Методика проведення уроку-лекції з історії

Шкільна лекція (від лат.читання) – модифікація уроку передавання засвоєння нових знань. Передбачає систематичний, послідовний виклад учителем широкого за змістом матеріалом з певної дисципліни, нерідко узагальнюючого характеру. Лекція з історії привчає учнів до самостійної роботи з усним словом як основним джерелом інформації, до ведення

грамотних й економічних записів, до внутрішнього діалогу з викладачем, а також готує їх до умов вузівського навчання. Типові ознаки лекції – системність, логічна послідовність,строга структурність, наукова обґрунтованість, які полегшують її сприйняття і розуміння; тривалість (як правило, дві навчальні години); запис плану і рекомендованої літератури; введення і характеристика певних загальних і наукових аспектів; розкриття й деталізація навчальної проблеми; завершальні висновки педагога; відповіді на запитання учнів. Методика передбачає, що за відповідної підготовленості учнів на уроці історії можна застосовувати курсові та монографічні лекції, лекції-дискусії, лекції-консультації, програмовані лекції, лекції з використанням техніки зворотного зв'язку. Залежно від змісту і дидактичних завдань шкільні лекції можуть бути: оглядові (вступні), які передбачають первинне ознайомлення учнів з основними проблемами тем і розділів курсу; повторювально-узагальнюючі – відновлення в пам’яті основних питань різних курсів історії; тематичні – містять теоретичний матеріал і основні факти з тієї чи іншої теми. Мета лекції – розвинути в учнів уміння слухати, аналізувати, виділяти головне, конспектувати. Підготовку до лекції треба починати заздалегідь за допомогою випереджуючих завдань, які вчитель ставить до початку вивчення відповідної теми, наприклад: повторити раніше вивчений матеріал, підібрати документальний і образотворчий супровід лекції, скласти анотований список літератури по темі лекції, організувати виставку книг чи публікацій періодики, зробити екскурсію тощо. Підготовка та проведення лекцій передбачає декілька етапів. На підготовчому етапі вчитель здійснює формулювання теми лекції, підбір списку рекомендованої літератури, складання плану лекцій, відбір і підготовку засобів навчання, відбір прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів, підготовку тексту лекцій. Продумуючи тему лекції, бажано зупинитись на проблемі, що інтригує, яскравому факті чи варіанті формулювання теми, які б зразу привернули увагу школярів, викликали інтерес, спрямували викладення лекційного матеріалу. На уроці план лекції може бути представлений учням усно або письмово, у простій чи розгорнутій формі, або його складання може бути окремим пізнавальним завданням для учнів. Інколи учням пропонується самостійно по ходу лекції вписати в нього ключові слова чи сформулювати підпункти. Під час лекції рекомендується виписувати на дошку нові слова, імена, дати, географічні назви і поняття. Оголошуючи список літератури, бажано коротко характеризувати її. Починаючи лекцію, бажано поставити перед школярами пізнавальне (проблемне) завдання, над яким вони будуть міркувати у процесі заняття, а наприкінці – обміняються своїми думками та спробують розв'язати

проблему. Завершуючи виклад кожного пункту лекції, вчитель повинен робити коротке узагальнення і логічний перехід до наступного питання. Це може бути як висновок учителя, риторичне питання, чи елемент бесіди. Узагальнюючий висновок з усього лекційного матеріалу може робити не тільки вчитель, а й учні в процесі повторювально-узагальнюючої бесіди й обговорення проблемних питань, поставлених на початку заняття. Ефективним завершенням лекції може бути невеличкий практикум чи робота для перевірки. Для цього учитель може використати тести, що перевіряють хронологію, поняття, персоналії, події, хронологічні задачі, картографічні завдання. Для сильних учнів можна підготувати проблемні і творчі завдання, тести з вільними відповідями, есе. Результати цього етапу покажуть ефективність лекційного заняття, допоможуть оцінити роботу учителя-лектора і учнів-слухачів. Крім традиційних лекцій, останнім часом поширюється досвід проведення лекцій із застосуванням інтерактивних методів. Інтерактивна лекція потребує використання наочності: малюнків, графіків, слайдів, ТЗН. Крім того, учитель може роздати учням коротке резюме лекції, опорний конспект, в якому зазначено тему, план, список літератури, основні поняття та теоретичні положення, накреслено необхідні схеми, таблиці, що заповнюються учнями у ході лекції. Після викладення певного блоку інформації треба запланувати завдання, яке може допомогти учням закріпити та застосувати засвоєні нові знання. З цією метою використовуються короткі дискусії, робота в малих групах чи парах, рольова гра тощо. Досвід показує, що саме такий варіант лекції є більш ефективним з точки зору засвоєння інформації, формування вмінь і навичок та підвищення інтересу учнів до матеріалу, що вивчається.