Госпдарські товариства

Господарські товариства – це підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Акціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) – вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) – вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах.

Державна акціонерна компанія (ДАК) – акціонерне товариство, державна частка у статутному фонді якого перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цієї компанії.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) – товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Повне товариство (ПТ) – товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство (КТ) – товариство, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства.

15.) Суспільне(національне) відтворення – це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва – продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється продукт, якщо ці ресурси є відновлювальними та залучення нових невідтворюванних ресурсів, а також через відновлення та розвиток форм і методів організації праці.

Види суспільного відтворення:

· Просте відтворення – це відновлення виробництва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.

· Звужене відтворення – це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах. Його спричиняють економічні кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є явищем тимчасовим. (наприклад 90-ті роки ХХ століття в перехідній екомоміці України)

· Розширене відтворення – це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій

· між виробництвом і споживанням.

· Між підрозділами національного виробництва.

· Між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва.

· Між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромадженням.

· Між споживанням і нагромадженням (заощадженнями).

· Між заощадженнями та інвестиціями.

Суспільне відтворення - це процес суспільного виробництва, який взято не як окремий одноразовий акт, а як постійно повторюваний процес.

Це суспільне виробництво, що перебуває в постійному процесі свого відновлення. Він охоплює всі фази й всі без винятку сторони суспільного виробництва. Але в цьому надзвичайно складному макроекономічному процесі виділяють три основні моменти:

- відтворення матеріальних благ;

- відтворення робочої сили;

- відтворення виробничих відносин.

Відтворення матеріальних благ є кінцевою метою функціонування суспільного виробництва, адже тільки через їх постійне виробництво стає можливим процес обміну речовин між людиною і природою. Цей процес є підґрунтям суспільного відтворення, відображає сутність останнього і не має аналогів щодо своєї складності. Його кінцевим наслідком є постійний процес споживання створених матеріальних благ і такий самий постійний процес відновлення всієї сукупності матеріальних благ для їх наступного споживання.

Як відомо, створення матеріальних благ є безпосередньо функцією робочої сили, витрати якої слід кожного разу відшкодовувати. Цей процес полягає в тому, що з усієї сукупності вироблених матеріальних благ слід виділити ту їх частку, яка буде еквівалентною за вартістю витраченій робочій силі і призначена виключно для її відновлення. За своєю натуральною формою ця сукупність матеріальних благ і послуг являє собою ті блага, які слугують відновленню фізичної та духовної енергії, витраченої всіма робітниками.

Відтворення виробничих відносин являє собою процес, кінцевим результатом якого, перш за все, є відновлення статус-кво основних суб'єктів цих відносин. Такими основними суб'єктами суспільного виробництва є з одного боку, власники засобів виробництва, а з іншого - власники робочої сили (наймані працівники). Сутність цього процесу полягає в тому, що кожен з цих суб'єктів виходить з процесу суспільного відтворення в тій якості, в якій він у нього вступив. Власники засобів виробництва не тільки залишаються власниками певної кількості об'єктивного фактора виробництва, а й збільшують його розміри. Власник же робочої сили кожного разу виходить з процесу суспільного виробництва тільки власником своєї робочої сили. Але ця постійність відновлення статусу суб'єктів суспільного виробництва має місце тільки стосовно сукупного феномену (сукупний власник, сукупна робоча сила) і не стосується кожного окремого індивіда. Серед них відбувається процес переходу зі стану, наприклад, власника, у стан найманого працівника і навпаки. Але ці одиничні й випадкові за своїм характером переходи не змінюють загальної ситуації, яка реалізується в тому, що з кожного процесу такого відтворення сукупний власник виходить власником, а той, хто входив у цей процес як найманий працівник, виходить з нього в тій самій якості.

Матеріальним результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт. За своєю натурально-речовою формою він поданий матеріальними благами у вигляді певних речей і послугами, які теж є матеріальними, але не набувають речової форми.

16.) Виробництво пройшло тривалий шлях історичного розвитку. Проте на всіх етапах воно демонструє деякі спільні риси, зокрема для його функціонування завжди в наявності мали бути такі елементи, як праця, засоби праці та предмети праці.
Як вже зазначалось, виробництво - це процес створення матеріальних благ. У виробництві продукту людина впливає на об'єкти природи, надає їм форми придатної для задоволення матеріальних потреб. Для нас важливо з ясувати питання, які фактори беруть участь у виготовленні благ.
Існують різні підходи при виділенні факторів і їх класифікації в окремі групи. Марксистська теорія в якості факторів виділяє: особистий фактор виробництва і речовий фактор виробництва.
Особистий фактор виробництва це трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати процес виробництва. Поняття праця використовується поряд з поняттям робоча сила. Вони розглядаються як різні економічні категорії.
Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних благ.
Предмети праці - це те, на що спрямовано працю людини. Предмети праці поділяються на ті, котрі дані самою природою (руда, вугілля, газ і т.д.), а також ті, що є результатом попередньої праці людини (метал, бавовна).
Засоби праці - це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці, тобто все те, що людина ставить між собою і предметами праці. До засобів праці належать будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання і т.п.
Проте слід підкреслити, що засоби виробництва самі по собі, без тісного контакту з людською працею не можуть виробляти блага і являють собою груду мертвих речей. Щоб процес виробництва розпочався, потрібно з'єднати засоби виробництва з робочою силою, тому засоби виробництва і люди, які володіють певними навиками, досвідом в органічній сукупності утворюють продуктивні сили суспільства.
Сучасна економічна теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницьку здібність.
1) Земля, чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище - повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, - розглядаємо також як природні ресурси.
2) Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.
Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництві. Вважається, що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а також розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини, тим вищий її капітал, а відповідно і дохід з цього капіталу.
3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність.
4) В сучасних умовах набуває великого значення четвертий фактор - підприємницькі здібності.
Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця. тому підприємництво вважають особливим людським ресурсом, що об'єднує всі інші ресурси в єдиний процес виробництва товарів або послуг.
Наведені класифікації факторів виробництва не є незмінними і назавжди заданими. Обидві вони тісно пов'язані з досягненням сучасної науки, яка сама по собі також виступає в якості самостійного фактора, оскільки впливає на рівень ефективності виробництва, процес підготовки кваліфікованої робочої сили і підвищення потенційних можливостей людського капіталу. В економічній теорії постіндустріального суспільства до факторів виробництва відносять також інформаційний та екологічний фактори.
Слід підкреслити, що виробництво можливе тільки за умови введення у виробничий процес всіх факторів виробництва.
Таким чином, суспільне виробництво займає в житті людини визначне місце, оскільки:
* це необхідна умова, без якої суспільство не може існувати;
* в процесі виробництва вдосконалюється сама людина, нагромаджується досвід, знання, розвивається інтелект.

17.) Крива виробничих можливостей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.

Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.

