Методичні рекомендації. Особливе місце серед об'єктів оцінки займає бізнес (підприємство), в процесі визначення вартості якого об'єктом оцінки виступає діяльність

Особливе місце серед об'єктів оцінки займає бізнес (підприємство), в процесі визначення вартості якого об'єктом оцінки виступає діяльність, що здійснюється на основі функціонування майнового комплексу підприємства та має на меті отримання прибутку.

До складу майнового комплексу підприємства входять усі види майна, призначеного для реалізації його цілей, для здійснення господарської діяльності, для одержання прибутку, а саме: нерухомість, машини, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировина, продукція, майнові зобов'язання, цінні папери, нематеріальні активи. При цьому елементи майнового комплексу взаємодіють у процесі реалізації цілей діяльності підприємства за допомогою використання трудового по­тенціалу, який також має свою вартість. Тому відмінною рисою бізнесу як об'єкта оцінки є необхідність урахування поряд з вартістю складових майнового потенціалу вартості, що створюється за рахунок ефекту їх взаємодії.

Інша особливість бізнесу як об'єкта оцінки, полягає в тому, що підприємство є і юридичною особою, і суб'єктом, що господарює, тому його вартість повинна враховувати наявність певних юридичних прав.

Крім того, під час оцінки діючого підприємства з метою визначення його ринкової вартості типово мотивованого покупця будуть цікавити не стільки активи, скільки той доход, який приносять і можуть принести в майбутньому ці активи, що безпосередньо пов'язано з необхідністю проведення всебічного аналізу стану та перспектив розвитку зовнішнього середовища на державному, галузевому та регіональному рівнях, а також результатів діяльності самого підприємства за всіма напрямками та прогнозів його розвитку.

Особливості бізнесу як об'єкта оцінки зумовлюють той факт, що методи його оцінки за своїм складом і змістом значно різноманітніші та складніші порівняно з методами оцінки елементів майнового потенціалу, хоча і поєднуються в три традиційних підходи:

• доходний;

• порівняльний (ринковий):

• майновий (витратний, підхід з погляду акумуляції активів).

Доходний підхід заснований на очікуваннях власника щодо майбутніх вигод від володіння бізнесом і відіграє домінуючу роль в оцінці його вартості, тому що бізнес за своєю суттю є одним З варіантів інвестування коштів, метою якого є одержання певного прибутку на вкладений капітал.

Сутність методів доходного підходу полягає в про­гнозуванні майбутніх доходів підприємства на один або кілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість підприємства. Основні проблеми, пов'язані з застосу­ванням цього підходу, полягають у реалістичності прогнозів і адекватності ставки дисконту ризику, пов'язаному з оціню­ваним бізнесом.

Порівняльний (ринковий) підхід заснований на тому, що аналогічні підприємства повинні продаватися за подібними цінами. Також, як і під час оцінки елементів майна, основною проблемою застосування цього методу в процесі оцінки вартості бізнесу є якісний вибір повної та достовірної інформації про об'єкти порівняння, що в сучасних вітчизняних умовах господарювання далеко не завжди можливо.

Майновий підхід заснований на уявленні про підприємство як цілісний майновий комплекс, вартість якого визначається вартістю всіх його активів, оцінених окремо, за винятком зобов'язань.

Даний підхід також не може застосовуватися як єдино можливий, тому що його застосування вимагає значних коректувань вартості всіх балансових статей активів підприємства, не враховує ефективності використання цих активів і залишає поза увагою синергічний ефект від їх взаємодії.

Застосування того чи іншого підходу залежить від спе­цифіки бізнесу та цілей його оцінки.

Усі методи оцінки вартості підприємства (бізнесу), що тією чи іншою мірою пов'язані з аналізом очікуваних доходів, можна розділити на дві групи:

• методи, засновані на прогнозах грошових потоків;

• методи, засновані на «надприбутку».

Застосування методів першої групи {методів дискон­тованих грошових потоків і капіталізації прибутку) найбільш обґрунтовано для оцінки підприємств, що мають визначену, бажано прибуткову історію господарської діяльності, знаходяться на стадії зростання або стабільного економічного розвитку.

