Неокласичний синтез

Основні сучасні напрямки і школи економічної теорії

Неокласичний синтез

Неокласичний синтез являє собою подальший розвиток і разом з тим в деякому роді "примирення" підходів до аналізу економічних процесів. Якщо, приміром, Кейнс досить критично оцінював здатність цін гнучко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури, то представники неокласичного синтезу прагнули "реабілітувати" ціни, доводячи, що вони сприяють оптимальному розподілу і найбільш повного використання ресурсів. Розглядаючи проблему зайнятості, прихильники "змішаної" системи висловлюють незгоду з "неповною зайнятістю", висунутої Кейнсом. У той же час коригуються погляди супротивників Кейнса.
Основна ідея "синтезу" полягає в тому, щоб розробити більш загальну економічну теорію, яка відображатиме зміни в господарському механізмі, результати пізніших досліджень і все позитивне, що міститься в роботах попередників.
Найбільш відомими представниками неокласичного синтезу є американський економіст Пол Самуельсон (нар. 1915), американський економіст російського походження Василь Леонтьєв (нар. 1906), англійський вчений Джон Хікс (1904-1989).
Особливості неокласичного синтезу:
1) Для неокласичного синтезу характерне розширення та поглиблення тематики досліджень. Мова йде не про корінний перегляд, а про розвиток загальноприйнятої теорії, створення систем, які об'єднують, узгоджувальних різні точки зору;
2) Широке використання математики як інструмент економічного аналізу;
3) Прихильники неокласичного синтезу уточнювали старі і розробляли нові проблеми у відповідності зі змінами, що відбуваються в індустріальній основі і механізмі ринкової економіки. Дискутуючи з опонентами, вони прагнули синтезувати традиційні погляди з новими поглядами й підходами.
Деякі автори вважають дещо умовним сам термін "неокласичний синтез". Виражається незгода з позиціями і трактуванням провідних теоретиків. В основному критика зводиться до двох моментів.
По-перше, теоретиків неокласичного синтезу дорікають у невиправданому звуженні кола розглянутих проблем. Будучи активними прихильниками математизації економічної науки, вони цікавляться в першу чергу і головним чином тими питаннями, які піддаються форматизації, можуть бути виражені за допомогою формул і рівнянь. А те, що виходить за межі строгих кількісних оцінок, наприклад, уточнення цілей суспільного розвитку, шляхи досягнення національної злагоди, опиняється за межами чистої теорії.
По-друге, увага нерідко концентрується на другорядних питаннях, на розгляді приватних змін і побічних процесів. Корінні, принципові, структурні зміни виявляються забутими економістами неокласичної школи. Досить часто дуже важливі процеси, глибинні взаємозв'язки, довгострокові тенденції залишаються долею представників неортодоксальної економіки.