Методика обчислення основних статей калькуляції

⇐ ПредыдущаяСтр 31 из 49Следующая ⇒

За калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На непрямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати розподіляють між різними виробами за відомою методикою.

Стаття «Сировина і матеріали» містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрат, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні витрати заготівельним організаціям та ін.). Із вартості сировини й матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їхнього можливого використання чи продажу.

Стаття «Енергія технологічна» включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ та ін.), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння і т. п.). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття «Основна заробітна плата виробників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.

Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання державних обов’язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби виробників у відсотках від суми основної та додаткової зарплати.

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, пальне для приведення їх у дію, стиснуте повітря, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу.

Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл цих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників, тобто

, (8.6)

де — витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції, грн.; — основна заробітна плата виробників на одиницю продукції, грн.; — відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування до основної зарплати виробників (по цеху, виробництву), %.

Перевага цього методу полягає в його простоті, але вади його надто великі. По-перше, за такого розподілу витрати на кожний виріб обчислюються як середні по цеху незалежно від того, на якому устаткуванні його обробляють; по-друге, зарплата не може бути точною базою розподілу витрат на утримання та експлуатацію устаткування, бо за умов різного рівня механізації праці не відображає адекватно витрат машинного часу; по-третє, за комплексної механізації та автоматизації виробництва функції робітників змінюються у напрямі зростання значення функцій контролю й регулювання роботи виробничих систем. Відтак зарплату вже не можна нормувати поопераційно, а отже, вона не може бути базою розподілу інших витрат.

Найобґрунтованішим є обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування на один виріб залежно від часу його обробки і нормативних витрат на одиницю часу за формулою

, (8.7)

де — кількість машин (технологічних груп машин), на яких обробляється виріб; — витрати на утримання та експлуатацію і -ї машини за одну годину, грн.; — тривалість обробки на і -й машині, годин.

Статті «Загальновиробничі витрати», «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом і різнять тільки за рівнем узагальнення витрат. Загальновиробничі — це витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва). Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будовель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, охорону праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов’язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити і т. п. На невеликих підприємствах з безцеховою структурою ці дві статті об’єднуються в одну.

Розподіляються загальновиробничі та загальногосподарські витрати здебільшого однаково — пропорційно основній зарплаті виробників. Точнішим є їхній розподіл пропорційно сумі основної зарплати й витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування за умови, що останні обчислено на одиницю продукції достатньо обґрунтованим способом.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи у добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими і їх можна обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування у певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості.

ТЕМА 9

ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАІТТЯ

9.1. Економічні проблеми збереження біорізномаіття. Роль е кологічного оподаткування у вирішенні проблем довкілля

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне
використання і відтворення природних ресурсів. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» України визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є: 1) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської,
управлінської та іншої діяльності; 2) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; 3) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; 4) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних
ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій; 5) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; 6) науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і
технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища; 7) обов'язковість екологічної експертизи; 8) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду; 9) науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище; 10) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності; 11) компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; 12) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів,
що негативно впливають на екологічну обстановку; 13) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища; 14) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва; 15) встановлення екологічного податку, збору за спеціальне використання води, збору за спеціальне використання лісових ресурсів, плати за користування надрами відповідно до Податкового
кодексу України. До загальнодержавних екологічних податків належать такі податки та збори: 1. екологічний податок; 2. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку
територією України; 3. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; 4. плата за користування надрами; 5. плата за землю; 6. збір за користування радіочастотним ресурсом України; 7. збір за спеціальне використання води; 8. збір за спеціальне використання лісових ресурсів; 9. фіксований сільськогосподарський податок; 10. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; Платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: 1. викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; 2. скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; 3. розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; 4. утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); 5. тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений собливими умовами ліцензії строк.

9.2. Види особливо охоронюваних природних територій

Особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та
лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України. Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної
різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України. До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища. Порядок організації, використання і охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, додаткові їх категорії визначаються законодавством України та Автономної Республіки Крим. Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. З метою охорони природних якостей та лікувальних факторів курортних зон, запобігання їх псуванню, забрудненню і виснаженню встановлюються округи їх санітарної охорони. В межах курортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан території, що підлягає особливій охороні. Оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх
природоохоронний режим визначається відповідно Кабінетом Міністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим відповідно до законодавства України. Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. На території рекреаційних зон забороняються:а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням;б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням. Таблиця 9. 1 - Охоронні території та об'єкти природно-заповідного фонду України (з Закуону Країни «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015роки») ------------------------------------------------------------------ | Площа земельних угідь Категорія |-------------------------------------------------- територій | тис. гектарів | у відсотках до та об'єктів | | загальної площі країни природно- |------------------------+------------------------- заповідного | на 1 | на | на | на 1 | на | на фонду | вересня | 2005 | 2015 | вересня| 2005 | 2015 | 2000 | рік | рік | 2000 | рік | рік | року | | | року | |------------------------------------------------------------------Національні
природні парки 600 1455 2329 1,0 2,4 3,9

Природні
заповідники 160 350 422 0,3 0,6 0,7

Біосферні
заповідники 212 250 301 0,3 0,4 0,5

Інші категорії
природно-
заповідного 1427 2200 3223 2,4 3,6 5,3
фонду------------------------------------------------------------------Усього: 2399 4255 6275 4 7 10,4

На виконання Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.», Держуправлінням із залученням фахівців інших управлінь та науково-дослідних закладів Дніпропетровського регіону було розроблено Програму формування національної екомережі в межах області, яка була затверджена рішенням сесії обласної ради у березні 2006 р.

Основною метою програми є формування територіально-функціональної системи екологічної мережі в області, яка забезпечить збільшення відсотку заповідності щонайменше до 8 % від загальної площі області при нинішньому 1,5 %, а також збереження всього різноманіття природних і напівприродних типів ландшафтів, геологічних пам’яток, ґрунтів, популяцій рідкісних та зникаючих видів флори та фауни регіону, можливість природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин.

Створення повноцінних, реально діючих заповідних об’єктів з власною інфраструктурою, яка повинна враховувати всі природні і соціально-економічні передумови для їх функціонування - складна справа, що потребує значних коштів і залучення достатнього науково-виробничого потенціалу.

Збереженню біорізноманіття сприяють заходи, пов’язані з розширенням природно-заповідного фонду області. Так, у 2009 році підготовлені проекти по створенню 7 заказників місцевого значення в межах Павлоградського району (площею 625,7 га) та Васильківського району (площею 3,5 тис. га), погоджені сесіями обласної ради від 29 січня 2009 № 521-18/V та від 18 грудня 2009 № 657-22/V. 23 % площі області становлять землі потенційних складових екомережі, площі земельних угідь – складових національної екомережі.

ТЕМА 10

ОРГАНІЗАЦІЙНО -ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПЛАТНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

⇐ Предыдущая 26 27 28 29 303132 33 34 35 Следующая ⇒

Date: 2015-07-17; view: 427; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.01 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию