Методичні рекомендації. Відповідно до визначення, що міститься в Міжнародних стандартах оцінки МСО 2008, неосяжні (нематеріальні) активи являють собою інтереси

Відповідно до визначення, що міститься в Міжнародних стандартах оцінки МСО 2008, неосяжні (нематеріальні) активи являють собою інтереси, що містяться в нематеріальних об'єктах (навичках менеджменту та маркетингу, кредитний рейтингах, гудволі та різноманітних юридичних правах або інструментах (товарних знаках, авторських правах, франшизах, патентах, контрактах).

Таким чином, основними економічними властивостями нематеріальних активів є такі:

• не мають матеріального змісту (або матеріально-речовинна форма яких не має істотного значення в процесі їхнього використання);

• забезпечують власникам права та привілеї;

• створюють для власників певну виїгоду. Класифікація нематеріальних активів здійснюється затакими напрямками:

1. За складом нематеріальні активні підрозділяють на чотири основні групи: інтелектуальна власність; майнові права; відкладені, або відстрочені, витрати; гудвіл.

Інтелектуальна власність - виключіте право фізичної або юридичної особи на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних робіт або послуг (фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування і т. ін.).

Майнові права - права користування земельними ділян­ками, природними ресурсами, водяними об'єктами, під­твердженням яких є ліцензія, орендні права.

Відкладені, або відстрочені, витрати - організаційні витрати, що здійснюються в момент створення підприємства (наприклад, витрати, пов'язані з утворенням юридичної особи - гонорари юристам за складання установчих документів, послуги за реєстрацію фірми і т. ін.).

Гудвіл може бути визначений як сукупність тих елементів бізнесу або персональних якостей, які стимулюють клієнтів продовжувати користуватися послугами даного підприємства або даної особи і приносять фірмі прибуток понад того, який потрібний для одержання розумного доходу на всі інші активи підприємства, включаючи доход на всі інші нематеріальні активи, що можуть бути ідентифіковані й окремо оцінені. Часто гудвіл розглядається як вартість ділової репутації підприємства, його ділових зв'язків, популярності найме­нування, товарного знаку.

У стандартах бухгалтерського обліку гудвіл розуміється як інструмент відображення в звітності різниці між ціною продажу та балансовою вартістю активів, якщо цю різницю неможливо визнати як самостійну суму однієї чи декількох інвентарних одиниць нематеріальних активів.

Гудвіл може або співвідноситися з усім бізнесом, або з особою, що керує бізнесом (персональний гудвіл). У першому випадку можливе його передавання іншій особі при продажу такого бізнесу (і занесення у фінансову звітність). В другому випадку гудвіл не може бути відчужений від свого носія, не передається при продажу і не включається в розрахункову вартість, крім випадків, коли власник продовжує працювати в бізнесі;

2. За строком корисного використання виділяють нематеріальні активи:

• функціонуючі (працюючі) - об'єкти, використання яких приносить підприємству доход у дійсному періоді;

• нефункціонуючі (непрацюючі) - об'єкти, що не вико­ристовуються з якихось причина, але можуть використо­вуватися в майбутньому;

3. За оборотністю (тривалістю використання) виділяють нематеріальні активи:

• поточні - об'єкти, що використовуються в діяльності підприємства не більше року, тому що швидко втрачають свою споживчу вартість. Вони включаються в поточні витрати підприємства;

• довгострокові - об'єкти нематеріальних активів, що використовуються в діяльності підприємства більше року. їх вартість частинами переноситься на вартість виробленого з їх допомогою продукту (амортизується);

4. За ступенем відчуження нематеріальні активи поділяються на:

• відчужувані - об'єкти нематеріальних активів, що здатні цілком передаватися при їх продажу, передаванні, оренді;

• невідчужувані - об'єкти нематеріальних активів, що залишаються у власності підприємства-власника при частко­вому переданні прав на їх використання;

5. За ступенем впливу на фінансові результати підприємства:

• об'єкти нематеріальних активів, здатні приносити доход безпосередньо, за рахунок упровадження їх в експлуатацію;

