Інвестиційний процес

Інвестування (інвестиційний процес) – це процес простого або розширеного відтворення засобів виробництва. Відомо, що основні фонди підприємства піддаються зношування, машини й устаткування – старінню фізично й морально й повинні замінятися. Вирішення завдань максимізації прибутку підприємств у довгостроковому періоді пов'язане із залученням у виробництво новітньої техніки й технології, проведенням технічного переозброєння й реконструкції.

Інвестиційний процес являє собою складний комплекс робіт, що включає наступні основні фази: визначення об'єкта інвестування, фінансування капвкладень і контроль за їхнім виконанням.

Промислове підприємство робить інвестиції з метою збереження або збільшення свого прибутку. При інвестуванні підприємство повинне вирішити, чи буде за певний час маса прибутку, принесена інвестиціями, більше вартості відповідних витрат. Альтернативною вартістю інвестування буде ринковий відсоток з капіталу, узятий по сумі коштів, необхідних для придбання нового капіталу. Економічне обґрунтування ухвалення рішення про інвестування є найважливішим і непростим завданням підприємства.

Інвестування може здійснюватися у двох формах: безпосереднє вкладення коштів у створення нових виробничих потужностей, для придбання нового обладнання, ліцензій, нерухомості й розміщення коштів у цінні папери. У першому випадку мова йде про так зване реальне інвестування, у другому – про „портфельне" інвестування.

Інвестування як довгострокове вкладання капіталу з метою одержання прибутку припускає складання й оцінку плану розвитку подій по мірі досягнення бажаного результату. Такий план називається інвестиційним проектом. Він лежить в основі ухвалення рішення про інвестиції. Довгострокове вкладення визначає в якості найважливішої умови інвестування забезпечення фінансової стійкості цього процесу. Зміст інвестиційних проектів може бути різним і кожний з них реалізується на певному відрізку часу. Позначення часового лага між моментом початку інвестування й моментом закінчення строку життя проекту – об'єднуюча характеристика всіх проектів. Проміжок часу між моментом появи проекту і його ліквідацією називається життєвим циклом проекту.

Інвестиційний проект – це система заходів, що планується й здійснюється, щодо вкладення капіталу в матеріальні об’єкти, які створюються або модернізуються, технологічні процеси, основні й оборотні фонди з метою збереження й розширення виробництва.

Інвестиційні проекти можна класифікувати за рядом факторів, що визначають їхні характерні риси й за рядом відносних ознак:

1. За розміром інвестиційних коштів, що залучаються: крупні, середні, дрібні.

2. За тривалістю виконання: короткострокові, середньострокові, тривалі.

3. За інтенсивністю вкладень: великі інвестиції на короткий період окупності, етапно-переривчасті тощо.

4. За типом комплементарності при наявності групових відносин між проектами: незалежні інвестиційні проекти, взаємозалежні й взаємообумовлені, додаткові й альтернативні.

5. За типом проекту: скорочення витрат, підвищення конкурентоспроможності, збільшення обсягів продажів, розширення ринків збуту, соціальний ефект.

6. За способами фінансово-грошових розрахунків з інвестором: співпраця з іншою компанією або інвестиційним фондом, позика грошей у банку під певний відсоток.

7. За масштабами: малі інвестиційні проекти, короткострокові монопроекти, мультіпроекти, мегапроекти і міжнародні проекти.

Джерела фінансових коштів для інвестицій можуть бути власні (внутрішні) і залучені ззовні (від зовнішніх інвесторів).

Власні джерела інвестицій формуються в основному за рахунок амортизаційних відрахувань по діючому основному капіталу, відрахувань від прибутку на інвестиційні потреби й інших джерел.

Зовнішні джерела інвестування формуються в основному за рахунок позикових засобів, кредитів банків, позабюджетних фондів інвестиційної підтримки, інвестиційних фондів і компаній, страхових товариств і пенсійних фондів.

Особливий вид зовнішніх інвестицій – кошти, залучені підприємством для інвестицій за рахунок емісії власних акцій, бондів і інших цінних паперів, і їхнього розміщення на фондових ринках, а також збільшення акціонерного капіталу, що утворюється за рахунок росту котировочної вартості акцій підприємства.

