Періодичний внесок до фонду нагромадження (фактор фонду відшкодування)

Дана функція є зворотною відносно майбутньої вартості аннуітету та дозволяє визначити розмір грошового внеску, який слід періодично депонувати на рахунок, щоб через певний часу мати необхідну суму коштів при заданій ставці дисконту.

Існують різні класифікації численних методів і способів оцінки вартості підприємства і його майнового потенціалу.

Оцінка вартості, перш за все, ґрунтується на розумінні того, що будь-який об'єкт проходить стадію свого народження, яка супроводжується необхідними витратами. Надалі, права на будь-який об'єкт можуть виступати предметом обміну на ринку, і тому є можливість оцінити його на основі статистики ринкових продажів. І, нарешті, будь-яке придбання в умовах ринкової економіки обґрунтовується з позицій ефективності інвестицій, тому об'єкт оцінки можна розглядати як джерело вигод, на отримання яких розраховує його власник. Відповідно до цього методологія оціночної діяльності поєднує три загально­визнаних підходи, кожен з яких характеризується власними методами та прийомами:

• доходний підхід;

• порівняльний (ринковий) підхід;

• підхід з погляду акумуляції активів - майновий (для підприємства як цілісного майнового комплексу) або витратний (якщо мова йде про оцінку окремих активів).

Кожен підхід дозволяє підкреслити певні характеристики об'єкта. Так, в процесі оцінки з позиції доходного підходу основним фактором, що визначає вартість об'єкта, виступає доход, який цей об'єкт здатний генерувати. Чим більше доход, принесений об'єктом оцінки, тим більше величина його ринкової вартості за інших рівних умов.

Сутність методів доходного підходу полягає в про­гнозуванні майбутніх доходів від використання об'єкта на один або кілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість об'єкта. При цьому мають значення тривалість періоду одержання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, що супроводжують даний процес.

Перетворення майбутніх доходів у величину поточної вартості здійснюється за допомогою спеціальних коефіцієнтів - ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації, що розра­ховуються за даними ринку.

Ставка дисконту - це необхідна інвесторам ставка доходу на вкладений капітал у порівнянні за рівнем ризику об'єкта. Вона має розраховуватися з урахуванням впливу трьох факторів:

1) наявності у багатьох підприємств різних джерел залученого капіталу, які вимагають різних рівнів компенсації;

2) необхідності урахування для інвесторів вартості грошей у часі;

3) фактора ризику або ступеня імовірності одержання очікуваних у майбутньому доходів.

Існують різні методи визначення ставки дисконту, най­більш розповсюдженими з яких є:

• модель середньозваженої вартості капіталу (WACC - Weighted Average Cost Capital) - для грошового потоку всього інвестованого капіталу;

• модель оцінки капітальних активів (САРМ – Capital Asset Pricing Model) - для грошового потоку власного капіталу;

• метод кумулятивної побудови (для грошового потоку для власного капіталу).

Ставка (коефіцієнт) капіталізації - це коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об'єкта виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду в майбутньому. Ставка капіталізації характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний та/або позиковий) і норму його повернення.

Ставка капіталізації для підприємства звичайно виво­диться зі ставки дисконту шляхом відрахування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку або грошового потоку (залежно від того, яка величина капіталізується).

Методи оцінки об'єкта власності за доходом базуються на принципі очікування та відбивають майбутню прибутковість об'єкта власності, яка найбільшою мірою цікавить будь-якого гіпотетичного покупця, тому цей підхід є домінуючим як у зарубіжній, так і в українській оцінній практиці.

Але у практиці оцінки можливі ситуації, коли вико­ристання доходного підходу утруднене або не дає об'єктивних результатів, тому в таких випадках корисно буває використовувати порівняльний і майновий підходи.

