Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Макро- і мікроекономічний підходи до сутності та ролі підприємств. Класична (неокласична) теорія





Питання про місце та роль підприємства в економічній системі суспільства не має однозначного тлумачення. В економічній літературі щодо цього висловлюються різні точки зору:

1) призначення підприємства – задоволення потреб суспільства в товарах та послугах;

2) призначення підприємства – бути основним джерелом доходу його власників, трудового колективу та інших суб’єктів (групи, які зацікавлені в успіху підприємства);

3) підприємство – головний структуроутворюючий елемент економіки.

Існують декілька концептуальних підходів до вивчення природи і поведінки підприємств у ринковій економіці. В них по-різному вирішуються такі важливі методологічні питання, як методи дослідження поведінки підприємств, оцінка мети їхньої діяльності і розробка механізму їх функціонування; фактори, що пояснюють наявність в економіці фірм різного розміру і т. ін. Ці теорії не слід протиставляти, тому що вони роблять акцент на різних проблемах функціонування і розвитку підприємств, дозволяють побачити якийсь новий аспект їх діяльності.

Згідно з макроекономічним аналізом роль підприємства як агента економіки полягає у виробництві товарів і послуг, на які є попит.

За класичною економічною теорією процес реалізації створеного продукту відбувається відповідно до фундаментального економічного закону Ж.-Б. Сея, згідно з яким „сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції”, тому і економічна криза неможлива. Роль підприємства та підприємця вцій теорії була не дуже важливою. Вона зводилася лише до виробничої функції.

У кейнсіанській економічній теорії в центрі стоїть проблема рівності заощаджень та інвестицій, які не завжди урівнюються. Тому підприємець при складанні плану інвестування і виробництва заздалегідь повинен передбачити, яким буде попит на засоби виробництва і предмети споживання. При цьому є ризик того, що попит на кредити для інвестування і пропозиція грошей не збігатимуться, оскільки ця пропозиція є функцією доходу домогосподарств, і якщо він буде дуже малим, сім'ї не можуть заощадити необхідної суми для здійснення інвестицій. З іншого боку, чим більший дохід, тим меншою буде та частина, яка споживається (зменшується схильність до споживання).



Отже, одразу закладається велика можливість нерівноваги. Більш того, Дж. Кейнс пояснює, що нерівновага кумулятивна: передбачуване зниження споживання породжує запрограмоване зниження виробництва, а значить і заробітної плати, а потім – зниження реального споживання. Звідси – важливість ролі підприємця та підприємства в економічній структурі суспільства. Кейнс вважав, що стан справ на підприємстві є функцією „темпераменту підприємця”, тобто залежить від оптимізму чи песимізму його передбачень. А держава повинна впливати на поведінку підприємств, підтримуючи купівельну спроможність населення на достатньому рівні шляхом підвищення заробітної плати, соціальних виплат та стимулювання підприємців через низький рівень позичкового процента. При цьому включаються механізм так званого мультиплікатора: доходи, що розподіляються, стимулюють процеси купівлі-продажу, які, у свою чергу, створює нові доходи людей – зарплату. Сукупність цих заходів має привести до повної зайнятості.

І навпаки, коли економіка дуже близько підходить до рівня рівноваги споживання та заощадження, застосовують про­тилежні заходи: стабілізують доходи, підвищують позичковий процент, щоб оздоровити економіку.

Слід також мати на увазі, що визначальна роль у процесі забезпечення рівноваги належить рішенням підприємств про обсяги виробництва та інвестиції. Держава може лише впливати на ці рішення через індикативне планування, розробку економічної політики, наприклад політики доходів, міжгалузевих та галузевих програм, націоналізуючи чи приватизуючи підприємства тощо.

В мікроекономічному аналізі існує кілька основних теорій підприємства, в яких розкриваються питання їх виникнення, діяльності та ліквідації. У кожній із них підприємство розгля­дається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості об'єкта дослідження.

У класичній теорії, починаючи з А. Сміта, фірма розглядалася як певний крок на шляху технічного прогресу людства, що забезпечує зростання продуктивності праці на основі поділу праці і спеціалізації. Причому спочатку уявлення про фірму як виробничу одиницю розвивалися в рамках розробки концепції досконалої конкуренції. Фірма розумілася як конкурентна організація, що інтуїтивно визначає природний рівень ціни і її складових. Підвищення ефективності господарської діяльності і пошуки рівноважної ціни становили, на думку Сміта, і наслідок конкуренції, і ціль виробництва (фірми).

Подальші дослідження А. Маршалла в класичних традиціях пов'язані з виділенням „організації виробництва” як особливого чинника виробництва. Він розвивав уявлення про фірму як про організацію, що здатна забезпечити економію на масштабах виробництва.