Методи цієї групи засновані на припущенні про невизначену тривалість життя оцінюваного підприємства, яку умовно можна розділити на прогнозний і постпрогнозний періоди. За таких умов, загальна формула для розрахунку вартості підприємства за допомогою методів, заснованих на прогнозах грошових потоків, має вигляд:

ВП = ДГП _прогн + ДГП _{постпрогн}, (4.50)

або

, (4.51)

де ВП - вартість підприємства (бізнесу);

ДГП_пргн - вартість дисконтованих грошових потоків у прогнозний період;

ДГП_{постпрогн}, В_прогн - вартість дисконтованих грошових потоків по завершенні прогнозного періоду (у постпрогнозному періоді) або «продовжена вартість»;

ГП_і - грошовий потік і -го прогнозного року;

n - кількість років прогнозного періоду.

Вартість грошових потоків підприємства в постпрогноз­ному періоді (продовжена вартість) за умов, що грошовий потік підприємства зростатиме постійними темпами в «продов­жений» період, може визначатися за формулою безстроково зростаючого грошового потоку (аналогічно моделі Гордона для оцінки вартості реверсії):

, (4.52)

де ГП_і+1 - грошовий потік у перший рік після завершення прогнозного періоду;

q - очікувані темпи зростання грошового потоку в безстроковій перспективі.

Формула має сенс тільки тоді, коли q менше r.

Визначення «продовженої вартості» здійснюється і через фактори вартості - рентабельність інвестованого капіталу та темпи зростання:

, (4.53)

де ЧП_і+1 - чистий прибуток від основної діяльності в перший рік після завершення прогнозного періоду;

Р_інв - очікувана рентабельність нових інвестицій.

Формула факторів вартості забезпечує той же результат, що і формула безстроково зростаючого грошового потоку, оскільки знаменники в них однакові, а в чисельнику грошовий потік виражений через ключові фактори вартості.

Окремим випадком методів дисконтування грошових потоків за умов, що параметри потоку не змінюються, є метод прямої капіталізації. Базовою формулою розрахунків вартості підприємства за допомогою даного методу є відношення:

(4.54)

де ЧП - величина чистого прибутку, який отримано за останній звітний період або очікуваний в перший прогнозний період;

k_кап - коефіцієнт капіталізації.

Як величина прибутку в даному методі може вико­ристовуватися прибуток до відрахування відсотків і податків, прибуток до відрахування податків, але після виплати відсотків, чистий прибуток або показник грошового потоку.

У процесі оцінки за допомогою методів цієї групи здій­снюється обов'язковий аналіз минулої діяльності підприємства на базі його фінансової звітності. Одним із напрямків такого аналізу є нормалізація і коректування фінансової звітності.

Нормалізація звітності означає внесення виправлень на різні надзвичайні й одноразові статті як балансу, так і звіту про фінансові результати, що не носили регулярного характеру в минулій діяльності підприємства і навряд чи будуть повторюва­тися в майбутньому (наприклад, доходи від продажу нефункціонуючих активів або частини підприємства; надходження за різними видами страхування; надходження від задоволення судових позовів; наслідки тривалих перерв у роботі і т. ін.).

Коректування фінансових звітів здійснюється, як пра­вило, за такими статтями балансу підприємства:

• вартість товарно-матеріальних запасів (оцінна вартість приймається на рівні найменшої вартості з первісної (вартості першого придбання), вартості останніх за часом закупівель або ринкової вартості);

• дебіторська заборгованість (коректується на потенційно безнадійні борги);

• знос основних фондів і нематеріальних активів (врахо­вується метод його нарахування та сума додаткового прибутку або витрат, пов'язаних із застосуванням відповідного методу).

У зв'язку з тим, що використання методів, пов'язаних з дисконтуванням грошових потоків, ґрунтується на прогнозах, важливим етапом розрахунків є також обґрунтування прогнозного періоду. Як прогнозний звичайно вибирається період, що продовжується до моменту стабілізації темпів зростання підприємства. З огляду на те, що тривалий про­гнозний період ускладнює прогнозування конкретних величин виручки, витрат, темпів інфляції, потоків коштів, то оптимальним в умовах стабільного розвитку економічних процесів вважається 5-10 років, а в умовах нестабільності можливе скорочення прогнозного періоду до 3 років.

Інформаційною основою групи методів, заснованих на прогнозуванні доходів, є прогнози грошових потоків, що створюються або всім інвестованим капіталом, або власним капіталом.

Грошовий потік, який генерується всім інвестованим капіталом, визначається за формулою:

, (4.55)

де ГП_к - грошовий потік для всього інвестованого капіталу підприємства;

П - прибуток до виплати процентів по зобов'язаннях і до виплати податків;

ПП - ставка податку на прибуток;

І - інвестиції;

А - амортизація;

ΔВОК - зміна величини власного оборотного капіталу;

ΔЗ_д - зміна довгострокових зобов'язань.

Якщо оцінка вартості бізнесу здійснюється за допомогою моделі (4.55), то для одержання остаточної величини вартості із суми вартостей дисконтованих грошових потоків у прогно­зному періоді повинна бути виключена вартість його зо­бов'язань.

Грошовий потік, що генерується власним капіталом, розраховується за формулою:

ГП_ВК = (П – П_З) (1 -ПП) +А-І-ΔВОК +ΔЗ_д , (4.58)

де ГП_ВК - грошовий потік для власного капіталу підпри­ємства;

П_З - виплати процентів по зобов'язаннях.

Як видно з наведених формул, моделі грошового потоку для всього інвестованого капіталу та для власного капіталу відрізняються на величину виплачених процентів і отриманої за їх рахунок економії податку на прибуток.

Вибір величини ставки дисконту у формулі (4.51) залежить від моделі грошового потоку, що приймається в розрахунок. Так, якщо за основу прийнятий грошовий потік для всього інвес­тованого капіталу, то ставка дисконту визначається як середньозважена вартість цього капіталу за формулою:

r = В_ПК (1-ПП) w_ПК + В_ВК w _ВК , (4.59)

де r - ставка дисконту;

В_ПК, В_ВК – вартість залучення позикового та власного капіталу відповідно;

ПП – ставка податку на прибуток підприємства;

w_ПК,w_ВК – відповідно частка позикового та частка власного капіталу в структурі підприємства

Якщо використовується модель грошового потоку для власного капіталу, то ставка дисконту визначається за допомогою моделі оцінки капітальних активів (формула 4.60), методу куму­лятивної побудови або як очікувана норма прибутковості на власний капітал за альтернативними інвестиціями.

r = R _ƒ + β(R _m -R _ƒ) + S _i , (4.60)

де R ƒ - безрискова ставка доходу;

β – коефіціент бета який характеризуе рівень систематичного ризику пов'язаного з макроекономічними та політичними процесами, що відбуваються в країні;

R _m – загольна прибутковість ринку в цілому;

S _i - різні надбавки, пов'язані з ризиками інвестування в даний об'єкт.

Теоретично розглянуті методи (метод дисконтування грошових потоків для всього інвестованого капіталу та для власного капіталу) повинні давати той самий результат. Однак це твердження справедливе лише за певних умов:

• вартість власного капіталу та зобов'язань оцінюються за ринковою вартістю;

• темп зростання доходів дорівнює нулю;

• співвідношення між складовими капіталу підприємства зберігається постійним протягом усього прогнозного періоду.

У випадку, якщо будь-яка умова з наведених вище не виконується, розрахунки за допомогою різних методів доходного підходу дають різні результати.

Вартісна оцінка за допомогою методів, заснованих на аналізі надприбутку, базується на використанні не тради­ційного грошового потоку, а моделі економічної доданої вартості, величина якої надає уявлення про результати діяльності підприємства в будь-якому окремо взятому році, і бухгалтерської вартості всіх активів або власного капіталу.

Дана група включає два основних методи:

• метод економічної доданої вартості (EVA);

• метод Едвардса-Белла-Ольсона (ЕВО).

Метод економічної доданої вартості (EVA - Economic Value Added) розроблений C. Стюартом на початку 1990-х років і зареєстрований компанією Stern Stewart & Co.

Економічна додана вартість підприємства визначається за формулою:

ЕДВ = (РА - СВК) × К, (4.61)

або

ЕДВ = П × (1 - ПП) – СВК × К, (4.62)

де ЕДВ - економічна додана вартість (EVA);

РА - рентабельність активів (усього капіталу);

К - інвестований капітал (вартість активів підприємства).

Позитивне значення економічної доданої вартості свідчить про те, що підприємство збільшило свою вартість для влас­ників у звітному періоді. І, навпаки, негативна величина економічної доданої вартості означає, що за звітний період підприємство не змогло покрити своїх витрат, і тим самим, зменшило свою вартість для власників.

Для розрахунку вартості підприємства методом еко­номічної доданої вартості необхідно визначити поточну вартість потоків доданої вартості за кожний прогнозний період, а також врахувати вже здійснені вкладення капіталу:

, (4.63)

Здійснення розрахунків за даним методом також, як і під час оцінки підприємства методами дисконтування грошових потоків, вимагає значного коректування фінансової звітності для нівелювання її загальної спрямованості на інтереси кредитора.

Метод Едвардса-Белла-Ольсона (ЕВО - Edwards-Bell-Ohlson valuation model) заснований на побудові грошових потоків для власного капіталу підприємства з урахуванням його рентабельності та вартості.

Початок даної теорії поклали Едвардс і Белл у своїй роботі «The Theory and Measurement of Business Іпсоте» (1961 рік), подальший розвиток вона одержала в спільних дослідженнях з Ольсоном. Як результат, на початку 90-х років XX віку модель отримала назву модель Едвардса-Белла-Ольсона (Edwards-Bell -Ohlson) або ЕВО і вважається одною з перспективних сучасних розробок в теорії оцінки вартості підприємств.

Суть її, як і у випадку концепції економічної доданої вартості, полягає в тім, що вартість підприємства визначається наявними активами та «наддоходами». Формально величина вартості дорівнює сумі балансової вартості власного капіталу та дисконтованої вартості «надприбутку» на власний капітал (прибутку, який отримується завдяки перевищенню прибут­ковості підприємства над рівнем середньогалузевої при­бутковості).

Для прогнозування суми очікуваного «надприбутку» Ольсоном запропонований принцип лінійної інформаційної динаміки, відповідно до якого на вільному ринку «над­прибутки», що генеруються активами підприємства, не можуть залишатися як завгодно довго. Протягом часу «надприбутки» повинні зменшитися, а підприємство за рівнем прибутковості вирівнюється з іншими аналогічними об'єктами. Динаміка вирівнювання зберігається однаковою для значної кількості різних підприємств, що уможливлює визначення коефіцієнтів авторегресії на основі статистичних даних.

Варіантом моделі ЕВО є її модифікація, що враховує ефект від реінвестування і фактично збігається з моделлю економічної доданої вартості для власного капіталу підприємства.

Порівняльний підхід щодо оцінки підприємства (бізнесу) використовується за умов наявності достатньої бази даних про угоди купівлі-продажу. Відповідно до нього цінність підприємства визначається реальними цінами продажів ана­логічних підприємств, зафіксованих ринком. Причому вартість, розрахована з використанням таких цін, найбільшою мірою враховує численні вартісні фактори (співвідношення попиту та пропозиції на даний вид бізнесу, рівень ризику, перспектив­ність бізнесу, його прибутковість і т. ін.).

Для проведення оцінки підприємства (бізнесу) за допо­могою порівняльного підходу необхідно зібрати загальну фінансову та техніко-економічну інформацію за аналогічними підприємствами, цінову інформацію про угоди, що здійснилися, відомості про ставки доходу за альтернативними інвестиціями, про операції з акціями, які вільно обертаються на фондовому ринку, і т. ін. Можливість одержання такої інформації залежить від наявності активного фінансового ринку, відкритості ринкового сегмента, на якому здійснює діяльність об'єкт оцінки, і доступності інформації.

Порівняльний (ринковий) підхід ґрунтується на ви­користанні трьох основних методів:

• методу ринку капіталу;

• методу угод;

• методу галузевих коефіцієнтів.

Метод ринку капіталу (компанії-аналога) заснований на використанні ринкових цін акцій аналогічних підприємств, які котируються на фондовому ринку і є базою для внесення коректувань у вартість акції об'єкта оцінки. Сферою засто­сування даного методу в чистому вигляді є оцінка некон-трольних пакетів акцій.

Метод угод (продажів) дозволяє оцінити вартість підприємства в цілому або вартість контрольного пакета його акцій. Суть даного методу зводиться до того, що вартість об'єкта оцінки являє собою скоректовану продажну ціну аналогічного підприємства за умов їхньої порівнянності.

Метод галузевих коефіцієнтів називають також методом галузевих співвідношень або правилом «золотого перетину». Використання даного методу можливе за умов наявності стабільних галузевих співвідношень між ціною та певними фінансовими показниками. Метод забезпечує лише орієнтовний результат, тому що галузеві коефіцієнти уніфікують об'єкт оцінки. Крім того, у вітчизняній оцінній практиці використання даного методу ускладнюється недосконалістю інформаційної бази, яка є основою для розрахунку таких коефіцієнтів.

Методи ринку капіталу й угод ґрунтуються на фінансовому аналізі оцінюваного та порівнянного підприємств. Система аналітичних показників і критеріїв порівняння, використовуваних у процесі фінансового аналізу залежить від цілей і функцій оцінки.

Крім того, для отримання достовірних результатів оцінки одним з етапів застосування методів порівняльного підходу є коректування фінансової звітності об'єктів порівняння з метою приведення їх до порівнянності облікової політики (коректу­вання на методи обліку запасів, нарахування амортизації і т. ін.).

Визначення ринкової вартості підприємства методами порівняльного підходу засновано на використанні цінових мультиплікаторів, що являють собою коефіцієнти, які пока­зують співвідношення між ринковою ціною підприємства-аналога (або його акції) і базовими фінансовими показниками:

, (4.64)

де М - ціновий мультиплікатор;

Ц - ціна підприємства-аналога (або його акції);

ФП - базовий фінансовий показник підприємства-аналога.

Фінансові показники, які звичайно використовуються для розрахунку цінових мультиплікаторів, - це чистий прибуток, поточний грошовий потік, балансова вартість активів, виручка від реалізації продукції, власний капітал, дивідендні виплати й інше.

Загальна формула для розрахунку вартості за допомогою методів порівняльного підходу має вигляд:

ВП=М × ФП_ОЦ, (4.65)

де ФПоц - базовий (той же, що використовувався для розрахунку мультиплікатора) фінансовий показник об'єкта оцінки.

Залежно від періоду, для якого здійснюється розрахунок базового фінансового показника (на конкретну дату або за певний відрізок часу), цінові мультиплікатори можуть бути:

• інтервальні;

• моментні.

Оцінка вартості бізнесу методами порівняльного підходу вимагає застосування декількох мультиплікаторів одночасно для одержання більш об'єктивних результатів. При цьому діапазон величини того самого мультиплікатора, розрахованого для різних підприємств-аналогів, може значно коливатися. В такому разі зі списку аналогів необхідно виключити підпри­ємства, для яких отримані екстремальні значення мульти­плікаторів.

Застосування декількох мультиплікаторів означає, що в процесі розрахунку буде отримано стільки ж варіантів вартості. Якщо ступінь довіри до всіх отриманих співвідношень однакова, то для одержання остаточної величини вартості використо­вується формула середньої арифметичної з можливих варіантів вартості. Як правило, на практиці такий розрахунок викликає сумніви, тому залежно від конкретних умов, цілей оцінки, ступеня довіри до тієї чи іншої інформації для кожного мультиплікатора визначається свій ваговий коефіцієнт і шляхом зважування отримується попередня величина вартості, яка є основою для проведення коректувань.

До таких коректувань відносять знижки або премії, наприклад, на:

• привабливість портфеля, яка визначається ступенем диверсифікованості продукції, що випускається. Так, вузькість виробничого асортименту можна розглядати як обмежувач для потенційних споживачів і причину підвищення рівня ризиків, пов'язаних з дефіцитом деяких основних видів сировини та матеріалів, з початком випуску нових конку­рентоспроможних продуктів, що знижує вартість підпри­ємства;

• потреба в додаткових капітальних вкладеннях, на розмір яких коректується попередня ціна підприємства в напрямку її зниження;

• фінансовий стан об'єкта, для урахування якого в процесі вартісної оцінки підприємства використовується такий кількісний показник, як надлишок (дефіцит) оборотного капіталу. Величина надлишку (дефіциту) оборотного капіталу розраховується методом зіставлення необхідного оборотного капіталу та наявних на підприємстві оборотних коштів. Якщо проведений аналіз фінансового стану підприємства свідчить про наявність надлишку оборотного капіталу, то його необхідно додати до попередньої ціни підприємства, тому що ця величина еквівалентна розміру наявних незадіяних високоліквідних активів. Виявлений дефіцит оборотного капіталу зменшує попередню ціну підприємства, тому що ця величина екві­валентна коштам, які власник (інвестор) підприємства повинен вкласти в підприємство з метою забезпечення його безпе­ребійного функціонування в майбутньому;

• ліквідність майна, тобто його здатність до швидкої реалізації, наявність якої підвищує вартість бізнесу і, навпаки, відсутність знижує його вартість у порівнянні з аналогічним, однак високоліквідним бізнесом;

• ступінь контролю, вартість якого залежить від мож­ливості здійснювати будь-яке право або весь набір прав, пов'язаних з контролем над підприємством, а саме: право обирати директорів і призначати менеджмент, приймати політику та вносити зміни в напрямки роботи підприємства, придбати або ліквідувати активи, вносити зміни в статутні документи і т. ін. Внесення такої поправки здійснюється з урахуванням Впливу кожного складового елемента контролю на його загальну вартість;

• якість менеджменту (поправка має сенс тоді, коли має місце значна залежність підприємства від однієї або декількох ключових фігур управлінського персоналу);

• інші фактори (інтенсивність і характер зусиль під­приємства в галузі науково-дослідних розробок, його по­ложення в галузі, масштаби та якість активів у порівнянні з аналогами і т. ін.).

Вартість, отримана з урахуванням усіх коректувань, є підсумковою (остаточною) вартістю підприємства - об'єкта оцінки.

Майновий підхід до оцінки вартості бізнесу заснований на визначенні суми витрат ресурсів на його відтворення або заміщення з урахуванням факторів фізичного та морального зносу. Цей підхід найбільш ефективний, коли покупець збирається порівняти витрати на придбання бізнесу з витратами на створення аналогічного підприємства.

В основі методів цієї групи лежить передісторія розвитку об'єкта та поточні дані про діяльність підприємства. При цьому вважається, що інвестор не повинен сплачувати за об'єкт більше коштів, ніж сума, що потрібна для його відтворення. Суть методів майнового підходу полягає у визначенні вартості власних або «чистих» активів підприємства, які залишаються в його розпорядженні після виконання всіх зовнішніх зобов'язань.

Даний підхід представлений двома основними методами:

• методом вартості чистих активів;

• методом ліквідаційної вартості.

Використання того чи іншого методу строго обмежується цілями оцінки. Так, сферами застосування методу чистих активів є:

• оцінка підприємств, основна діяльність яких спрямована на досягнення соціального ефекту;

купівля-продаж підприємств зі значною часткою мате­ріальних і фінансових активів у структурі майна;

• страхування, оподатковування майна підприємства;

• підвищення ефективності поточного управління підприємством;

• визначення кредитоспроможності;

• оцінка вартості нового підприємства, яке не має історії господарської діяльності.

Сутність методу складається у визначенні різниці між сумами вартості всіх активів підприємства та всіх зобов'язань. Базова формула для розрахунку чистих активів має вид:

ЧА=А-3, (4.66)

де ЧА - вартість чистих активів підприємства;

А - сума всіх активів;

З - сума всіх зобов'язань.

Відповідно до діючої методики оцінки вартості майна вихідна формула трансформується таким чином:

ЧА = (Н+0 + М)-(В+Д + П), (4.67)

де Н - вартість необоротних активів;

О - вартість оборотних активів;

М - вартість витрат майбутнього періоду;

В - вартість забезпечення наступних витрат і платежів;

Д - вартість довгострокових зобов'язань;

СФ - вартість поточних зобов'язань.

Слід зазначити, що такий підхід доцільний тільки у випадку визначення нижньої межі можливої ціни підприємства, тому що припускає бухгалтерську оцінку величини майна підприємства, що рідко збігається з ринковими оцінками.

Через те, що балансова вартість майна підприємства в умовах інфляційної економіки не дає реальної оцінки його величини, у світовій і вітчизняній практиці оцінки бізнесу застосовують метод чистих скоригованих активів. У цьому випадку базова формула методики чистих активів здобуває наступний вигляд:

ЧА* = Ч* - 3*, (4.68)

де ЧА* - скориговані чисті активи;

А* - скориговані активи;

З* - скориговані зобов'язання.

Поняття скорегованих (або реальних) чистих активів засноване на ремісії, що виникає в результаті бухгалтерських принципів оцінки, застосовуваних до активів підприємства. Вартість, отриману в результаті застосування принципів історичної вартості (оцінка за собівартістю), або індексовану історичну вартість (з урахуванням переоцінки активів) замінюють залежно від мети й умов оцінки на вартість заміщення або споживчу вартість. У результаті виникає зменшення або збільшення вартості бухгалтерських активів і, як наслідок, необхідність їх коригування.

Коригування статей балансу з метою оцінки вартості підприємства ведеться у двох напрямках:

1) Інфляційне коригування;

2) Нормалізація бухгалтерської звітності.

Нормалізація фінансової документації полягає у внесенні виправлень в окремі статті балансу й у звіт про фінансові результати. Це пов'язано з такими основними моментами:

• по-перше, не всі активи підприємства беруть участь у формуванні результату його господарської діяльності. В економічній літературі ці активи прийнято називати «не­виробничими», а вартість чистих доходів і витрат, пов'язана з їх експлуатацією, повинна бути виключена з розрахунків;

• по-друге, з погляду потенційного інвестора, з розрахунків вартості підприємства повинні бути виключені разові, нетипові доходи і витрати власників підприємства, як правило, не пов'язані з його основною діяльністю.

Ця методика розрахунку вартості підприємств відповідає Міжнародним принципам бухгалтерського обліку і є найбільш поширеною у вітчизняній практиці визначення вартості чистих активів акціонерних товариств.

Ліквідаційна вартість являє собою чисту грошову суму, яку власник підприємства може одержати від ліквідації підприємства, роздільному розпродажу його активів і після розрахунків з усіма кредиторами.

Як правило, необхідність її визначення виникає тоді, коли підприємство вичерпало свій потенціал і не може продовжувати діяльність в обраному напрямку.

Оцінка ліквідаційної вартості знаходить застосування в наступних ситуаціях:

• у випадку банкрутства та ліквідації підприємства;

• з метою проведення санації підприємства;

• у випадку фінансування реорганізації підприємства або фінансування підприємства боржника;

• з метою розробки плану погашення заборгованості підприємства, яке опинилося під загрозою банкрутства;

для проведення експертизи заявок на купівлю під­приємства боржника;

• з метою аналізу та виявлення можливості виділення окремих виробничих потужностей підприємства в економічно самостійні організації.

Ліквідаційна вартість підрозділяється на три види:

• упорядкована ліквідаційна вартість. Розпродаж активів підприємства здійснюється протягом періоду часу, достатнього для того, щоб можна було одержати високі ціни за активи, що виставляються до продажу. Для найменш ліквідної нерухомості підприємства цей період складає близько двох років;

• примусова ліквідаційна вартість. Активи розпродаються настільки швидко, наскільки це можливо, часто одночасно і на одному аукціоні;

• ліквідаційна вартість припинення існування активів підприємства. У такому випадку активи підприємства не розпродаються, а списуються та знищуються, а на даному місці будується нове підприємство, що забезпечить за прогнозами значний економічний або соціальний ефект. За таких умов вартість підприємства є негативною величиною, тому що здійснюються певні витрати на ліквідацію активів підприємства.

Оцінка упорядкованої ліквідаційної вартості виконується на основі балансу на останню звітну дату та бажано одночасно з інвентаризацією майна підприємства на дату оцінки.

Таким чином, ліквідаційна вартість підприємства розра­ховується шляхом вирахування зі скоректованої вартості всіх активів суми поточних витрат, пов'язаних з ліквідацією підприємства, а також суми всіх зобов'язань.

Найбільш імовірними зацікавленими особами при такому виді оцінки ліквідаційної вартості є засновники й акціонери, які найчастіше бажають зберегти підприємство в його дійсному вигляді.

Оцінка примусової ліквідаційної вартості здійснюється класичним аукціонним способом - шляхом роздільного розпродажу майна підприємства, початкова вартість якого визначається виходячи з його складу, фізичного й економічного віку, функціонального призначення.