Порівняльний підхід припускає визначення вартості об'єкта власності за результатами порівняння його харак­теристик із характеристиками аналогічних об'єктів, угоди купівлі-продажу за якими вже здійснилися, а ціна цих угод відома. Основою ефективного застосування методів по­рівняльного підходу є якісний вибір повної і достовірної інформації про об'єкти-аналоги, яка є доступною в умовах існування активного ринку порівнянних об'єктів власності. Така інформація повинна включати: фізичні характеристики, час продажу, місце розташування, умови продажу та фінансування і т. ін. Ефективність порівняльного підходу знижується, якщо кількість угод незначна, моменти їх здійснення й оцінки розділяє тривалий період або якщо ринок знаходиться в аномальному стані і швидкі зміни на ринку призводять до викривлення показників.

Таким чином, даний підхід заснований на застосуванні принципу заміщення, а вартість об'єкта власності за ним визначається мінімальною вартістю об'єкта з аналогічною корисністю. Причому, як правило, між порівнянними об'єк­тами існують розбіжності, які враховуються в процесі ви­значення величини вартості за допомогою коректування даних, що спирається на принцип внеску.

Сутність майнового підходу полягає у визначенні вартості об'єкта власності як різниці між вартістю всіх його активів, оцінених окремо, і сумою залученого капіталу. Якщо об'єктом оцінки виступають окремі активи підприємства, то правомірно говорити не про майновий підхід, а про витратний, сутність якого в даному випадку полягає в калькулюванні всіх витрат, пов'язаних із відтворенням цього активу. Інформація, необхідна для використання цього підходу включає дані про ціни на землю, будівельні специфікації, дані про рівень зарплати, вартості матеріалів, витрати на устаткування, прибуток і накладні витрати будівельників на місцевому ринку і т. ін.

Використання майнового (витратного) підходу обмежено цілями оцінки, тому що вартість активів (або витрат на їхнє відтворення) не відбиває ефективності використання цих активів і не враховує синергічний ефект від їхньої спільної взаємодії.

Застосування даного підходу доцільне у випадках, коли виникає необхідність переоцінки основних фондів, вирішення завдань поточного внутрішнього управління, оцінки об'єктів, які є учасниками ринку з низьким ступенем активності, або коли мета отримання доходу не є основою для інвестицій (лікарні, урядові будинки).

Міжнародні стандарти оцінки та Норми професійної діяльності оцінювача України вимагають застосування в процесі оцінки об'єктів власності декількох підходів із наступним узгодженням результатів. Це пов'язано з тим, що кількість і якість інформації для використання того чи іншого підходу в різних ситуаціях не завжди відповідає необхідному рівню, тому об'єктивність результатів досягається тільки в процесі їх інтеграції.

Об'єктивність оцінки потенціалу підприємства значною мірою залежить від інформованості оцінювача та його здатності ефективно використовувати наявну інформацію. Сучасний інформаційний ринок характеризується постійним зростанням обсягу інформаційних ресурсів, які мають різноманітні джерела та місця зберігання. Постачальниками інформаційних ресурсів виступають державні органи законодавчої та виконавчої влади, засоби масової інформації, інформаційні центри та служби, безпосередньо підприємства-об'єкти оцінки та ін. Тому за умов постійного розширення інформаційних потоків важливу роль відіграє правильний вибір тієї чи іншої інформації, яка є дійсно необхідною для здійснення оціночної діяльності.

Важлива роль в забезпеченні оціночної діяльності інфор­маційними ресурсами належить державним органам, основним завданням яких в цьому напрямку є формування нормативної бази оцінки вартості об'єктів власності.

Державне регулювання оціночної діяльності, відповідно до ст. 23 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року, полягає в забезпеченні формування та розвитку інфра­структури оцінки майна в Україні, об'єктивності та законності її проведення, у тому числі відповідності оцінки майна нормативно-правовим актам з оцінки майна, впровадження в практику оціночної діяльності міжнародних норм та правил оцінки майна, забезпеченні суспільних інтересів у питаннях оцінки майна, створення конкурентного середовища серед суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку оцінювачів, проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законо­давства.

Основним органом державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України, який має також забезпечити широке інформування суспільства з питань оціночної діяльності, стану та особливостей ціноутворення на майно та майнові права в Україні.

