єктивне твердження, що театр є суспільною трибуною, з якої можна пропагувати систему політичних, правових, релігійних і інших поглядів суспільства.

Гра, як відомо, є природним станом людини. Граючись, діти вчаться жити. Дорослі вигадують собі інші ігри — різні свята, ритуали, жарти. Гра, таким чином, постає як спосіб існування, шлях до пізнання і окраса життя людини.

 

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. Ще з VI ст. відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (XI століття). Перші зразки драми публічно виголошували учні київських Братської (Києво-Могилянська Академії) та Лаврської школи (XVI-XVII століття). Важливими центрами розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.

17-18 століття

Серед явищ мистецького побуту України ХVII-ХVIII століть особливої уваги заслуговує театр, початки якого сягають ще в часи синкретичної єдності найдавніших фольклорних жанрів: обрядових пісень, хороводів, театралізованих дійств, що нерозривно поєднували слово, музику, танець, акторську гру. Проте поступовий розвиток освіти, культури народу призвів до компромісних рішень цієї проблеми. Цьому сприяли також контакти з європейським театром XVI-ХVII століття, де поряд з п'єсами релігійного змісту, що виконувались у храмах з нагоди Різдва, Великого Посту, Великодня, набував широкого розповсюдження народний ярмарковий театр. Сформувалися типові сюжетні колізії побутових вистав з характерними персонажами-масками: рівнивий старий чоловік, кокетлива молода жінка, коханець, монах, Арлекін, Коломбіна та ін Подібні процеси своєрідно виявлялись і в Україні як на професійному рівні у формах "високої драми", так і в широкому існуванні жанрів "низького бароко" - у народних інтермедіях, ляльковому театрі-вертепі. Головним центром творення, виконання і розповсюдження цих основних форм театрального життя ХVII-ХVIII ст. була Києво-Могилянська академія, її професори були авторами драматичних творів, теоретиками театру, а студенти-бурсаки - акторами і основними носіями цього мистецтва. З особливим запалом виконувались театральні п'єси під час традиційних "рекреацій" - травневих днів відпочинку, коли учнівська група під опікою педагогів і наставників відправлялася на околицю Києва: "Все грало, вирувало, тішилося і м'ячем, і кеглями, і пристойними гімнами, а студенти старших відділів створювали оркестри, а часом при денному світлі випадково розігрували якусь комедію чи драму ". Музичність українського театру була органічною - пісня, хор, танець, інструментальний супровід виконували у виставах важливу драматургічну функцію: характеристики місця дії, історичної ситуації, дійових осіб, зав'язки і кульмінації сценічного конфлікту. Дві основні жанрові різновиди театрального мистецтва доби "українського барокко" - шкільна драма і вертеп у виконавчий практиці тісно перепліталися між собою. До антракту "високої драми" ставились народно-побутові сценки - інтермедії, а вертеп після першої дії релігійного змісту переходив до колоритного жанрового дійства. Проте обидва образно-тематичні розділи українського театру мали свою теорію, естетичні норми, мову, спосіб виконання. Переважно релігійна, філософська чи моралізаторська тематика п'єс шкільної драми, відірвана від реального життя, вимагала відповідного літературного викладу - книжної, віршованої мови, а також умовно-символічного стилю інтерпретації.

19 століття

Перші театральні трупи народилися на Наддніпрянщині у XVIII ст. Пізніше в Києві (1806), Одесі (1809), Полтаві (1810), з'являються перші театральні будівлі. Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами І. Котляревського, який очолив театр у Полтаві і Квітки-Основ'яненка - основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск і експресивність, поряд з мальовничістю і гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні. У другій половині XIX ст. в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру - драматурги і режисери М. Старицький, М. Кропивницький та Іван Карпенко -Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен з них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Дороговказною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

Date: 2015-07-01; view: 902; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.009 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию