Актуалізація опорних знань

Хід заняття.

Організаційний момент.

Перевіряється підготовка до заняття: наявність необхідних інструментів та матеріалів, організація робочого місця.

Актуалізація опорних знань.

Різьбленням по дереву у нас займали­ся з найдавніших часів.

Деревина — красивий і приємний загальнодоступ­ний матеріал, який досить легко оброб­ляється найпростішими інструментами. Вона тверда, міцна і пружна. Протягом багатьох віків людина, широко викорис­товуючи для своїх потреб цей природ­ний матеріал, поступово вивчила різно­манітні породи дерев, їх властивості, набувала практичних навичок, відточу­вала майстерність. Прикладом глибоко­го знання властивостей деревини й засо­бів її обробки є українська народна архітектура, побутові та декоративні предмети з дерева. У музеях республіки зберігаються численні речі хатнього вжитку, оздоблені геометричним або рослинним орнаментом: скрині, столи, мисники, різноманітний дерев'яний по­суд, дошки для вибійки, форми для пряників, прачі, рубелі, частини ткаць­кого верстака, а також сільськогоспо­дарський реманент — ярма, візки тощо. Ці пам'ятки народного мистецтва за­свідчують тривалий історичний шлях розвитку народного різьблення, протя­гом якого виробилися специфічні риси творчості різьбярів України.

Твори українських народних різьбя­рів дореволюційного часу свідчать про те, що в окремих регіонах України побутували свої уставлені форми ху­дожнього різьблення, характерні тіль­ки для цієї місцевості. Вироблені часом традиції народного різьблення з його локальними особливостями нині продо­вжують майстри Радянської України, твори яких відомі далеко за межами нашої країни.

З кожним роком на різних виставках народної творчості збільшується кіль­кість експонованих творів тих, хто любить займатися у вільний час різьбленням по дереву. Більшість таких виробів привертає увагу красою форм, багатством орнаменту, вдало підібра­ною деревиною.

Матеріал та його підготовка.

Високий художній рівень твору знач­ною мірою залежить від правильного вибору деревини, знання всіх її власти­востей. Велике значення, наприклад, має текстура, тобто рисунок, що ут­ворюється на поверхні зрізу дере­вини. Чим складніша будова деревини і різноманітніший взаємозв'язок окре­мих її елементів, тим багатша текстура. Колір деревини залежить від її породи, але разом з тим, у деревини од­нієї породи він може бути різним. Бага­ті на відтінки деревина явора, груші, вільхи, а деревина горіха взагалі має широкий кольоровий діапазон — від жовтого до чорного з різними відтін­ками.

Для невеликих виробів, як-от: скриньки, баклаги, полички, тарілочки тощо, з подальшим оздобленням їх різь­бленим орнаментом, краще використо­вувати добре висушену і видержану деревину м'яких порід — липи, вільхи, осоки, тополі, рідше берези. Одним з найкращих матеріалів, особливо для плоскорельєфного різьблення, є липа, її деревина однорідна, м'яка, легка та біла, іноді злегка рожевувата. Після просушування і тривалого витриму­вання деревина липи набуває золота­вого відтінку, стає міцною, не жоло­биться. Вона добре піддається обробці, легко ріжеться в усіх напрямах без відколів.

Червонувата деревина вільхи так само м'яка, однорідна, легко оброб­ляється під час різьблення. Проте де­рево вільхи завжди тонке і має в ядрі трухлявину, тому цю породу доцільно використовувати лише для дрібних виробів.

Осика має легку, міцну і, головне, яскраво-білу деревину. Цей колір зберігається досить довго. Матеріал дуже стійкий проти гниття, тому з давніх часів його застосовували для будів­ництва колодязних зрубів та виготов­лення посуду. Під час роботи з цією де­ревиною треба бути особливо уважним, бо деревина осики (а також тополі) має здатність відколюватись під різцем.

Сріблясто-сіра деревина берези твер­діша від деревини липи та вільхи, рі­жеться однаково в усіх напрямах, не відколюючись, але надзвичайно жоло­биться і розтріскується. Для різьблення краще брати березу віком 40—60 ро­ків. Цю деревину доцільно використову­вати для вирізування дрібних декора­тивних накладних елементів у вироб­ництві меблів.

З твердих листяних порід використо­вують деревину дуба, бука, горіха, груші, сливи та шовковиці. Вироби з деревини дуба досить виразні завдяки красивій текстурі і приємному коричне­вому кольору. Разом з тим, дуб важкий у роботі, бо його деревина тверда і дуже ламка. В основному, з деревини дуба виконують скульптурні роботи та меблі з різьбленим декором. Як правило, типовим для цих виробів е уза­гальнений принцип вирішення зобра­жувальних елементів, в яких чітко виділяються широкі зрізи ножем, ста­мескою. У цих роботах майже завжди можна простежити техніку різьблення майстра.

Деревина бука тверда, з красивою текстурою і кольором від рожево-жовтого до червоно-бурого. Бук вико­ристовують, в основному для дрібних різьблених виробів. Треба пам'ятати, що деревина бука потребує спеціального режиму зберігання в сухому місці, бо цей матеріал дуже швидко жолобиться і його вражає жучок.

Для високохудожніх різьблених тво­рів та скульптур одним з найкращих матеріалів є деревина горіха. Багата на кольорові відтінки, з виразною тексту­рою ця деревина добре, майже не від­колюючись, ріжеться і обробляється політурою.

Деревина груші тверда, однорідна, з гладенькою, ледь вираженою тексту­рою, має рожево-коричневий колір. Ріжеться у всіх напрямах, не від­колюючись, її найчастіше використову­ють для створення мініатюр з тонкою обробкою деталей.

Деревина клена тверда, з ледь вираз­ною текстурою, має красивий жовтува­то-рожевий колір. Ріжеться клен важко, але без відколів. Передає найтонші рухи різця. Цей матеріал краще використовувати для мініатюрного різьблення.

Майстри художньої обробки дерева з хвойних порід використовують дере­вину сосни, кедра, тиса, ялини.

Рожевуватого відтінку деревину сос­ни з чітко виявленими лініями річних кілець в основному застосовують для різьблених елементів у сільській архі­тектурі. Слід пам'ятати, що при дрібно­му різьбленні широкі лінії текстури тільки псуватимуть роботу.

Для різьби треба добирати висо­коякісну деревину, позбавлену таких вад, як завилькуватість, сучки, тріщи­ни, червоточина, гниль тощо. Заготов­ляти деревину треба у період з жовтня по січень, коли припиняється рух соків і зменшується небезпека розтріс­кування деревини, ураження її грибка­ми та комахами. Деревину для різь­блення потрібно добре висушувати (допустима вологість —8—10 %), але надто пересушена деревина дає в робо­ті тріщини, відколи.

Інструменти.

Для художньої обробки дерева треба мати різні спеціальні інструменти. На­самперед, це різак або косий ніж (іл. 10.1), який можна виготовляти із звичайної плоскої стамески або з улам­ків полотен слюсарних ножівок. Ула­мок завдовжки 150—160 мм заточують під кутом 60°. Різак з меншим кутом заточування доцільно використовувати для виконання дрібного геометричного орнаменту, контурного різьблення. Де­рев'яна ручка різака (завтовшки 5— 7 мм і завширшки трохи більше від ширини леза) складається з двох частин. В одній з половинок майбутньої ручки вузенькою стамескою вистру­гують жолобок за розміром полотна різака, в який і вкладають його Друга половинка ручки — така сама, як і перша, але без жолобка. Обидві по­ловинки ручки намазують клеєм (сто­лярний, нітроцелюлозний, ПВА), з'єд­нують і на деякий час залишають у ле­щатах або в затискачах верстака. Після висихання ручку обробляють так, щоб зручно було тримати інструмент у руці під час роботи.

Рис.1 Різак, косий ніж

Основним інструментом для різьблен­ня геометричного орнаменту є косий ніж з довжиною леза 40—50 мм. Перед початком роботи ніж нагострюють і перевіряють його гостроту на дошці з деревини м'яких порід.

Крім косого ножа, треба мати прямі, напівкруглі та кутові стамески. Пере­дня частина прямої стамески має бути правильної плоскої форми (ширина полотна 3 — ЗО мм). Застосовують ці стамески у рельєфному різьбленні для зачищення фону, контурної різьби. Напівкруглі стамески (радіус 3 — 12 мм) придатні для різьблення всіх видів, а також для вирізування на­півкруглих лунок (іл. 10.2). Кутові стамески використовують для прорізу­вання вузьких ліній, жилок. У попере­чному перерізі стамеска утворює кут 50—70°.

Рис.2 Напівкруглі стамески.

Рис.3 Стамески напівкруглі, кутові, клюкарзи.

Кожному різьбяреві, крім зазначених інструментів, потрібні клюкарзи та церазики.

Клюкарзи — це стамески з полотном у вигляді зігнутої ніжки (ширина леза 2—15 мм), потрібні для вибирання фону. Бажано мати їх до 7 шт. Церазики — стамески з напів­круглою вигнутою нижньою частиною (ширина леза —2— 5 мм). їх застосо­вують для контурного різьблення — проведення вузьких жилок. Бажано мати до 4 шт. (іл. 10.3).

Найчастіше майстри самі поступово виготовляють потрібні інструменти. Ра­зом з тим, рекомендується використову­вати набори для різьблення, які випус­кає наша промисловість, наприклад, набір різців для роботи по дереву під назвою «Набор для инкрустации» (Сестрорецкий инструментальньїй завод им. Воскова).

Крім спеціальних інструментів, різь­бяреві треба мати молоток, обценьки, киянку, чекани, циклі. Киянка потрібна для робіт з глибоким рельєфом, нею вдаряють по держаку стамески; чека­ни — для розробки фону; циклі — для зачищення, вирівнювання площини. Потрібен також вимірювальний інстру­мент: металева лінійка, дерев'яний або комбінований косинець, металевий цир­куль. Майстрові-аматору у пригоді стануть і твердий олівець, калька, копіювальний папір, скляна шкурка, олія, політура.

Зберігати інструменти треба так, щоб металеві робочі частини не псувались. Краще їх тримати у футлярі з густого полотна, де для кожного інструмента зроблено окрему кишеньку.