На сьогоднішній день в Україні процес формування нормативної бази оцінки активно продовжується. Так, якщо ще декілька років тому вітчизняні оцінювачі мали користуватися лише Нормами професійної діяльності оцінювача, які були розроблені спеціалістами Українського товариства оцінювачів, а також спиратися на Міжнародні стандарти оцінки майна, Європейські стандарти оцінки та методологічні доку­менти Фонду держмайна України, які мали використовуватися для визначення вартості об'єктів приватизації, то сучасна нормативна база вже містить більш легітимні документи:

• Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року, який визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів;

• Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року №1440, який визначає базові принципи та вимоги оцінки будь-якого типу майна, а також вимоги щодо порядку проведення оцінки та правил складання звітів про оцінку;

• Постанова КМУ від 28 жовтня 2004 р. № 1442 «Про затвердження Національного стандарту № 2» «Оцінка нерухомого майна».

• Постанова КМУ від 29 листопада 2006 р. № 1655 «Про затвердження Національного стандарту № 3» «Оцінка цілісних майнових комплексів».

• Постанова від 3 жовтня 2007 р. № 1185 «Про затвердження Національного стандарту № 4» «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності».

• Постанова від 10 грудня 2003 р. № 1891 «Про затвердження Методики оцінки майна», яка базується майже виключно на ринкових принципах оцінки майна, встановлює єдині підходи до оцінки державного та комунального майна у всіх випадках його відчуження, які передбачені законодавством України;

• інші нормативно-правові акти, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Слід зазначити, що формування вітчизняної нормативної бази оцінки ґрунтується на Міжнародних стандартах оцінки (МСО), які містять базові визначення, пов'язані з оцінкою, та основні принципи здійснення оціночної діяльності.

Необхідність видання таких міжнародних стандартів була обумовлена прискореними темпами глобалізації інвестиційних ринків, з одного боку, та запобіганням виникнення непорозумінь через наявність різних точок зору серед національних орга­нізацій, які займаються оціночною діяльністю, з іншого боку.

Між тим, коло інформації, яка використовується в процесі оціночної діяльності, не обмежується лише нормативною базою оцінки. Вся інформація, яка може бути корисна під час визначення вартості об'єкта, класифікується за такими основними ознаками:

1) залежно від джерел виникнення:

• зовнішня інформація характеризує загальноекономічні, галузеві, регіональні умови функціонування об'єкта. Обсяг і склад такої інформації розрізняються залежно від цілей оцінки.

Так, для визначення інвестиційної вартості необхідно здійснити аналіз макроекономічної ситуації та визначити рівень актив­ності інвестиційного ринку, інвестиційну привабливість галузі, умови галузевої конкуренції та інші фактори з метою виявлення їх впливу на діяльність потенційного об'єкту інвестицій. Ін­формацією такого роду є дані про рівень інфляції, темпи економічного розвитку галузі, держави, рівень політичної стабільності, можливі ринки збуту, стадію їхнього життєвого циклу, рейтинги інвестиційної привабливості підприємств галузі, законодавчі обмеження щодо входу на галузевий ринок і т. ін.

Визначення вартості активів з метою їхньої переоцінки не вимагає проведення глибокого макроекономічного аналізу та прогнозування макроекономічних показників, але потребує більш детального вивчення податкового законодавства та його впливу на фінансові результати діяльності об'єкта.

Основними джерелами зовнішньої інформації є програми уряду, законодавство, дані Держкомстату, інформаційні галузеві бюлетені, дані інформаційних служб, засоби масової інформації, бази даних мережі Internet, результати маркетингових до­сліджень відповідних відділів підприємства - об'єкта оцінки та його бізнес-план, а також особисті контакти оцінювача;

• внутрішня інформація характеризує безпосередньо діяльність об'єкта та його внутрішні бізнес-процеси. До складу такої інформації входять ретроспективні дані про історію діяльності підприємства, загальна стратегія його розвитку та її складові, характеристика виробничого, трудового потенціалу, ділова репутація, дані фінансової звітності (балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів та інші офіційні форми бухгалтерської звітності, а також внутрішня звітність підприємства - об'єкта оцінки). Джерелами внутріш­ньої інформації є бізнес-план підприємства, результати опитувань персоналу та керівників, дані функціональних підрозділів, фінансова звітність, а також внутрішня документація, що регламентує порядок здійснення діяльності об'єктом;

2) за функціями управління:

• планова інформація - інформація про параметри діяльності об'єкта на майбутній період;

• нормативно-довідкова інформація містить різні нор­мативні та довідкові дані, як правило, ця інформація частково є зовнішньою (стосується загальногалузевих тенденцій розвитку та державного регулювання діяльності), частково - внутрішньою (ретроспективна аналітична інформація про параметри діяльності, виробничі норми та нормативи та ін.);

• облікова інформація - це інформація, яка характеризує діяльність підприємства за певний період часу та фіксується у фінансовій і статистичній звітності; оперативна (поточна) інформація - це інформація, яка характеризує поточні внутрішні бізнес-процеси в даний період часу;

3) за часовим аспектом:

• ретроспективна (інформація про минулий стан об'єкта та зовнішнього середовища);

• поточна (інформація про стан об'єкта та оточуючого середовища на момент оцінки);

• прогнозна (інформація про майбутні очікування тих чи інших параметрів діяльності об'єкта та зовнішнього середовища).

Інформація, що використовується в процесі оцінки, повинна відповідати таким вимогам:

• релевантності - відповідності кількості та якості інформації вимогам, обумовленим цілями проведення оцінки;

• достатності (повноти) - означає, що інформація повинна містити мінімальний, але достатній для ухвалення правильного рішення склад (набір показників).

• комплексності - комплексне урахування зовнішніх і внутрішніх умов функціонування об'єкта;

• актуальності - визначається ступенем збереження цінності інформації для прийняття рішень у момент її вико­ристання і залежить від динаміки зміни її характеристик та інтервалу часу, що пройшов з моменту виникнення даної інформації;

• своєчасності - означає надходження інформації не пізніше заздалегідь призначеного моменту часу, погодженого з часом вирішення поставленої задачі;

• точності - визначається ступенем близькості одержуваної інформації до реального стану об'єкта, процесу, явища і т. п.;

• вірогідності - визначається властивістю інформації відбивати реально існуючі об'єкти з необхідною точністю.

Питання для обговорення

1. Чому в процесі оцінки потенціалу підприємства виникає необхідність урахування зміни вартості грошей у часі?

2. Які функції складного відсотка використовується в оціночній практиці?

3. Який зв'язок існує між функціями складного процента?

4. В чому полягає сутність методів доходного підходу? На якому принципі вони ґрунтуються?

5. Що таке ставка дисконту?

6. Охарактеризуйте залежність методів розрахунку ставки дисконту від типу грошового потоку, який використовується як база оцінки.

7. Що таке ставка капіталізації? Чим вона відрізняється від ставки дисконту і в яких випадках використовується?

8. В чому полягає сутність порівняльного підходу до оцінки вартості об'єкта власності? На застосуванні якого принципу він базується?

9. За яких умов доцільно використання порівняльного підходу?

10. Які базові положення майнового підходу до оцінки вартості об'єкта власності?

11. В яких випадках доцільне застосування методів майнового підходу?

12. В чому полягає державне регулювання оціночної діяльності в Україні?

13. Охарактеризуйте діючі нормативно-правові акти, які регламентують порядок здійснення оціночної діяльності в Україні.

14. Що таке Міжнародні стандарти оцінки? Чому виникла необхідність їхньої розробки?

15. Як класифікується інформація, що використовується в процесі оцінки вартості об'єктів власності?

16. Які вимоги висуваються до інформаційної бази, створюваної в процесі оцінки?

Тести

1. Яка функція застосовується для розрахунку накопиченої суми рівних амортизаційних відрахувань?

а) майбутня вартість одиниці;

б) зростання одиниці за період;

в) фактор фонду відшкодування;

г) внесок на амортизацію одиниці.

2. Яка функція застосовується для визначення залишку ос­новного боргу в процесі погашення позики, що самоамортизується?

