Закон спадної віддаі та його суть

Сутність цього закону, на думку західних науковців, полягає в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ре­сурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або гранич­ний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну на­ступну одиницю змінного ресурсу. Так, якщо кількість робіт­ників, які обслуговують певне машинне устаткування, збіль­шуватиметься, то зростання обсягів виробництва сповільню­ватиметься в міру того, як зростаюча кількість працівників залучатиметься до виробництва. Вирощуючи пшеницю, фер­мер з 1 га без культивації ґрунту отримує ЗО ц зерна. Обробі­ток ґрунту один раз дасть змогу підвищити врожай, напри­клад, до 40 ц з 1 га. Другий обробіток ґрунту — до 45 ц з 1 га, третій — до 48 ц з 1 га, четвертий — до 50 ц з 1 га. Дальший обробіток ґрунту дасть дуже незначну, навіть нульову віддачу, отже, зробить дедалі менший внесок у продуктивність землі. Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, тру­дових навичок, розумових здібностей тощо. Отже, за наяв­ності оптимальної кількості зайнятих на підприємстві кожний додатковий робітник вносить менший внесок у загальний об­сяг виробництва порівняно зі своїм попередником. З погляду продуктивності праці дія закону спадної віддачі виражається в тому, що середня продуктивність праці зростатиме доти, поки величина продукту, виробленого додатковим робітни­ком, перевищує величину «середнього продукту», або середню продуктивність раніше зайнятих робітників. Отже, при вимі­рюванні темпів зростання продуктивності праці спостерігають­ся стадії її зростання, зниження (падіння) і від'ємного значен­ня граничної продуктивності.

Згідно з вимогами цього закону для правильного прийнят­тя рішень щодо раціонального вибору (зіставлення користі і витрат) необхідно, щоб граничні витрати у кожному окремо­му випадку дорівнювали граничному доходу. Інакше кажучи, вкладати ресурси слід доти, поки ефект від вкладення ос­танньої одиниці ресурсу не дорівнюватиме віддачі. Отже, інвес­тиції вигідні лише до тогб часу, поки гранична корисність, або граничний дохід, перевищують- граничні витрати. Наймати на роботу нового працівника можна у тому разі, коли вартість виготовленого ним граничного продукту перевищує витрати на додаткову заробітну плату.

Розглядаючи з цього погляду графік рівноваги (рис. 8), зокрема точку перетину прямих попиту і пропозиції (де спо­живачі і виробники досягають поставленої мети), бачимо, що у цій точці гранична корисність дорівнює граничним витратам (за ціни Р граничний дохід виробників, тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок, дорівнює граничним витратам на їх виробництво).

Якщо ціна на сорочки буде встановлена вище від точки рівноваги, попит на них зменшиться, пропозиція перевищить попит, запаси непроданих сорочок зростатимуть, що змусить виробників знизити ціни і скоротити виробництво цього то­вару. Це призведе до зростання попиту і поступового вирів- • нювання попиту і пропозиції в ціні рівноваги. Зворотний рух у співвідношенні попиту і пропозиції відбуватиметься тоді, коли ціна сорочки буде встановлена нижче від ціни рівноваги.

Така проста модель правдиво відображає ситуацію в умо­вах вільного ринку (досконалої конкуренції, коли ні продавці, ні покупці не впливають або мало впливають на зміну ринко­вих цін), якщо всі інші фактори (техніка, мода, доходи сімей, податки та ін.) залишаються незмінними. В реальній дійсності виконати всі умови вільної конкуренції неможливо. П.Саму-ельсон зазначав, що це такою ж мірою нереально, як у фізиці немислимий маятник, який коливався б без будь-якого тертя.

Із зміною інших факторів (техніки, доходів тощо) модель взаємодії попиту і пропозиції буде складнішою. Так, із впро­вадженням нових, більш досконалих швейних машин зросте продуктивність праці і знизяться витрати виробництва на ви­готовлення однієї сорочки. Лінія попиту при цьому зміщуєть­ся донизу (рис. 9). Це зумовлює зниження цін і зростання попиту. Ціна рівноваги знижується.

Якщо, наприклад, зростають доходи споживачів, то вони мають змогу купити більше сорочок. Лінія попиту зміщується вгору, зростає ціна рівноваги, збільшується обсяг продажу

За допомогою таких моделей можна аналізувати зміни, що відбуваються на ринку: коли існують різні види ринків (авто­мобілів, телевізорів, взуття і т.ін.), коли одночасно впровад­жується нова техніка і зростають доходи, коли зміни на одно­му ринку зумовлюють певні зрушення на іншому і т.ін. В усіх цих випадках взаємодія різних ринків, тих чи інших факторів на одному ринку відбувається через ціновий механізм.

Коли ж пропозиція контролюється одним виробником-мо-нополістом, такої відповідності між попитом і пропозицією вже не буде. Монополіст може, не змінюючи обсяг виробниц­тва, змінити ціну або за фіксованої ціни змінити обсяг вироб­ництва.

На попит впливають не лише названі фактори, а й ціни на взаємопов'язані товари, скажімо, ціни на бензин і автомобілі. Тому із зниженням цін на бензин попит на автомобілі зросте. Зростання цін на нафту збільшує попит на газ і т.д.

Водночас у світовій практиці трапляються випадки, коли попит на окремий товар протягом тривалого проміжку часу зростав, а ціни істотно не змінювалися. Наприклад, за 1880— 1980 pp. річне споживання металу зросло у 20 разів, коливан­ня цін відбувалося на коротких проміжках часу, а ціна на метал практично не змінилася. Це зумовлено відкриттям нових родовищ залізної руди, впровадженням нової техніки та іншими факторами, які сприяють зниженню витрат вироб­ництва.