Види художньої обробки деревини

Перша зарубка, перший жолобок, зроблені людиною колись на дереві ножем чи сокирою, поклали початок практичному використанню деревини, розвитку художньої обробки дерева. Скісні, горизонтальні або перехресні лінії — позначки на дереві стали осно­вою майбутнього орнаментального ба­гатства в оздобленні дерев'яних виро­бів.

На Україні з давніх давен поширені різні види художньої обробки дерева — плоско-рельєфне та об'ємне різьблення. Крім цих основних видів, пізніше з'явилось прорізне, або ажурне, різьблення.

Плоско-рельєфне різьблення. Харак­терною рисою цього виду різьблення є те, що різьблений рисунок /за­глиблюється у верхній шар деревини оздоблюваного предмета. Верхні /точ­ки елементів рисунка лежать у площині поверхні предмета, а низькі — нижче від неї.

Плоско-рельєфне різьблення має, в свою чергу, своєрідні різновиди, в ос­нові яких лежать специфічні прийоми виконання оздоблення. До них нале­жать плоске (геометричне) різьблен­ня, контурне, тригранно-виїмчасте, плоско-рельєфне з вибраним фоном.

Різьблення з вибраним фоном — по­ширений метод оздоблення архітек­турних деталей, різноманітних пред­метів побуту, адже, крім геометрич­ного орнаменту, в цьому випадку можна застосовувати рослинні мотиви, зображення людей, птахів і тварин.

Плоске різьблення. Одним з най­давніших способів оздоблення дерев'я­них виробів вважається плоске різьблення, що виконувалося най­простішими інструментами — сокирою чи ножем. На Гуцульщині його нази­вають «сухим», або «чистим». Еле­ментами такого різьблення є прості геометричні фігури, утворені поєднан­ням горизонтальних, вертикальних та скісних (під кутом 45—60 °) ліній. У неглибокі лінії-заглиблення іноді втирають вугільний пил або сажу з льняною олією, що надає рисунку графічної виразності, чіткості, набли­жаючи його до гравюри. Такий при­йом оздоблення можна побачити на старих гуцульських скринях та сто­лах. В основі його — давній вид «чистого» плоского різьблення, так зване «ільчасте письмо».

Неглибокі, тоненькі лінії, що утво­рюють діагональну або прямокутну дрібну, легеньку сітку на поверхні деревини, дають нам уявлення про такі найдавніші орнаментальні моти­ви, як «січені зубці», «зубці з голов­ками», «головкате», «огірочки», «бесаги», «кривулька», «медівники», «ба­ні», «п'явки», «дуги» та ін. (іл. 10.4— 10.6).

Особливо багате декоративне офор­млення можна отримати від поєднан­ня плоского різьблення з тригранно-виїмчастим. Геометричний орнамент тут складається з трикутників, ром­бів, квадратів тощо. У деревині вибирають пірамідальні скибочки, і то­му орнамент виходить заглибленим з похилими стіночками. У криво­лінійно окреслених елементах орна­менту деревину вибирають похил з двох боків так, щоб найбільше за­глиблення було в центрі елемента, наприклад, у кожній пелюстці розет­ки, квітки, косиці тощо.

До найдавніших належать ті, що складаються з форм прямокутника, ква­драта, трикутника, вони називають­ся: «журавлі», «зубчики», «моршін-ка», «кривулька», «дубелтові зубчи­ки», «завиваник», «ширинка», «ко­панці», «крижики», «глибока різьба», «сіканці», «очкате», «віконця». Ос­новна частина цих орнаментальних мотивів має стрічкову композиційну будову, їх вживали для оздоблення країв виробів, щоб підкреслити центр композиції.

До іншої групи можна віднести орнаментальні мотиви, що утворюють­ся за допомогою півкола, еліпса, а саме: «гадючки», «дужки», «копит­ця», «плаїки», «жолобки», «парканець», «ряска-сльози». Окрему групу становлять мотиви, які мають у своїй основі коло, поєднане з квадратом або прямокутником, як-от: «соняшник», «сонечко», «віночки», «пацьорки», «колачики», «зорки», «кучері», «ружа», «грибки». Ці найскладніші мотиви вживають для створення центральної частини композиції.