• об'єкти нематеріальних активів, які опосередковано впливають на фінансові результати;

6. За ступенем правової захищеності:

• нематеріальні активи, що захищаються охоронними документами (авторськими правами);

• нематеріальні активи, не захищені охоронними доку­ментами (авторськими правами);

7. За ступенем вкладення індивідуальної праці працівниками даного підприємства нематеріальні активи поділяються на:

• власні - об'єкти, що розроблені особисто працівниками або засновниками підприємства;

• пайові - об'єкти, розроблені разом з іншими фізичними або юридичними особами на пайових умовах;

• придбані зі сторони - об'єкти, що отримані від інших фізичних або юридичних осіб, за плату або безоплатно.

Проблема комерційного використання об'єктів нема­теріальних активів прямо пов'язана з необхідністю їх вартісної оцінки, що може проводитися з метою:

• купівлі-продажу прав на об'єкти інтелектуальної власності або ліцензій на їх використання;

• надання франшизи новим компаньйонам при роз­ширенні ринків збуту;

• формування статутного капіталу;

• визначення збитку, нанесеного діловій репутації під­приємства незаконними діями з боку інших підприємств;

• акціонування, приватизації, злиттів і поглинань;

• внесення змін у фінансову звітність;

• страхування майна, здійснення операцій застави, дарування, спадкування або безоплатного передавання майна підприємства й ін.

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи: доходний, витратний і порівняльний.

Вибір того чи іншого підходу до оцінки суттєво залежить від виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Пріоритети застосування підходів до оцінки нематеріальних активів і ОІВ

В оцінці нематеріальних активів доходному підходу належить особливе місце як такому, що найбільше вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, що одержить власник від володіння ними.

Метод надлишкового прибутку застосовується для оцінки гудволу і передбачає виконання операцій у такій послідовності:

1. Визначення ринкової вартості всіх активів (або власного капіталу) підприємства.

2. Розрахунок скоректованого на нетипові доходи та витрати фактичного чистого прибутку, що отримується за рахунок сумарних історичних інвестиційних витрат на придбання (створення) всіх активів (або використання власного капіталу).

3. Визначення середньоринкової доходності на активи або власний капітал.

4. Розрахунок нормалізованого (очікуваного) прибутку підприємства за умов середньоринкової доходності активів (власного капіталу).

5. Розрахунок надлишкового прибутку як різниці скорек­тованого фактичного та нормалізованого прибутку.

6. Розрахунок вартості гудволу за формулою:

(4.46)

де Г - вартість гудволу;

П - скоректований фактичний чистий прибуток під­приємства;

- середньоринкова доходність на активи або власний капітал;

А - ринкова вартість активів (власного капіталу).

Реальний економічний ефект, що утвориться від вико­ристання нематеріального активу, виділяється за допомогою процедури порівняння параметрів господарської діяльності підприємства з використанням і без використання об'єкта оцінки. Так, наприклад, економічний ефект від використання нематеріального активу за рахунок збільшення ціни продукції може бути розрахований за формулою:

Д = К × (Ц – Ц_б/вик ), (4.47)

де Д - економічний ефект від використання немате­ріального активу;

К - обсяг продукції, виробленої (реалізованої) з вико­ристанням нематеріального активу;

Ц, Ц_б/вик - ціна одиниці продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно.

Економічний ефект за рахунок зниження сукупних витрат завдяки використанню нематеріального активу розрахову­ється за формулою:

Д = К × (Взм_б/вик - Взм) + ДВпост, (4.48)

де Взм, Взм_6/вик - змінні витрати на одиницю продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно;

ДВпост - різниця в постійних витратах без використання і з використанням нематеріального активу.

Саме цей економічний ефект лежить в основі методу виграшу в собівартості, що знаходить широке застосування в сфері оцінки ноу-хау, але не застосується у випадках оцінки нових видів продукції - товарів, що раніше не вироблялися і не вводилися в обіг. При цьому в калькуляціях використовуються дані за наступними статтями витрат: сировина та матеріали, комплектуючі виробів, обслуговування та ремонт виробничого обладнання, амортизація, паливо й інші види енергії, заробітна плата, адміністративно-управлінські витрати.