Виділяють кілька основних сфер вкладень капіталу на підприємствах:

1. Інвестиції, спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємства. Мета цих вкладень – створення умов для зниження витрат підприємства за рахунок заміни застарілого обладнання, перенавчання персоналу або переміщення виробничих потужностей у регіони з більш вигідними умовами виробництва й збуту.

2. Інвестиції в розширення виробництва. Мета подібних інвестицій полягає в розширенні обсягів випуску товарів і послуг для ринків, що сформувалися, у рамках існуючих виробництв.

3. Інвестиції в створення нових виробництв. Ці інвестиції призначені для створення зовсім нових потужностей і освоєння технологій, що раніше не застосовувалися, для випуску товарів і надання послуг.

4. Інвестиції для задоволення вимог державних органів управління, наприклад, досягнення відповідності діяльності підприємства новим екологічним нормам, стандартам безпеки або якості продукції.

З точки зору економічної кон'юнктури, можливі два типи інвестиційної стратегії фірми:

· пасивні інвестиції; принаймні, збереження величини показників економічної рентабельності даного підприємства;

· активні інвестиції; спрямовані на підвищення конкурентоспроможності підприємства, прибутковості його операцій у порівнянні із уже досягнутими рівнями. Як правило, цього можна домогтися за рахунок впровадження нових технологій, організації випуску конкурентоспроможної продукції, завоювання нових ринків збуту, злиття з іншими фірмами.

Інвестування нововведень. Освоєння й випуск нових виробів, застосування нової технології реальні лише при наявності можливості фінансування таких заходів.

Фінансові ресурси на підприємствах умовно призначаються для:

· освоєння й випуску нової продукції;

· технічного переозброєння;

· розширення виробництва;

· реконструкції;

· нового будівництва.

Чіткого поділу напрямків інвестування бути не може. Розмежування ведеться, як правило, по домінуючому напряму. Так, вважається, інвестиції направляються на освоєння нової продукції, якщо вони призначені для освоєння випуску нових виробів, хоча при цьому майже завжди вносяться прогресивні зміни в технологію й організацію виробництва, які забезпечують комплексне й швидке впровадження передових досягнень у виробництво.

Для більшості промислових підприємств вигідніше концентрувати матеріальні, фінансові й трудові ресурси, насамперед на технічне переозброєння й реконструкцію діючих потужностей.

Нове будівництво доцільно тільки для прискорення розвитку найбільш перспективних видів продукції, продуктів і галузей виробництва, що розвиваються, а також для освоєння нових технологій, які не можуть бути застосовані в старих виробничих будовах. Крім цього, нове будівництво поширене в добувних галузях, після виробки родовищ на старих підприємствах при освоєнні нових економічних районів. В інших випадках перевага віддається технічному переозброєнню й реконструкції підприємств.

Технічне переозброєння підприємства або його підрозділу – це відновлення виробничого апарату, за якого постійно відбувається заміна старої виробничої техніки й технології на нову, з більш високими техніко-економічними показниками, без розширення виробничої площі.

Розширення діючих підприємств – це збільшення обсягів виробництва, що досягається за рахунок будівництва додаткових цехів і інших підрозділів основного виробництва, а також допоміжних і обслуговуючих цехів. Звичайне розширення відбувається на новій технічній основі, отже, передбачає не тільки екстенсивне збільшення потужності діючих виробництв, але й підвищення технічного рівня виробництва.

Реконструкція – це заходи, зв'язані як із заміною морально застарілих і фізично зношених машин і встаткування, так і вдосконалюванням і перебудовою будинків і споруджень. Реконструкція підприємств, як правило, здійснюється у зв'язку з диверсифікацією виробництва й освоєнням випуску нової продукції. Реконструкція спрямована на зростання технічного рівня виробництва й продукції й сприяє більш швидкому (у порівнянні з новим будівництвом) освоєнню виробничих потужностей.

Капітальні вкладення – інвестиції в основний капітал (основні засоби), у тому числі витрати на нове будівництво, розширення, реконструкцію й технічне переозброєння діючих підприємств, придбання машин, устаткування, інструмента, інвентарю, проектно-дослідницькі роботи і інші витрати.

Якщо виходити із цього визначення, то інвестиції, вкладені в оборотні кошти, не можуть вважатися капітальними вкладеннями. За напрямком використання капітальні вкладення класифікуються на виробничі й невиробничі. Виробничі капітальні вкладення спрямовані на розвиток підприємства, невиробничі – на розвиток соціальної сфери.

За формою відтворення основних фондів розрізняють капітальні вкладення:

· на нове будівництво;

· на реконструкцію й технічне переозброєння діючих підприємств;

· на розширення діючих підприємств;

· на модернізацію встаткування.

За джерелами фінансування розрізняють капітальні вкладення централізовані й децентралізовані.

Ефективність використання капітальних вкладень у значній мірі залежить від їхньої структури. Розрізняють наступні види структур капітальних вкладень: технологічну, відтворювальну, галузеву й територіальну.

Під технологічною структурою капітальних вкладень розуміють склад витрат на спорудження будь-якого об’єкта і їхня частка в загальній кошторисній вартості.

Технологічна структура капітальних вкладень справляє найістотніший вплив на ефективність їхнього використання. Вдосконалення цієї структури полягає в підвищенні частки машин і встаткування в кошторисній вартості проекту до оптимального рівня. По суті, технологічна структура капітальних вкладень формує співвідношення між активною й пасивною частинами основних виробничих фондів майбутнього підприємства. Збільшення частки машин і устаткування, тобто активної частини основних виробничих фондів майбутнього підприємства, сприяє збільшенню виробничої потужності підприємства, а отже, капітальні вкладення на одиницю продукції знижуються. Економічна ефективність досягається й за рахунок підвищення рівня механізації праці й робіт.

Відтворювальна структура капітальних вкладень також впливає на ефективність їхнього використання.

Під відтворювальною структурою капітальних вкладень розуміються їхній розподіл і співвідношення в загальній кошторисній вартості за формами відтворення основних виробничих фондів. Розраховується, яка частка капітальних вкладень у їхній загальній величині направляється на: нове будівництво, реконструкцію й технічне переозброєння діючого виробництва, розширення діючого виробництва, модернізацію.

Удосконалення відтворювальної структури полягає в підвищенні частки капітальних вкладень, що направляються на реконструкцію й технічне переозброєння діючого виробництва. Теорія й практика свідчать про те, що реконструкція й технічне переозброєння виробництва набагато вигідніше, ніж нове будівництво, з багатьох причин: по-перше, скорочується строк запровадження в дію додаткових виробничих потужностей; по-друге, значною мірою зменшуються питомі капітальні вкладення.

Економічна ефективність капітальних вкладень на рівні народного господарства істотно залежить і від галузевої, і від територіальної (регіональної) структури капітальних вкладень.

Під галузевої структурою капітальних вкладень розуміється їхній розподіл і співвідношення по галузях промисловості й народного господарства в цілому. Її вдосконалення полягає в забезпеченості пропорційності й у більш швидкому розвитку тих галузей, які забезпечують прискорення НТП у всьому народному господарстві.

Під територіальною структурою капітальних вкладень розуміють їхній розподіл і співвідношення в загальній сукупності по окремих економічних районах, областях держави.

Зміст удосконалення територіальної структури капітальних вкладень полягає в тому, щоб вона дозволяла одержати максимум економічного й соціального ефекту.

Питання до самоперевірки:

1. Сутнісна характеристика і структура інвестицій.

2. Видова класифікація інвестиційних проектів.

3. Що таке капітальні вкладення?

Приклади тестових завдань:

1. Капітальні вкладення – це довгострокові вкладення капіталу у:

а) оборотні кошти;

б) відтворення основних фондів;

в) цінні папери;

г) суспільне виробництво для створення нових матеріальних благ.

2. Система заходів, що планується й здійснюється, щодо вкладення капіталу в технологічні процеси та основні фонди з метою збереження й розширення виробництва – це:

а) інвестиційний проект;

б) інноваційний проект;

в) програма розвитку підприємства;

г) бізнес-план підприємства.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Основні чинники підвищення ефективності формування і використання виробничих інвестицій.

2. Методи визначення необхідного обсягу та джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві.

Література [10, с. 79-92; 13, с. 157-202; 18, с. 112-122; 20, с. 350-358; 21, с. 134-158; 22, с. 336-356; 24, с. 181-203; 26, с. 131-149; 27, с. 142-172].

Date: 2015-07-17; view: 579; Нарушение авторских прав