Умови ефективного використання ресурсів. Найефективніше комбінування ресурсів (їх найраціональніше використання) можливе також за умови їх повної зайнятості (економічного використання у виробництві всіх придатних ресурсів) та повних обсягів виробництва (максимально можливих обсягів виробництва за даного рівня розвитку техніки і технології, а також при повній зайнятості ресурсів за умови їх використання на виробничі цілі).
Похідним від поняття "економічна ефективність" є поняття "зрівняльна перевага", тобто здатність товаровиробника виготовляти товари з меншими альтернативними витратами. Відповідно до неї підприємець повинен віднайти такий вид діяльності у певній галузі, де він мав би зрівняльну перевагу.
Проілюструємо механізм вибору альтернативних варіантів використання ресурсів (табл. 1).
Якщо ресурси використовуються для будівництва лікарень, шкіл, то їх вартісна (грошова) оцінка складається із витрат на матеріали, робочу силу, оренду або купівлю землі. Альтернативними витратами щодо них є витрати на будівництво готелів, офісів, які можуть бути збудовані за рахунок тих самих ресурсів. Уряд може спрямувати всі ресурси на будівництво лікарень або частку цих коштів — на будівництво готелів. Це означає, що обсяги будівництва названих різних об'єктів є не лише альтернативними, а й взаємодоповнюваними.
Крива виробничих можливостей. Щоб чіткіше уявити значення альтернативних можливостей об'єктів, побудуємо графік меж виробничих можливостей (мал. 1).
Якщо нанести цифри на графік, отримаємо точки, які показують варіанти вибору ресурсів. З'єднавши їх, одержимо криву виробничих можливостей. Рухаючись по кривій, маємо можливість спостерігати різні варіанти у комбінації ресурсів. Так, у точці В ресурси поділяються так, що на них можна побудувати 55 лікарень, шкіл і 10 готелів. Якщо ресурси розподілити так, що виробництво здійснюється у межах виробничих можливостей (точки А, В, С, Д, Е, /), то досягаються найвища ефективність економіки і правильність вибору. У цьому разі точка К свідчить про недостатньо ефективне використання виробничих можливостей, а точка N знаходиться поза межею таких можливостей, отже є нереальною за даного рівня розвитку техніки, технології, організації виробництва тощо. Тому зміщення кривої виробничих можливостей вліво свідчить про їх зростаюче невикористання. Свого максимуму воно досягає під час економічних криз.

18.) Ефективність суспільного виробництва - це якісна характеристика, яка відображає рівень розвитку продуктивних сил і ступінь забезпечення потреб суспільства. Її визначають і оцінюють шляхом зіставлення результатів виробництва та витрат. Підвищення ефективності виробництва знаходить своє відображення в зростанні добробуту населення.

Під економічним ефектом розуміється результат людської праці, яка спрямована на виробництво матеріальних благ. У практиці економічних розрахунків розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну економічну ефективність.

Загальна (абсолютна) ефективність ресурсів характеризує загальну величину економічного ефекту в порівнянні з окремими видами витрат ресурсів. Базується на обчисленні показників, які характеризують рівень використання основних ресурсів. Ці показники можна об'єднати в шість основних груп:

· узагальнюючі (сукупні)

· праці

· основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень,

· матеріальних, в тому числі земельних ресурсів,

· науково-технічного прогресу,

· зовнішньоекономічної діяльності.

До узагальнюючих показників ефективності на рівні економіки та регіонів зокрема належать:

· зростання та обсяги виробництва національного доходу на душу населення;

· відносна економія основних виробничих фондів, матеріальних витрат (без амортизації), фонду оплати праці у сфері матеріального виробництва;

· співвідношення доданого продукту до фонду оплати праці в матеріальному виробництві;

· рівень рентабельності як співвідношення доданого продукту або прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів;

· зниження витрат виробництва та обігу на 1 грн. валового національного продукту.

До системи узагальнюючих показників економічної ефективності традиційно відносять

· рентабельність продукції та виробничих фондів,

· виробництво продукції на 1 грн. затрат,

· відносну економію основних і оборотних фондів, а також матеріальних та трудових витрат і фонду оплати праці.

Показниками загальної економічної ефективності використовуваних ресурсів є:

· показники використання трудових ресурсів (зростання продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок продуктивності праці, економія живої праці);

· показники використання основних фондів, обігових коштів і капітальних вкладень (фондовіддача, обертання обігових коштів, питомі капітальні вкладення);

· показники використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість, матеріаловіддача й питома матеріалоємність).

Призначення порівняльної економічної ефективності полягає у визначенні найбільш вигідного варіанта господарського рішення. Вона розраховується

· під час розробки та впровадження нової техніки,

· вирішення питань виробництва й застосування взаємозамінних матеріалів і продукції,

· під час проектування будівництва та реконструкції підприємств.