а) внесок на амортизацію одиниці;

б) поточна вартість аннуітету;

в) поточна вартість одиниці;

г) майбутня вартість аннуітету.

3. Функції «майбутня вартість аннуітету» та «періодичний внесок до фонду нагромадження» є:

а) незалежними;

б) зворотними одна щодо одної;

в) доповнюючими одна одну;

г) альтернативними.

4. Підхід, відповідно до якого найбільш імовірною величиною вартості оцінюваного підприємства може бути реальна ціна продажу аналогічного об'єкта:

а) доходний;

б) порівняльний;

в) витратний;

г) майновий.

5. Який принцип лежить в основі порівняльного підходу?

а) ієрархії;

б) рівноваги;

в) конкуренції;

г) заміщення.

6. Який підхід до оцінки власності заснований на еко­номічному принципі очікування?

а) порівняльний;

б) витратний;

в) доходний;

г) усі перераховані.

7. Ставка дисконту - це:

а) процентна ставка, що використовується для перерахування майбутніх потоків доходів у єдину величину поточної вартості;

б) процентна ставка, за допомогою якої здійснюється розрахунок відносної цінності грошових коштів, одержуваних в різні інтервали часу;

в) ставка прибутковості за наявними альтернативними варіантами інвестицій, яка задовольняє вимогам інвесторів;

г) усе перераховане правильно.

8. Особливістю порівняльного підходу є:

а) орієнтація на ретроінформацію та досягнуті результати фінансово-господарської діяльності;

б) орієнтація на перспективи розвитку підприємства;

в) орієнтація на потік майбутніх доходів;

г) орієнтація на витрати, необхідні для відтворення аналогічного підприємства.

9. Що з нижченаведеного не є компонентом загальної ставки дисконту при виведенні її за допомогою методу кумулятивної побудови?

а) безризикова ставка;

б) премія за інвестиційний менеджмент;

в) премія за ризик;

г) рівень систематичного ризику.

10. Яке з нижченаведених положень неправильне?

а) ставка капіталізації - процентна ставка, що ви­користовується для перерахування майбутніх потоків доходів у величину поточної вартості;

б) ставка капіталізації - це процентна ставка, що дозволяє перетворити величину прибутку за один період часу у величину вартості;

в) ставка капіталізації - різниця між ставкою дисконту і середньорічними темпами росту прибутку;

г) ставка капіталізації - різниця між ставкою дисконту й очікуваними середньорічними темпами росту гро­шового потоку.

11. Основним органом, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в України, є:

а) Верховна Рада;

б) Фонд державного майна;

в) Державний комітет зі статистики;

г) Українське товариство оцінювачів.

12. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні визначаються:

а) Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»;

б) Національним стандартом України № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав»;

в) Нормами професійної діяльності оцінювачів;

г) Міжнародними стандартами оцінки.

13. Зовнішньою інформацією, яка використовується в процесі оцінки, є:

а) характеристика ринків збуту продукції підприємства-об'єкта оцінки;

б) стратегія розвитку підприємства;

в) фінансова звітність підприємства;

г) ретроспективна інформація про діяльність об'єкта.

14. Інформація, яка характеризує діяльність підприємства за певний період часу та фіксується в фінансовій і статистичній звітності, називається:

а) нормативною;

б) оперативною;

в) обліковою;

г) плановою.

15. Відповідність кількості та якості інформації вимогам, обумовленим цілями проведення оцінки - це вимога:

а) актуальності інформації;

б) достатності інформації;

в) вірогідності інформації;

г) релевантності інформації.

Ключові терміни і поняття

­ грошовий потік;

­ аннуітет;

­ складний процент;

­ дисконтування;

­ поточна вартість аннуітета;

­ періодичний внесок на погашення кредиту;

­ майбутня вартість аннуітету;

­ періодичний внесок на фонд накопичення;

­ доходний підхід;

­ порівняльний підхід;

­ майновий (витратний) підхід;

­ ставка дисконту;

­ ставка капіталізації;

­ Національні стандарти.

Date: 2015-07-17; view: 753; Нарушение авторских прав