Тести

1. Доходний підхід до оцінки підприємства представлений методами:

а) дисконтованих грошових потоків і альтернативної вартості;

б) поточної вартості майна і капіталізації прибутку;

в) галузевих співвідношень і прогнозування продажів;

г) дисконтованих грошових потоків і капіталізації прибутку.

2. Метод дисконтованих грошових потоків доцільно використовувати, якщо:

а) очікується, що майбутні рівні грошових потоків будуть істотно відрізнятися від поточних;

б) можна з достатньо високою вірогідністю оцінити майбутні грошові потоки підприємства;

в) підприємство ще не має історії господарської діяльності, тобто воно нове;

г) прогнозовані грошові потоки є від'ємними для більшості прогнозних років.

3. Грошовий потік для власного капіталу включає:

а) чистий прибуток, амортизаційні відрахування, приріст власних оборотних коштів, приріст інвестицій;

б) чистий прибуток, приріст власних оборотних коштів, приріст інвестицій, приріст заборгованості;

в) чистий прибуток, амортизаційні відрахування, проценти за кредит;

г) чистий прибуток, амортизаційні відрахування, приріст власного капіталу.

4. Основним методом оцінки підприємства зі стабільними потоками доходів в незмінних протягом певного часу умовах зовнішнього середовища є:

а) метод капіталізації прибутку;

б) метод дисконтованих грошових потоків;

в) метод компанії-аналогу;

г) метод угод.

5. Вартість продажу об'єкта в постпрогнозному періоді -це:

а) вартість аналога;

б) дисконтована вартість;

в) продовжена вартість;

г) майбутня вартість інвестицій.

6. Оцінка вартості власного капіталу за методом вартості чистих активів передбачає:

а) оцінку необоротних активів по залишковій вартості;

б) оцінку балансової вартості активів підприємства за винятком незадіяних в господарській діяльності;

в) оцінку всіх активів підприємства за винятком усіх його зобов'язань;

г) жодної правильної відповіді.

7. В яку зі статей звичайно не вносяться виправлення при коригуванні балансу з метою визначення чистих активів:

а) основні засоби;

б) дебіторська заборгованість;

в) запаси;

г) грошові кошти.

8. Основним методом оцінки підприємства з метою страхування майна є метод:

а) дисконтованих грошових потоків;

б) чистих активів;

в) галузевих коефіцієнтів;

г) капітальних активів.

9. В основі методу лежать ціни, сформовані відкритим фондовим ринком - базове положення:

а) методу комнанії-аналога;

б) методу ліквідаційної вартості;

в) методу галузевих коефіцієнтів;

г) методу капіталізації прибутку.

10. До моментних відносять мультиплікатор:

а) ціна/прибуток;

б) ціна/чисті активи;

в) ціна/грошовий потік;

г) ціна/виручка від реалізації.

11. Мультиплікатор ціна/прибуток відрізняється від мультиплікатора ціна/грошовий потік за інших рівних умов на величину:

а) собівартості продукції;

б) адміністративних витрат;

в) нарахованої амортизації;

г) операційних витрат.

12. Якщо в структурі активів підприємства переважає нерухомість, то перевага надається мультиплікатору:

а) ціна/виручка;;

б) ціна/дівіденди;

в) ціна/прибуток;

г) ціна/грошовий потік.

13. Ступінь надійності результатів оцінки за методом угод вище, якщо використовувати величину прибутку до оподаткування при оцінці:

а) великих підприємств;

б) спільних підприємств;

в) корпорацій і концернів;

г) дрібних підприємств.

14. Вартість чистих активів відрізняється від величини власного капіталу підприємства на величину:

а) спеціальних фондів;

б) нерозподіленого прибутку;

в) статутного капіталу;

г) резервного капіталу.

15. Який підхід до оцінки вартості бізнесу вимагає окремої оцінки вартості земельної ділянки:

а) порівняльний;

б) майновий;

в) доходний;

г) всі перераховані.

16. Чистий прибуток підприємства-об'єкта оцінки за останній звітний період - 950 тис. грн. Ціна продажу аналогічного об'єкта - 8000 тис. грн, а його чистий прибуток за аналогічний період - 800 тис. грн. Вартість об'єкта оцінки становить:

а) 8000 тис. грн;

б) 8500 тис. грн;

в) 9000 тис. грн.;

г) 9500 тис. грн.

Date: 2015-07-17; view: 663; Нарушение авторских прав