Тут слід порівняти величину додаткових капітальних вкладень з економією поточних витрат завдяки більш низькій собівартості продукції. Таке зіставлення проводиться на основі визначення терміну окупності додаткових капітальних вкладень. Термін окупності визначає час, протягом якого додаткові капітальні вкладення окупляться за рахунок економії від зниження собівартості продукції. Показник, обернений до терміну окупності, називається коефіцієнтом ефективності додаткових капітальних вкладень.

При порівнянні варіантів рекомендується користуватися приведеними витратами, які є сумою капітальних вкладень і поточних витрат. Мінімальні приведені витрати визначать найбільш ефективний варіант.

Для аналізу та прогнозування показників ефективності національного виробництва використовують метод порівнянь.

Індекс виробленого національного доходу на душу населення характеризує темпи зростання ресурсів суспільства, які можуть бути використані для підвищення рівня життя народу та подальшого розвитку суспільного виробництва.

Його розраховують за даними обсягу створеного національного доходу або чистої продукції та середньорічної чисельності населення.

Показник виробництва національного доходу або чистої продукції на 1 грн. витрат відображає сукупну ефективність витрат ресурсів. Його визначають як відношення національного доходу (чистої продукції) до обсягів витрат у галузях матеріального виробництва.

Ефективність використання живої праці визначається за допомогою показників темпів зростання продуктивності праці як вирішальної умови подальшого розвитку виробництва та підвищення добробуту народу. Показником рівня продуктивності суспільної праці в цілому по країні є виробництво національного доходу на одного середньооблікового працівника сфери матеріального виробництва, а по галузях економіки — виробництво чистої, товарної (валової) продукції (робіт) на одного середньооблікового працівника.

Для комплексної оцінки ефективності використання праці на макрорівні застосовують такі показники:

· темпи зростання продуктивності суспільної праці;

· частка приросту національного доходу за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці;

· економія живої праці — відносне вивільнення середньорічної чисельності працівників виробничої сфери;

· співвідношення темпів приросту продуктивності суспільної праці та приросту середньої оплати праці одного працівника сфери матеріального виробництва.

Узагальнюючим показником рівня використання основних виробничих фондів є фондовіддача. Її визначають як відношення обсягу виробленої (товарної, валової, чистої) продукції (або в натуральному виразі) чи створеного національного доходу за певний період (рік) до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів.

Ефективність використання оборотних фондів і нормованих обігових коштів характеризується кількістю обертів у днях, їх витратами на 1 грн. валового національного продукту.

Ефективність використання капітальних вкладень обчислюють як відношення приросту національного доходу при заданій його матеріальній структурі в порівнянних цінах до обсягу капітальних вкладень, що зумовили цей приріст.

Термін окупності капітальних вкладень в економіці розраховують як відношення капітальних вкладень до обсягу приросту валового національного продукту.

Ефективність використання матеріальних ресурсів на макрорівні характеризують такі показники:

· матеріальні витрати (без амортизації) на 1 грн. валового національного продукту;

· витрати найважливіших видів матеріальних ресурсів у натуральному виразі на 1 млн. грн. валового національного продукту та національного доходу;

· відношення темпів приросту матеріальних витрат (без амортизації) до темпів приросту валового національного продукту та національного доходу.

Під час обгрунтування планів підвищення ефективності виробництва поряд з розглянутою системою взаємопов'язаних показників мають широко застосовуватися специфічні техніко-економічні показники, які відображають удосконалення технології виробництва, широкий розвиток комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, упровадження нового устаткування, заміну коштовної дефіцитної сировини й матеріалів.

Ефективність зовнішньоекономічних зв'язків визначає обсяг виробництва продукції на експорт та ефективність зовнішньої торгівлі.

