Зміст підприємницької діяльності

Перехід до ринкової економіки викликав глибокі соціально-економічні перетворення, що вимагають вирішення принципово нових завдань управління господарськими суб'єктами.

Підприємництво – це стиль господарювання, що характеризується принципами новаторства, постійної ініціативи, орієнтації на нововведення в процеси виробництва, маркетингу, розподілу і споживання товарів і послуг.

Підприємництво визначають з різних позицій як:

- діяльність, спрямовану на отримання максимального прибутку;

- ініціативну діяльність громадян, що полягає у виробленні товарів і послуг, спрямовану на одержання прибутку;

- пряму функцію реалізації власності, її основну виробничу функцію;

- процес організаційної новації з метою одержання прибутку;

- дії спрямовані на зростання капіталу, розвиток виробництва і присвоєння прибутку;

- специфічний вид діяльності, спрямований на безустанний пошук змін в існуючих формах життя підприємств і суспільства та постійна реалізація цих змін.

Таким чином, кінцевою метою підприємництва є не стільки прибуток, скільки безперервність відтворювального процесу, пов'язаного з відтворенням попиту і задоволенням мінливих, постійно зростаючих потреб індивідуума чи соціальної групи, суспільства в цілому.

У цьому зв'язку підприємництво визначається як процес безупинного пошуку змін у потребах, попиті кінцевого споживача на продукцію чи послуги, задоволення цієї потреби шляхом організації виробництва, збуту, маркетингу, логістики, менеджменту, орієнтованих на найкращі новації, що приносять максимум продуктивності, а отже і прибутку, у кожній стадії процесу відтворення. Саме тому, під підприємницьким доходом варто розуміти, насамперед, додатковий дохід, дохід від управління, надлишок, одержуваний підприємцем завдяки його природним якостям чи особливому умінню аналізувати і по-новому комбінувати фактори виробництва в залежності від зовнішніх умов.

Зміст підприємництва, межи його здійснення тісно зв'язані з формами і видами підприємницької діяльності. Відповідно до прийнятої структури процесу відтворення (виробництво, обмін, розподіл, споживання) виділяють чотири головних сфери підприємництва: виробнича, комерційна, фінансова, сфера споживання. Інші види підприємницької діяльності, наприклад інноваційна, маркетингова, включаються до складу чотирьох головних сфер підприємництва.

Державне підприємництво є формою здійснення економічної активності від імені організації, заснованої:

а) державними органами управління, що уповноважені (відповідно до чинного законодавства) керувати державним майном (державне підприємство);

б) органами місцевого самоврядування (комунальне підприємство).

Приватне підприємництво є формою здійснення економічної активності від імені організації (якщо воно зареєстровано в якості такого) чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється у формі індивідуальної трудової діяльності).

Основна відмінність державного підприємництва від приватного полягає в тому, що його діяльність не спрямована винятково на одержання прибутку. Держава ставить перед своїми підприємствами, крім комерційних, певні соціально-економічні цілі.

Також можна говорити про колективне, сімейне та інше підприємництво, але все це будуть похідні від двох зазначених форм.

Результатом кожного виду підприємницької діяльності є досягнення поставлених підприємцем цілей. Головну мету підприємницької діяльності, тобто чітко окреслену причину її здійснення прийнято називати місією.

Місія в узагальнюючій формі розкриває сенс існування підприємницької фірми, її філософську і соціальну установку, слугує відправною точкою у розробці стратегії. У сучасному прикладному розумінні місія здебільшого має зовнішню орієнтацію і відображає призначення, роль і корисність підприємницької організації для соціально-економічної системи суспільства. Вона відповідає на питання, для чого створюється організація і чого прагне досягнути у довгостроковій перспективі.

На основі загальної місії формулюються і встановлюються цілі, що повинні відповідати наступним умовам:

1) цілі повинні бути конкретними і піддаватися виміру;

2) цілі повинні бути орієнтовані в часі, тобто мати конкретні межі прогнозування;

3) цілі повинні бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності підприємницької діяльності;

4) цілі повинні бути взаємно підтримуючими.

В остаточному підсумку цілі повинні бути чітко сформульовані для кожного виду діяльності підприємця.

Для досягнення цілей визначаються і вирішуються конкретні завдання підприємницької діяльності в рамках поточної чи перспективної політики фірми.

Завдання підприємницької діяльності можна розділити на два напрямки. Перший напрямок – це комплекс завдань, рішення яких забезпечує успіх інноваційної діяльності підприємця, другий напрямок – це комплекс завдань, рішення яких формує ефективність процесу виробництва чи посередницької діяльності, що здійснювалися чи тільки почали здійснюватися.

Важливим моментом при розробці місії і постановці цілей підприємницької діяльності є визначення кола суб'єктів, які мають ухвалювати такі стратегічні рішення. В залежності від функціонально-управлінської конфігураціїї, що історично склалася у кожній підприємницькій органзації, до таких суб'єктів можуть відноситися власники (акціонери) як фізичні і юридичні особи, адміністрація (керівник) підприємства, трудовий колектив тощо. З огляду на наявність мережі формальних і неформальних відносин із відповідними очікуваннями, зобов'язаннями і важелями (табл. 1.1), на процес цілеутворення значний вплив можуть справляти позиції і інших зовнішніх суб'єктів (великих кредиторів, стратегічних інвесторів, органів влади, окремих груп населення).