Неокласична теорія розглядає підприємство як цілісний об'єкт, що перетворює вихідні ресурси в продукцію та залучає ці ресурси у виробництво (модель „чорного ящика”). Ключовим елементом цієї теорії є виробнича функція, котра виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів. Поведінка підприємства визначається вибором обсягів і структури ресурсів, що залу­чаються, а відтак і продукції, що виробляється. Параметри виробничої функції підприємства визначаються технологічними процесами, які застосовуються для виробництва продукції, а прибуток підприємства залежить від співвідношення цін та витрат в умовах визначеної ринкової структури.



Представники неокласичного напрямку (Дж. Хікс та інші) використовували паралельний метод аналізу фірми як окремий випадок оптимізаційної поведінки індивіду. Якщо метою індивіда як споживача є максимізація сукупної корисності при заданому бюджетному обмеженні, то метою фірми – максимізація прибутку при обмеженнях по витратам виробництва. Не аналізуються жодні додаткові характеристики, які б відрізняли фірму від індивіда у поведінковому плані. Передбачається і для поведінки споживача, і для поведінки фірми стабільність і єдиність рівноваги оптимізуючого агента.

При цьому неокласична теорія спиралася на такі припущення:

· поділ видів діяльності та обсягів між підприємствами розглядається як заданий;

· основним інструментом є цінова конкуренція;

· економічні агенти мають вільний необмежений доступ до інформації;

· спори та конфлікти знаходяться за межами власне економічної теорії, бо вони ефективно вирішуються в суді.

В межах цієї теорії в 50-70-ті роки ХХ ст. виділялося два головних напрями:

· вивчення технологічних властивостей та параметрів підприємства, тобто пропорцій відтворення праці, капіталу та інших ресурсів, котрі забезпечують найменші витрати;

· аналіз організації різних ринків, їх структури та впливу на конкурентну поведінку підприємства.

У рамках останнього напрямку можна відмітити внесок у неокласичну теорію фірми дослідження поведінки фірми в умовах недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон): виявлені нові характеристики фірми як економічного агента, визнано різноманітність поведінкових характеристик фірм і множинність станів ринкової рівноваги.

Таким чином, неокласична теорія фірми пояснює роль ціни і механізму ціноутворення у розподілі ресурсів у децентралізованій економіці. З цієї точки зору фірма виступає як головний спосіб вирішення подібної задачі.

Істотним недоліком неокласичної теорії є трактовка фірми виключно як аналога домогосподарства. При цьому не враховується розмаїття і можливі суперечності цілей та інтересів її різних суб’єктів. Підприємства немов підлаштовуються під умови і вимоги ринку, тому їхня поведінка у такій теорії має другорядне значення. Будь-які позаекономічні фактори, що відхиляють підприємства від цілі максимізації прибутку, не беруться неокласиками до уваги. І навіть варіанти відхилення від гіпотези максимізації прибутку трактуються як різновиди типової неокласичної поведінки з використанням того ж самого інструментарію граничного аналізу.

У підсумку все різноманіття підприємств і форм їх поведінки неокласична теорія зводить до відмінності між коротко- і довгостроковим періодами і між поведінкою в умовах різного типу ринкових структур. Але реальна невідповідність між висновками неокласичної теорії та практикою діяльності підприємств обумовила необхідність пошуку нових підходів.

Своєрідним напрямком розвитку неокласичної теорії фірми, який намагався врахувати та узагальнити невідповідність між існуючою теорією та практикою, стали управлінські теорії, які започаткували У. Баумоль, Р. Мерріс та ін. Їх виникнення пов'язано з розпиленням прав власності і відокремленням капіталу-власності від капіталу-функції. Наприклад, деякі її представники стверджують, що найбільш узагальнюючим показником, на який орієнтується фірма, є максимізація обсягів продажу. Інші вважають, що метою менеджерів, а отже і фірми, є максимізація темпів росту фірми. Якщо фірма демонструє високі темпи росту, менеджери отримують високу винагороду, оскільки прибуток – це величина, яку власнику трудно втановити (і відповідно оцінити активність управляючих) на відміну від темпів зростання обсягів продажу, які легко визначити.

Нові акценти в управлінських теоріях зробив І. Ансофф. Він виділив такі ключові моменти в діяльності підприємства, які не увійшли в межі неокласичної теорії:

· знецінення управлінського досвіду, зумовлене виникненням принципово нових завдань;

· ускладнення управлінських проблем, викликане зростанням кількості завдань у зв'язку з розширенням географічних меж ринків;

· виникнення та збільшення розриву між складністю та новизною завдань, з одного боку, та наявними управлінськими навичками, набутими в минулому, – з іншого;

· зростання ймовірності стратегічних несподіванок, викликане виникненням нових завдань.

Концепція стратегічного планування І. Ансоффа зіграла головну роль в розвитку стратегічного менеджменту та існує в межах теорії менеджменту як прикладний її напрямок. Підприємство розглядається як об’єкт управління, а стратегічне планування – як одна з його функцій.

 






Date: 2015-07-17; view: 455; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2020 year. (0.02 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию