Основні методичні підходи до оцінки вартості потенціалу підприємства

Існують різні класифікації численних методів і способів оцінки вартості підприємства і його майнового потенціалу [14, 31, 34, 42, 46, 56, 57, 65].

Оцінка вартості, перш за все, ґрунтується на розумінні того, що будь-який об’єкт проходить стадію свого народження, яка супроводжується необхідними витратами. Надалі, права на будь-який об’єкт можуть виступати предметом обміну на ринку, і тому є можливість оцінити його на основі статистики ринкових продажів. І, нарешті, будь-яке придбання в умовах ринкової економіки обґрунтовується з позицій ефективності інвестицій, тому об’єкт оцінки можна розглядати як джерело вигод, на отримання яких розраховує його власник. Відповідно до цього методологія оціночної діяльності поєднує три загальновизнаних підходи, кожен з яких характеризується власними методами та прийомами:

– доходний підхід;

– порівняльний (ринковий) підхід;

– підхід з погляду акумуляції активів - майновий (для підприємства як цілісного майнового комплексу) або витратний (якщо мова йде про оцінку окремих активів).

Кожен підхід дозволяє підкреслити певні характеристики об'єкта. Так, в процесі оцінки з позиції доходного підходу основним фактором, що визначає вартість об'єкта, виступає доход, який цей об'єкт здатний генерувати. Чим більше доход, принесений об'єктом оцінки, тим більше величина його ринкової вартості за інших рівних умов.

Сутність методів доходного підходу полягає в прогнозуванні майбутніх доходів від використання об'єкта на один або кілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість об’єкта. При цьому мають значення тривалість періоду одержання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, що супроводжують даний процес.

Перетворення майбутніх доходів у величину поточної вартості здійснюється за допомогою спеціальних коефіцієнтів - ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації, що розраховуються за даними ринку.

Ставка дисконту - це необхідна інвесторам ставка доходу на вкладений капітал у порівнянні за рівнем ризику об'єкти. Вона має розраховуватися з урахуванням впливу трьох факторів [57, 101]:

1) наявності у багатьох підприємств різних джерел залученого капіталу, які вимагають різних рівнів компенсації;

2) необхідності урахування для інвесторів вартості грошей у часі;

3) фактора ризику або ступеня імовірності одержання очікуваних у майбутньому доходів.

Існують різні методи визначення ставки дисконту, найбільш розповсюдженими з яких є:

– модель середньозваженої вартості капіталу (WАСС – Weighted Average Cost Capital) – для грошового потоку для всього інвестованого капіталу;

– модель оцінки капітальних активів (САРМ – Capital Asset Pricing Model) – для грошового потоку для власного капіталу;

– метод кумулятивної побудови (для грошового потоку для власного капіталу).

Розрахунок ставки дисконту за методом середньозваженої вартості капіталу здійснюється за формулою:

r = В_ПК(1-ПП)w_ПК + В_ВКw_ВК (5.11)

де r - ставка дисконту;

В_ПК, В_ВК – вартість залучення позикового та власного капіталу відповідно;

ПП – ставка податку на прибуток підприємства;

w_ПК , w_ВК – відповідно частка позикового та частка власного капіталу в структурі капіталу підприємства.

Відповідно до моделі оцінки капітальних активів ставка дисконту розраховується за формулою

r = R_f + b(R_m – R_f) + S_і, (5.12)

де R_f – безризикова ставка доходу;

b – коефіцієнт бета, який характеризує рівень систематичного ризику, пов'язаного з макроекономічними та політичними процесами, що відбуваються в країні;

R_m – загальна прибутковість ринку в цілому;

S_і – різні надбавки, пов'язані з ризиками інвестування в даний об'єкт.

Безризикова ставка доходу на капітал відображає гарантований доход, який може бути отриманий від інвестицій з низьким рівнем ризику. Як така ставка в практиці звичайно використовується ставка доходу за довгостроковими державними борговими зобов'язаннями (облігаціями або векселями) або ставка за внесками, що характеризуються найменшим рівнем ризику (ставка за валютними депозитами у будь-якому банку, що вважається надійним).

Коефіцієнт b може бути отриманий двома способами:

1) шляхом проведення статистичного аналізу зміни прибутковості акцій найбільших підприємств галузі;

2) на етапі проведення фінансового аналізу оцінюваного підприємства, виявлення й оцінки ризиків, пов'язаних з його фінансовим положенням.

Приклад. Визначити ставку дисконту для підприємства, діяльність якого фінансується за рахунок власного та позикового капіталу, якщо частка позикового капіталу – 50 %, номінальна безризикова ставка доходу – 6 %, коефіцієнт b – 1,8, середньоринкова ставка доходу – 12 %, процента ставка за користування банківською позикою – 8 %, ставка податку на прибуток – 25 %.

В даному випадку ставка дисконту має дорівнювати середньозваженій вартості капіталу, який залучено до фінансування діяльності підприємства. Причому вартість залучення позикового капіталу дорівнює банківській процентній ставці, а вартість залучення власного капіталу визначимо за допомогою моделі оцінки капітальних активів (формула 5.13):

В_ВК = 6 + 1,8 ´ (12 – 6) = 16,8 %

Ставка дисконту за формулою 5.12 становить:

r = 8 ´ (1 - 0,25) ´ 0,5 + 16,8 ´0,5 = 3,0 + 8,4 = 11,4 %.

В процесі використання кумулятивного методу базою розрахунків є ставка дисконту за безризиковими цінними паперами, до якої додаються надбавки на альтернативні витрати, пов'язані з ризиком інвестування в даний об'єкт. Визначення таких надбавок передбачає внесення поправок на дію кількісних і якісних факторів ризику, пов'язаних із специфікою оцінюваного об’єкта.

Ставка (коефіцієнт) капіталізації - це коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об'єкта виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду в майбутньому. Ставка капіталізації характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний та/або позиковий) і норму його повернення.

Ставка капіталізації для підприємства звичайно виводиться зі ставки дисконту шляхом відрахування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку або грошового потоку (залежно від того, яка величина капіталізується). Таким чином, для того самого підприємства ставка капіталізації звичайно нижче, ніж ставка дисконту.

k_кап = r – t, (5.13)

де k_кап – ставка капіталізації;

t - очікувані середньорічні темпи зростання прибутку або грошового потоку.

Приклад. Розрахувати ставку капіталізації для ТОВ «Галс», яке здійснює свою діяльність у сфері виробництва будівельних матеріалів, кумулятивним методом на основі наступних даних:

- ставка за валютними депозитами для юридичних осіб терміном до 90 днів категорії «А» на дату оцінки 30.01.2004 р. дорівнює – 10 % (за внесками від 10000 доларів США);

- відповідно до міжнародної практики, середня надбавка для невеликих підприємств за розмір (ризик розміру величини підприємства та зіставлення його з можливостями) складає від 2 до 6 %. У силу того, що в порівнянні з підприємствами-аналогами оцінюване підприємство має менший розмір, існує можливість того, що в перспективі воно може мати менший рівень прибутковості, а отже, для нього потрібен максимальний рівень надбавки для оцінки альтернативних витрат;

- надбавка на галузеву оцінку альтернативних витрат становить 5 %, з огляду на те, що конкуренція на ринку виробників будівельних матеріалів досить висока;

- надбавка за оцінку фінансових альтернативних витрат складає 3 %, тому що підприємство після нормалізації балансу та звіту про прибутки і збитки має низькі показники ліквідності й оборотності за умов суттєвої залежності від позикового капіталу;

- надбавка за ризик різноманітної діяльності – 5 %, зважаючи на те, що продукція підприємства досить широко розповсюджена на ринку;

- надбавка на оцінку професійності менеджменту – 5 %, тому що за умов наявності висококваліфікованих менеджерів у роботі персоналу існують певні недоробки;

- середній темп зростання чистого прибутку склав 7 % на рік.

Розрахунок коефіцієнта капіталізації представлений у таблиці 5.2.

Таблиця 5.2 – Розрахунок коефіцієнта капіталізації

Методи оцінки об'єкта власності за доходом базуються на принципі очікування та відбивають майбутню прибутковість об'єкта власності, яка найбільшою мірою цікавить будь-якого гіпотетичного покупця, тому цей підхід є домінуючим як у зарубіжної, так і в українській оцінній практиці.

Але у практиці оцінки можливі ситуації, коли використання дохідного підходу утруднене або не дає об'єктивних результатів, тому в таких випадках корисно буває використовувати порівняльний і майновий підходи.

Порівняльний підхід припускає визначення вартості об'єкта власності за результатами порівняння його характеристик із характеристиками аналогічних об'єктів, угоди купівлі-продажу за якими вже здійснилися, а ціна цих угод відома. Основою ефективного застосування методів порівняльний підходу є якісний вибір повної і достовірної інформації про об'єкти-аналоги, яка є доступною в умовах існування активного ринку порівнянних об'єктів власності. Така інформація повинна включати: фізичні характеристики, час продажу, місце розташування, умови продажу та фінансування і т. ін. Ефективність порівняльного підходу знижується, якщо кількість угод незначна, моменти їхнього здійснення й оцінки розділяє тривалий період або якщо ринок знаходиться в аномальному стані і швидкі зміни на ринку призводять до викривлення показників.

Таким чином, даний підхід заснований на застосуванніпринципу заміщення, а вартість об'єкта власності за ним визначається мінімальною вартістю об'єкта з аналогічною корисністю. Причому, як правило, між порівнянними об'єктами існують розбіжності, які враховуються в процесі визначення величини вартості за допомогою коректування даних, що спирається на принцип внеску.

Сутність майнового підходу полягає у визначенні вартості об'єкта влас­ності як різниці між вартістю всіх його активів, оцінених окремо, і сумою залученого капіталу. Якщо об'єктом оцінки виступають окремі активи під­приємства, то правомірно говорити не про майновий підхід, а про витратний, сутність якого в даному випадку полягає в калькулюванні всіх витрат, пов'яза­них із відтворенням цього активу. Інформація, необхідна для використання цього підходу включає дані про ціни на землю, будівельні специфікації, дані про рівень зарплати, вартості матеріалів, витрати на устаткування, прибуток і накладні витрати будівельників на місцевому ринку і т. ін.

Використання майнового (витратного) підходу обмежено цілями оцінки, тому що вартість активів (або витрат на їхнє відтворення) не відбиває ефективності використання цих активів і не враховує синергічний ефект від їхньої спільної взаємодії.

Застосування даного підходу доцільне у випадках, коли виникає необхідність переоцінки основних фондів, вирішення завдань поточного внутрішнього управління, оцінки об'єктів, які є учасниками ринку з низьким ступенем активності, або коли мета отримання доходу не є основою для інвестицій (лікарні, урядові будинки).

Міжнародні стандарти оцінки та Норми професійної діяльності оцінювача України вимагають застосування в процесі оцінки об'єктів власності декількох підходів із наступним узгодженням результатів. Це пов'язано з тим, що кількість і якість інформації для використання того чи іншого підходу в різних ситуаціях не завжди відповідає необхідному рівню, тому об'єктивність результатів досягається тільки в процесі їхньої інтеграції.

Date: 2015-07-17; view: 539; Нарушение авторских прав