Поняття вартості та її модифікації. Вибір величини вартості, що найбільшою мірою буде відповідати цінності об'єкта угоди, передує процесу оцінки підприємства та його потенціалу

Вибір величини вартості, що найбільшою мірою буде відповідати цінності об'єкта угоди, передує процесу оцінки підприємства та його потенціалу.

У даному контексті вартість - це грошовий еквівалент цінності об'єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об'єкт. Причому варто розмежовувати поняття вартість і ціна, оскільки перша – це очікувана ціна як результат прояву конкретних умов, а друга відбиває факт витрат, що відбувся, на покупку аналогічних об'єктів за вже минулими угодами [65].

Оскільки уявлення про цінність об'єкта залежить від конкретних інтересів покупця, остільки оцінювачу доводиться визначати різні види вартості.

У Міжнародних стандартах оцінки (МСО-2003) «Загальні поняття і принципи оцінки», «Нормах професійної оцінної діяльності оцінювача» України, Національному стандарті № 1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав» України, численній навчально-методичній літературі [9, 14, 42, 47, 48, 55, 57, 65, 79] найчастіше зустрічаються види вартості, класифіковані за такими ознаками:

– за ступенем ринковості;

– за цілями оцінки;

– за характером аналога;

– за принципами бухгалтерського обліку;

– залежно від перспектив розвитку підприємства.

За ступенем ринковості розрізняють ринкову та неринкову (відмінну від ринкової) вартість.

Поняття ринкової вартості трактується по-різному, але основна ідея викладена в Міжнародних стандартах оцінки (МСО), прийнятих 39 країнами світу, що у редакції 2003 року звучить так [47, 79]:

«Ринкова вартість є розрахункова величина, рівна грошовій сумі, за яку передбачається перехід майна з рук у руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем після адекватного маркетингу; при цьому покладається, що кожна зі сторін діяла компетентно, розважливо і без примусу». (Стандарт 1 п.3. Визначення).

Кожен елемент визначення має своє концептуальне підґрунтя:

«... розрахункова величина... » – найбільш ймовірна ціна, виражена в грошовому еквіваленті, що реально може бути отримана на ринку, тобто найвища з реально можливих для продавця та найнижча з реально можливих для покупця ціна;

«... передбачається перехід майна... » – підкреслює, що це саме розрахункова величина ціни за очікуваннями ринку на дату оцінки, за якою і може відбутися угода;

«... на дату оцінки... » – виражає прив'язку розрахункової ринкової вартості за часом до конкретної дати, тому що ринкові умови для іншого моменту часу можуть змінитися й обчислене значення вартості виявиться помилковим або некоректним;

«... між добровільним покупцем... » – означає, що покупця ніхто та ніщо не примушує до укладання цієї угоди, і він буде діяти відповідно до реалій і очікувань сучасного стану ринку, тобто, не сплачуватиме за об'єкт ціну більшу, ніж диктує йому ринок;

«... між добровільним продавцем... » – означає, що продавець зацікавлений продати майно на ринкових умовах після адекватного маркетингу, але не схильний наполягати на ціні, якщо вона не вважається розумною на поточному ринку;

«... в результаті комерційної угоди... » – означає, що між сторонами немає ніяких особливих специфічних взаємин (зокрема, орендодавця й орендаря) і сторони діють незалежно, кожна у своїх інтересах;

«... після адекватного маркетингу... » – означає, що майно повинне бути виставлене на ринку до продажу належним образом, а тривалість маркетингу повинна бути достатньою, щоб привернути увагу адекватної кількості покупців;

«... кожна зі сторін діяла компетентно, розважливо... » – означає, що добровільний покупець і добровільний продавець достатньо інформовані про сутність і характеристики майна, що продається, його існуюче використання і можливе потенційне застосування, а також стан ринку на дату оцінки;

«... і без примусу... » – означає, що кожна зі сторін зацікавлена в здійсненні угоди, але жодна з них ніким і нічим до цього не примушена і не підштовхується.

Україна, в цілому, прийняла ці Міжнародні стандарти й у своєму Національному стандарті № 1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440, майже адекватно визначила поняття ринкової вартості: «Ринкова вартість – вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу».

У даному визначенні термін «відчуження об’єкта» аналогічний «переходу майна з рук у руки» у визначенні МСО; «подібне майно» – майно, що за своїми характеристиками та (або) властивостями подібне до об'єкта оцінки і має таку саму інвестиційну привабливість; інші елементи визначення концептуально не відрізняються від визначення МСО.

У деяких випадках ринкова вартість може бути негативною величиною. Наприклад, це може бути у випадку оцінки застарілих об'єктів нерухомості, сума витрат на знос яких перевищує вартість земельної ділянки, або у випадку оцінки екологічно сприятливих об'єктів.

У тому випадку, коли не виконується хоча б одна з умов для визначення ринкової вартості, базою оцінки виступають неринкові види вартості, до яких, відповідно з Національним Стандартом № 1, належать: вартість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість заміщення (відтворення), вартість у використанні, споживча вартість, вартість ліквідації, інвестиційна вартість, спеціальна вартість, ліквідаційна вартість та інші види, які класифікують за виділеними вище ознаками.

За цілями оцінки розрізняють споживчу, інвестиційну, спеціальну, страхову, заставну, оподатковувану, утилізаційну вартість.

Споживча вартість (аналогічна поняттям внутрішня, фундаментальна вартість) – еквівалент цінності, яку конкретна власність має для конкретного користувача, без урахування найбільш ефективного використання цієї власності або грошової суми, що могла б бути отриманою від її продажу. Даний вид вартості відноситься до неринкового, тому що цінність (корисність) об’єкта для конкретного власника може істотно відрізнятися від його цінності з погляду ринку або конкретної галузі. Цей вид вартості носить суб'єктивний характер і найчастіше відбиває наміри власника або орендаря, не пов'язані з купівлею-продажем об'єкта, наданням в оренду й іншими подібними операціями.

Споживча вартість об'єкта лише випадково може співпасти з ринковою вартістю. Споживча вартість підприємства, наприклад, буде вищою за його ринкову вартість, якщо воно діє з більшою корисністю та вигодою, ніж типовий виробник аналогічних товарів і послуг; і навпаки, споживча вартість підприємства може бути нижчою за ринкову, якщо підприємство працює неефективно. Визначенню споживчої вартості повинний передувати глибокий і всебічний аналіз результатів господарсько-фінансової діяльності об'єкта, на підставі якого можна реально оцінити даний вид вартості об'єкта.

При обґрунтуванні інвестиційних проектів розраховують інвестиційну вартість. Інвестиційна вартість – вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки. Фактично дана вартість виражає індивідуальні (суб'єктивні) переваги інвестора

Якісне розходження між ринковою й інвестиційною вартістю полягає в тому, що при визначенні першої оцінювач повинний спиратися на типове уявлення потенційних (гіпотетичних) інвесторів, а при визначенні другої необхідно спиратися на інвестиційні критерії конкретного інвестора або групи інвесторів.

Основними причинами, за якими інвестиційна вартість може відрізнятися від ринкової, можуть бути розходження: в оцінці майбутньої прибутковості; в уявленнях про ступінь ризику; в умовах оподаткування; у сполучуваності з іншими об'єктами, що належать власнику або контролюються ним.

спеціальна вартість – сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації або особливої зацікавленості потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки.

Страхова вартість – вартість власності для визначення суми покриття за страховим договором або забезпечення вимог у зв'язку з втратою або пошкодженням застрахованих активів.

Оподатковувана вартість – вартість майна, що розраховується на базі визначень, які містяться у відповідних нормативних документах, що відносяться до оподатковування власності.

Заставна вартість – вартість активів, яку кредитна або установа інша організація, що займається фінансуванням на основі забезпечення певним майном, сподівається одержати від їх продажу на ринку за умов неплатоспроможності одержувача позики або невиконання ним інших боргових зобов'язань.

Утилізаційна (скрапова) вартість – вартість об’єкта власності (за винятком земельної ділянки) не при існуючому його використанні об'єкта, а визначена як сукупна вартість матеріалів, з яких складається цей об’єкт, без додаткового ремонту. Утилізаційна вартість є, як правило, відображенням поточної ціни, яку реально можна одержати за об'єкт за умов його розпродажу «на запчастини», припускаючи при цьому, що продане майно може бути перебудовано, перетворено для нового використання або бути джерелом запасних частин для інших об'єктів, термін служби яких ще не закінчився. Крім того, утилізаційною є вартість брухту або вартість сировини для вторинної переробки.

Залежно від характеру аналога розрізняють вартість відтворення та вартість заміщення. Вартість відтворення –це визначена на дату оцінки поточна (тобто приведена у відповідність із цінами на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін) вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки.

Вартість заміщення – визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною.

За принципами бухгалтерського обліку розрізняють балансову, залишкову та справедливу вартість. Балансова вартість – витрати на будівництво або придбання об'єкта власності, відображені в бухгалтерському балансі. Балансова вартість буває первісною та відновлювальною. Первісна вартість – це історична вартість об’єкта на момент введення в експлуатацію.

Відновлювальна вартість – вартість відтворення раніше створених основних засобів у сучасних умовах; визначається в процесі переоцінки основних фондів.

Залишкова вартість – балансова вартість об’єкта власності за винятком усіх видів зносу.

Поняття справедливої вартості у вітчизняній практиці з'явилося в зв'язку з вступом у дію з 01.01.2000 року Закону України "Про бухгалтерський облік і звітність в Україні" від 16.07.99 року №996-XIX і введенням Національних положень (Стандартів) бухгалтерського обліку (далі П(с)БУ).

Згідно П(с)БУ, справедлива вартість – це сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язань у результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами [49]. В даний час відповідно до вимог стандартів складання фінансової звітності необхідно визначати справедливу вартість основних засобів (П(с)БУ7), нематеріальних активів (П(с)БУ8) і запасів (П(с)БУ9) для одержання достовірної й об'єктивної інформації в процесі їхньої оцінки та переоцінки.

Справедлива вартість залежно від об'єктів її визначення, як правило, може дорівнювати ринковій вартості (якщо вона задовольняє вимогам визначення ринкової вартості і може бути визначена в порядку, встановленим Національними стандартами), залишковій вартості заміщення (відтворення) (якщо мова йде про оцінку спеціалізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції) [48, п. 33].

Залежно від перспектив розвитку підприємства розрізняють вартість діючого підприємства та ліквідаційну вартість.

Вартість діючого підприємства – це вартість підприємства, що сформувалося, як єдиного цілого за умов його подальшого використання специфічним запланованим або існуючим способом. У цьому розумінні вартість діючого підприємства, визначена з метою поточного управління, еквівалента існуючому в практиці обліку й оцінки поняттю «вартість у використанні».

Разом з тим вартість у використанні носить суб'єктивний характер і відбиває наміри власника, орендаря, не пов'язані з купівлею-продажем об'єкта, наданням його в суборенду і т. ін. Вартість у використанні ґрунтується на ефективності використанні об'єкта у формі доходу, корисності і наближається до ринкової вартості в міру збільшення покупців, що бажають придбати подібний об'єкт. До вартості у використанні відносять інвестиційну, балансову, оподатковувану вартості.

Вартість діючого підприємства, визначена з метою купівлі-продажу, але за умов продовження існуючого бізнесу, еквівалента поняттю «вартість в обміні», що носить об'єктивний характер і застосовується для проведення операцій, що передбачають відчуження власності. До вартості в обміні відносять ринкову, спеціальну, страхову, заставну й інші види вартості.

Оцінка діючого підприємства передбачає, що бізнес має сприятливі перспективи розвитку, тому можна очікувати збереження підприємства як системи, а цінність цілого звичайно завжди більша за алгебраїчну суму вартостей окремих елементів. Якщо ж передбачаються закриття підприємства та розпродаж окремих активів бізнесу, то важливо визначити його ліквідаційну вартість.

ліквідаційна вартість – вартість, яка може бути отримана за умов продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості (має місце, як правило, через банкрутство та відкритий продаж на аукціоні).

Date: 2015-07-17; view: 546; Нарушение авторских прав