Економічний ефект за рахунок зростання обсягу реалізації продукції в результаті використання нематеріального активу може бути отриманий за формулою:

Д = Ц ×(К-_Кб/тк), (4.49)

де К_6/вик - обсяг виробленої (реалізованої) продукції без використання нематеріального активу.

Процедури синтетичного виділення економічного ефекту (метод «звільнення від роялті» і метод виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата) використовуються для оцінки вартості патентів і ліцензій і ґрунтуються на загальному вихідному припущенні про те, що було б, якби оцінюваний нематеріальний актив не належав його сьогоднішньому власнику, який за таких умов був би зобов'язаний здійснювати регулярні ліцензійні платежі на користь іншого особи -власника прав. Однак, насправді такі платежі не здійснюються, оскільки права належать сучасному власнику нематеріального активу, і він звільнений від цього обов'язку. Економія, що утворюється в результаті такого звільнення, є додатковим прибутком, який генерується нематеріальним активом. А вартість об'єкта оцінки в даному випадку визначається як поточна вартість потоків додаткових прибутків за винятком усіх витрат, пов'язаних із забезпеченням патенту або ліцензії, протягом економічного строку служби патенту або ліцензії.

Метод «звільнення від роялті» передбачає розрахунок ліцензійних платежів на основі річних обсягів продажів. Розмір цих платежів (роялті) розраховується у відповідності зі сформованою практикою ліцензійних угод і являє собою процент винагороди за надання права використання об'єкта інтелектуальної власності. Сума періодичного платежу у вигляді роялті визначається шляхом множення річної виручки від реалізації продукції, що випускається з застосуванням нематеріального активу (за винятком ПДВ і акцизів), на середньостатистичну ставку роялті. Основна маса відомих ставок роялті знаходиться в діапазоні від 0,01 до 0,15.

У методі виділення частки ліцензіара в прибутку ліцен-зіата розмір ліцензійного платежу визначається шляхом множення річної величини прибутку, який отримується від реалізації продукції, випущеної з застосуванням немате­ріального активу, на середньостатистичну частку ліцензіара, що знаходиться в діапазоні від 0,1 до 0,5. Розмір частки визна­чається обсягом переданих прав, наявністю та дійсністю патентної охорони та розміром прибутку. Особливим випадком методу вважається «правило двадцяти п'яти процентів», коли ця частка дорівнює 0,25.

Витратний підхід застосовується для оцінки таких нематеріальних активів, які створюються самими ираво-власниками та для яких не існує ефективного ринку продажів (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення й ін.).

Залежно від того, яка документація, що підтверджує витрати на створення об'єкта оцінки, може бути надана правовласником, використовуються такі основні методи:

• вихідних витрат або відновлюва/іьної вартості (якщо в замовника є документально зафіксований кошторис витрат);

• вартості заміщення (якщо кошторис відсутній).

Метод вихідних витрат (історичної вартості) будується навикористанні реальних ретроспектиЕних даних про витрати, які здійснено з метою створення оцінюваних результатів інтелек-туальної діяльності. Його особливістю є обов'язковість індексації виявлених витрат з метою їхнього приведення до рівня цін на товари та послуги, що від говідає даті оцінки. Така індексація повинна здійснюватися з застосуванням індексу споживчих цін, які розраховуються Держкомстатом. Можливе також застосування галузевих індексів у випадку наявності інформації про них. Метод вихідних витрат застосовується під час оцінки унікальних нематеріальних активів, спрямованих на космічну, військову та інші сфери.

