Особливості організації театрального мистецтва в молодшому шкільному віці

Формуючи культурно-розвинену особистість майбутнього педагога, ми завжди беремо до уваги, що, попри обов’язкове знання комплексу точних і гуманітарних дисциплін, вчитель початкових класів – насамперед словесник. Про значення національної мови у становленні української культури як частини світової докладно пише видатний вчений-гуманітарій Іван Дзюба: "Національна мова – становий хребет національної культури, і навіть невербальні, несловесні мистецтва через ряд опосередкувань усе-таки пов’язані з мовою, з уявленнями, оформленими мовно, і навіть із самим звучанням мови (згадаймо твердження академіка Б. Астаф’єва про "інтонаційний фонд нації" – основні прообрази музичних та поетичних інтонацій, які у згорнутому вигляді містяться вже в національній системі вимови). Національна культура – це не тільки твори професійного чи народного мистецтва, то вже її вивершення, а її підґрунтя – це насамперед буденне життя слова і думки, незліченних душевних актів у слові; і поезія, як стверджував Потебня, не тільки у творах поезії, а й у повсякденному слові як стихійній творчості кожної людини. Тому мова – це найголовніше і найглибше джерело національної духовності взагалі, і доля мови – це непросто доля літератури та інших пов’язаних зі словом видів мистецтва; це доля національної духовності, нації взагалі [7: 578-584].

Вивчаючи слово та його комунікативну, естетичну роль у нашому житті, студенти педагогічного факультету постійно простежують органічний взаємозв’язок мови з різними видами мистецтва –насамперед словесного, яким є художня література, а також із театральним мистецтвом, музикою, хореографією, живописом в усіх жанрах. Зазначений вище термін "інтегративні процеси" знаходить своє відображення у структурі цілого ряду навчальних дисциплін, звертаються до класичних творів світової літератури. На особливу увагу заслуговує питання про використання творів мистецтва на заняттях з методики викладання мови у початкових класах.

"Сучасний учитель здатен багато зробити для того, щоб залучити школярів до мистецтва слова, здатного допомогти юній людині пізнавати світ і саму себе. Живучи без поезії й музики, без живопису й театру, людина зрікає себе на тьмяне, безбарвне існування. Витвори мистецтва, матеріалізуючи в образах естетичні почуття, є дієвим засобом емоційного виховання, вони покликані служити джерелом радості й людського натхнення. "Чим більш повно людина відчуває прекрасне у мистецтві і у житті, тим багатший її внутрішній світ," – зазначає Н. Миропольська [8: 6]. Ці слова рівною мірою можна віднести й до вищої ланки освіти. Вміти побачити у колі студентів обдаровану особистість, яка може розвинутись згодом у яскравого митця – художника, поета, актора, музиканта – не важко. Але бути гідним того, щоб стати взірцем інтелекту, загальнолюдської культури для такого студента – це вже проблема самоосвіти вузівського викладача, про яку чомусь мало говорять. Ми іноді спостерігаємо, як "іскра божа" природженого таланту, виплекана мудрими батьками та гарними вчителями мови, літератури, музики, малювання, поступово "згасає", губиться через наше байдуже ставлення або власну некомпетентність.

Очевидно, що тільки вчитель-митець може виховати творчу особистість, традиційні уроки, як основна форма навчання, не задовольняють потреби учнів у самовираженні, самореалізації. Саме тому навчально-виховний процес постійно удосконалюється завдяки введенню нових технологій, методів, прийомів навчання. Краще може навчити той, хто вчить цікаво. Усвідомити цю думку має кожен учитель. Адже паростки творчості є майже у всіх дітей - потрібно лише створити відовідні умови для її розвику. Своєрідність творчих здібностей молодших школярів часто вражає нашу уяву своїм змістом, глибиною, багатогранністю.

Дитина – природжений актор, який постійно виконує якусь роль у дитячій грі. Навчання малюків відбувається через гру. Учні початкових класів ще добре пам’ятають і люблять своїх ляльок, ведмедиків, граються машинками, вірять, що десь живуть Незнайко, Мальвіна, Чебурашка та Гена. І якщо їхні улюблені іграшки та казкові персонажі завітають у гості, то урок стане цікавим, схожим на казку. Тоді ручка перетвориться на чарівну паличку, а самі діти-чарівниками. Улюблена гра на уроках читання – розмовляти голосами казкових персонажів. Дітям подобається добирати слова, щоб охарактеризувати дійових осіб. Дуже продуктивні уроки читання з використанням елементів театральної педагогіки. Це майстерне читання текстів, застосування міміки і жестів, використання відповідної атрибутики і бутафорії, а також інсценування, ігрові прийоми Зазвичай урок починається з музики і поезії. Звучить музика учитель виразно читає вірш, діти слухають, вчаться складати партитури, читають оповідання в особах, розігрують сценки на задану тему або за прочитаним оповіданням, казкою, байкою.

«Без казки не можна уявити дитинство», - ці слова В.Сухомлинського знаходять практичне втілення в роботі з дітьми. Тому найбільше програмних творів, які було інсценовано – саме казки. Діти полюбляють уроки, на яких вони разом з учителем читають казки. З великим задоволенням учні переказуют тільки-но прочитану казку, а надто коли імітують голоси своїх персонажів. Можна і пофантазувати, для цього слід виготовити маски звірят – вовка, зайчика, лисички, ведмедика; свійських тварин - собачки, кішечки, а також на уроках трудового навчання разом з дітьми пошити рукавичку, вирізати з картону і розфарбувати ріпку та виготовити безліч атрибутів до відомих казок. Вивчаючи байку чи казку, можна розігрувати сценки в особах. Цікавим видом роботи є продовження «закінченої казки». У дітей виникає відчуття безпосередньої участі у творенні казки. Під час створення казкових персонажів варто запропонувати учням познайомити один одного зі своїм улюбленим героєм – озвучити образ, відтворити у власному виконанні характерні його ознаки.

Щорічно у школі відбувається конкурс інсценованої казки. До нього ретельно готуються всі класи: добирають репертуар, складают свій сценарій, готують необхідний реквізит, костюми, проводять репетиції. Потрібно заздалегідь потурбуватися про відповідні атрибути: декорації, символи, художні деталі, але слід зауважити, що надмірне використання атрибутики відволікає увагу учня. Наочність має бути такою, щоб допомогти дітям уявити умови, за яких відбувалися певні події.

Чарівний світ казки і драматизація творів – прийоми навчання, що підтримують пізнавальний інтерес, забезпечують естетичний розвиток особистості. Вчитель заохочує дітей до подібної діяльності, радіє їхнім успіхам: самостійно складеній казці чи написаній п’єсі тощо. Учні з великим задоволенням готують вистави лялькового театру, виступають перед вихованцями дитячого садочка, на батьківських зборах, шкільних ранках. Значно сприяють активізації усного мовлення дітей гуртки читання, уроки позакласного читання. Створюючи сценарії, діти вчаться складати план, працюють над розвитком мовлення. Для інсценізації можна брати не весь текст, а тільки основні частини, в яких розкриваються стосунки між героями.

Драматизація – це передача подій, про які ідеться у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок «Легкий хліб», «Колобок», «Рукавичка», тут доречно використати маски, деталі костюмів героїв казок.

Свято казки – це завершальний етап роботи вчителя з учнями в класі.

У системі дидактичних ігор для першокласників доцільно вводити ігри-інсценізації, рольові ігри з сюжетом. Для участі у рольовій грі діти повинні мати уявлення про ті особливості діяльності, які можна відтворити ігровими засобами (мовні ситуації, жести, міміка, практичні дії, ігровий реквізит) Наприклад. Розмістившись за «екраном» телевізора, що стоїть на столику, юний диктор докладає максимум зусиль, щоб прочитати текст виразно, чітко, а усі учні уважно слухають. Дітям подобається театр одного актора, який перетворює вивчення мови в цікаве заняття.

У 1-му класі діти опрацьовують такі твори: «Колобок», «Лисичка і Журавель», «Івасик-Телесик».

У 2-му класі творів для інсценізації та драматизації вже значно більше, адже діти мають уже певні навички. Інсценізувати можна ігри, веснянки, оповідання, казки. Діти звертають більше уваги на передачу характеру героя мімікою, жестами, рухами.

У 3-му класі діти інсценізують байки, вірші, казки. Самі складають партитуру для дійових осіб.

У 4-му класі учні ставлять вистави українських та зарубіжних класиків.

Для четвертокласників характерний досить високий рівень театральної майстерності. Діти легко входять в образ героя, імітуют його голос, жести, рухи. Ставлячи досить складні запитання, учитель спонукає дитину під час аналізу того чи іншого твору побувати в ролі маленького письменника, режисера, коли вона сама має створити казку.

Отже, щоб належним чином формувати навички театрального мистецтва на з учнями початкових класів, слід акцентувати увагу на наступному:

- вчити дітей інтонувати речення, визначати головних героїв і читати казку, оповідання, байку в особах;

- вчити інсценувати твори;

- навчити складати відтворювати казкові персонажі за допомогою рухів, жестів, міміки;

- удосконалити навички акторської гри;

- розвивати акторські здібності дітей, творчу фантазію;

- виховувати любов до рідного слова, театру, підтримувати пізнавальний інтерес.