19.) Натуральне виробництво - тип господарства, в якому процес створення

матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних

потреб виробника. При натуральному господарстві продукт не набуває

товарної форми (тобто не стає об'єктом купівлі-продажу), а утворює фонд

життєвих засобів для самого виробника. В найбільш чистому вигляді

натуральне господарство існувало лише у первісних народів, що не знали

суспільного поділу праці, обміну та приватної власності. Воно було

пануючим у державах Стародавнього Сходу, які являли собою систему

замкнутих, економічно самостійних общин. В античних рабовласницьких

державах (Рим, Вавилон, Єгипет) поруч з натуральним господарством досить

розвинутим було товарне господарство. Останнє передбачало виробництво

продукту не лише для власного споживання, а й на продаж. Однак

домінуючою формою господарювання в цих державах залишалася натуральна. В

епоху раннього феодалізму натуральне господарство знову стало пануючим,

однією з головних рис феодальної економіки.

Натуральна форма виробництва була характерною та пануючою для народів,

що населяли Україну, практично до скасування кріпосного права (1861р.).

Тобто, мова йде про те, що натуральну форму мав додатковий продукт, який

привласнював поміщик або місцевий мироїд-куркуль. Цей додатковий продукт

виступав у вигляді багаточисельних натуральних повинностей і платежів

(подимне, подушне, за вікна, містки і т.д.). Натуральний характер мало й

господарство феодально залежного селянина. Воно служило джерелом засобів

споживання для поточних потреб поміщицького маєтку й забезпечувало

поновлення його запасів.

2. Основні риси натурального виробництва

Соціально-економічна природа натурального господарства найбільш повно

розкривається в його характерних рисах. Їх можна розглянути в двох

аспектах:

а) такі, що характеризують організаційний бік натурального господарства;

б) такі, що розкривають його економічну природу. Зрозуміло, що поділ цей

досить умовний, тому що організаційні та економічні риси тісно між собою

пов'язані й виділити їх можна лише в теоретичному плані.

Серед організаційних рис насамперед слід виділити замкненість. Суть її

полягає в тому, що окреме натуральне господарство являє собою

відокремлений, замкнутий у собі маленький світ. У такій системі кожна

господарська одиниця (селянське господарство, сільська община,

о, сільська община,

феодальний, поміщицький маєток) здійснює всі види господарських робіт,

починаючи від добування різних видів сировини й закінчуючи кінцевою

підготовкою їх до споживання. Замкненість натурального господарства

неминуче приводить до його консерватизму та стійкості протягом тривалого

історичного відрізку часу. Зокрема, для натурального господарства

типовим є традиційність форм, методів і способів виробництва, постійний

характер продукції, економічних зв'язків і галузевих пропорцій, які

відтворювалися без істотних змін протягом століть і виступали для

виробників як обов'язкові, освячені звичаями господарські норми. Все це

породжувало застій, використання рутинної техніки, повільні темпи

розвитку.

20.) Характеристика товарного виробництва

Товарне виробництво — така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:

· відкрите господарство;

· розподіл праці;

· непрямі зв'язки.

Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.

Розглянемо докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.

По-перше, товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.

Один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних власників: «Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…».

Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону поділу праці. Відповідно до цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі більш якісної диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу праці:

· міжнародний поділ праці (між країнами);

· загальний (між великими секторами національної економіки: промисловістю, сільським господарством тощо);

· особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види виробництва);

· одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).

Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов'язана з незакінченим виготовленням якоїсь частини готового продукту, не може породжувати товарного обміну. Такий обмін виникає внаслідок інших видів поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та особливий — внутрішню торгівлю.

По-друге, товарне господарство уявляє собою відкриту систему організаційно-економічних відносин. За умов товарного виробництва працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей за звичай виходить за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту покупців.

По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв'язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво — обмін — споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів.

Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер господарських зв'язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які прирікало її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного йому товарного виробництва такі, що йому властивий закон розширеного відтворення.