Ринкова вартість нематеріального активу заданим методом визначається в такій послідовності:

• досліджується бухгалтерська звітність підприємства за той період, протягом якого виконувалася робота зі створення нематеріального активу та доведення його до готовності використання в запланованих цілях. При цьому виявляються всі фактичні витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням (придбанням) нематеріального активу (витрати на пошукові роботи та розробку теми, на створення експериментальних зразків, на сплату патентного мита, на створення конструк­торсько-технічної, технологічної, проектної документації й ін.);

• будується календарний графік фактичного витрачання коштів;

• здійснюється приведення виявлених фактичних витрат до дати оцінки за допомогою індексів, що враховують зміну цін за час, що пройшов з моменту здійснення витрат до часу проведення оцінки;

• скоректовані витрати підсумовуються й отримана сума збільшується на розмір розумного підприємницького прибутку;

• визначається в грошовому вираженні величина зни­ження вартості об'єкта оцінки, обумовленого застаріванням нематеріального активу з моменту створення до дати оцінки.

Метод відновлювальної вартості передбачає визначення суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного нематеріального активу. Ці витрати повинні бути розраховані на основі діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки. Метод вартості відновлення найчастіше застосовується під час оцінки технологій і по­в'язаних з ними об'єктів інтелектуальної власності, що не створюють прямого економічного ефекту або визначення і прогнозування такого ефекту неможливі. Найчастіше даним методом оцінюються нематеріальні активи, спрямовані на соціальну сферу (охорону здоров'я, освіту і т. ін.)

Ринкова вартість нематеріального активу за цим методом визначається в такій послідовності:

• виявляються фактичні витрати всіх ресурсів, пов'язаних зі створенням і введенням у дію нематеріального активу, у їхньому фізичному вимірі;

• на базі фактичних витрат ресурсів і діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки розраховується загальна вартість витрат;

• отримана сума витрат збільшується на розмір розумного підприємницького прибутку;

• визначається в грошовому вираженні величина зниження вартості, обумовленого застаріванням за час, що пройшов з моменту створення нематеріального активу до дати його оцінки.

Метод вартості заміщення пов'язаний із визначенням вартості створення нового активу, еквівалентного об'єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання. При цьому не обов'язкова повна ідентичність структури об'єкта та природи утворюючих його частин, а процедура оцінки ідентична визначенню відновлювальної вартості об'єкта. Метод вартості заміщення застосовується під час оцінки вартості конструкторської та технічної документації.

Застосування будь-якого методу витратного підходу завершується визначенням зносу, обумовленого факторами функціонального й економічного застарівання, під впливом яких відбувається зниження вартості об'єкта власності. Нематеріальні активи вважаються несхильними до фізичного зносу.

Під функціональним застаріванням розуміють невідповідність функціональних можливостей об'єкта оцінки сучасним ринковим уявленням про характеристики власності такого типу. Зниження вартості, обумовлене цим фактором, визначається шляхом розрахунку вартості необхідних доробок так само, як це робиться при визначенні вартості заміщення.

Економічне застарівання (зовнішній знос) викликається зміною загальної економічної ситуації в країні, регіоні або галузі, перебудовою інфраструктури в місці розташування підприємства й іншими факторами, що підходять під визначення «зовнішні умови». Величина економічного застарівання розраховується шляхом прямої капіталізації зміни грошового потоку під впливом безпосередньо оцінюваного нематеріального активу.

При використанні порівняльного (ринкового) підходу оцінюваний нематеріальний актив порівнюється з ана­логічними об'єктами або інтересами в цих об'єктах, що були продані на інтелектуальному або товарному ринках. Основним методом даного підходу є метод порівняння продажів, послідовність дій при використанні якого докладно описана щодо оцінки об'єктів нерухомості, машин і устаткування. Основними умовами застосування методу є:

• фіксація на ринку фактів продажу об'єктів аналогічного призначення та порівнянної корисності;

• наявність і доступність інформації про ціни продажу та дійсні умови здійснення цих угод;

• наявність аналітичної інформації про ступінь впливу відмінних рис і характеристик таких об'єктів на їх вартість.

До відмінних рис і характеристик нематеріальних активів, що є елементами порівняння, відносять:

• обсяг прав, переданих в угоді;

• існування будь-яких спеціальних умов фінансування;

• економічні умови, що існували на відповідному вто­ринному ринку під час угоди;

• галузь або бізнес, де використовувався (буде вико­ристовуватися) нематеріальний актив;

• фізичні, функціональні та технологічні характеристики об'єктів;

• включення інших (нематеріальних) активів в угоду.

У зв'язку з тим, що загальні обсяги продажів нематеріаль­них активів у цілому й інтелектуальній власності зокрема на вітчизняному інтелектуальному ринку є досить низькими, то для практичної оцінки таких об'єктів порівняльний підхід використовується рідко, а доступна інформація про угоди, що мали місце в недавньому минулому, використовується скоріше як орієнтовна, а не як визначальне підсумкове значення вартості об'єкта.

Тести

1. До нематеріальних активів підприємства відносять:

а) активи, які не можуть створювати доход;

б) активи, термін використання яких перевищує один рік;

в) активи, матеріально-речова форма яких не має суттєвого значення для використання в господарській діяльності;

г) усі відповіді правильні.

2. До об'єктів інтелектуальної власності підприємства відносять:

а) права користування земельними ділянками;

б) товарні знаки;

в) гудвіл;

г) усі відповіді правильні.

3. Гудвіл - це:

а) вартість ділової репутації підприємства;

б) величина, на яку вартість бізнесу при продажу перевищує ринкову вартість його активів;

в) частина вартості діючого підприємства, яка визначається його іміджем, діловими зв'язками, відомістю фірмового найменування;

г) усі відповіді правильні.

4. Гудвіл має місце тоді, коли:

а) доход на власний капітал підприємства перевищує середньоринковий рівень;

б) доход на власний капітал підприємства знаходиться на середньоринковому рівні;

в) доход на власний капітал підприємства нижче за середньоринковий рівень;

г) доход від експлуатації майнового комплексу не перевищує середньоринковий рівень.

5. До «промислової власності» не відносять:

а) винаходи;

б) промислові зразки;

в) корисні моделі;

г) виробничі цехи.

6. Оцінка вартості гудволу здійснюється за допомогою:

а) методу дисконтованих грошових потоків;

б) методу надлишкових прибутків;

в) методу визволення від роялті;

г) методу вартості створення.

7. За оборотністю виділяють нематеріальні активи:

а) відчужувані та невідчужувані;

б) поточні та довгострокові;

в) діючі та недіючі;.

г) власні та позикові.

8. Величина вартості нематеріальних активів не залежитьвід:

а) обсягу прав, що передаються правовласником;

б) дійсності охоронних документів на об'єкти нематеріальних активів;

в) умов фінансування впровадження нематеріального активу у виробничий процес;

г) ціни одиниці продукції, що виробляється з використанням нематеріального активу.

9. Патенти та ліцензії оцінюють переважно з вико­ристанням підходу:

а) доходного;

б) витратного;

в) порівняльного;.

г) ринкового.

10. Дляоцінки інформаційного програмного забезпеченая менеджменту рекомендується застосовувати підхід:

а) доходний;

б) витратний;

в) порівняльний.

г) ринковий.

11. Пряма капіталізація прибутку застосовується щодо оцінки нематеріальних активів методом:

а) «звільнення від роялті»;

б) виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата;

в) виграшу в собівартості;.

г) надлишкового прибутку.

12. Розрахунок ліцензійних платежів на основі річних обсягів продажів застосовується в методі:

а) «звільнення від роялті»;

б) виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата;

в) виграшу в собівартості;.

г) надлишкового прибутку.

13. На використанні реальних історичних даних про витрати, пов'язані зі створенням об'єкта інтелектуальної власності, грунтується метод:

а) вихідних витрат;

б) вартості заміщення;

в) порівняння продажів;

г) вартості відтворення.

14. До умов застосування методів порівняльного підходу щодо оцінки нематеріальних активів належить:

а) наявність фактів купівлі-продажу хоча б одного аналогічного об'єкту;

б) конфіденційність інформації про ціни реальних угод купівлі-продажу;

в) наявність та доступність інформації про характеристики та особливості аналогічних об'єктів;

г) всі відповіді правильні.

Date: 2015-07-17; view: 570; Нарушение авторских прав