Змішана економіка як суасна економіна модель соціально-економіного розвитку суспільства. Основні варіанти змішаної економіки

Змішана економіка — західна модель соціально-економічно­го розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціально-соціальних реформ з метою побудови більш прогресивного ладу. Виникла в перші десятиліття XX ст.

Розрізняють три основні варіанти цієї моделі економіки: 1) консервативний; 2) ліберальний; 3) соціал-реформістський. Кожний із них набуває певних специфічних ознак в тій чи іншій західній країні, що зумовлено особливостями її еконо­мічного, соціального, політичного, національного, історичного розвитку. Водночас відбувається їх взаємозбагачення, напов­нення елементами якісно нового змісту в процесі еволюції соці­ально-економічної системи. В межах окремих варіантних моде­лей змішаної економіки виділяються ті чи інші течії, школи.

Консервативний варіант змішаної економіки (найвідоміші його представники — американські економісти Л.Мізес, Ф.Хаєк, М.Фрідмен та ін.) передбачає обмежене (передусім опосередковане) втручання держави в макроекономічні процеси з ме­тою створення сприятливих умов для розвитку приватного сектора, ринкових важелів саморегулювання економіки.

Згідно з ліберальним варіантом змішаної економіки необхід­не проведення важливих інстутиційних і соціальних реформ, раціональна взаємодія приватного і державного секторів еко­номіки, впровадження системи національного планування, під­порядкування приватного сектора інтересам розвитку суспіль­ства, здійснення поступової соціалізації капіталістичної еконо­міки. Найвидатнішими представниками цієї варіантної моделі є американські економісти Дж.Гелбрейт, Р.Хейлброннер та ін.

Соціал-реформістський варіант змішаної економіки має на меті необхідність оптимального поєднання децентралізму і цен­тралізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в більш прогресивне суспільство. Його представники — теорети­ки лейбористської партії Великобританії, автори концепції де­мократичного соціалізму.

Останні два варіанти змішаної економіки мають чимало спільного. Зокрема, їх представники виступають за пряме втру­чання держави в економіку в суспільних інтересах, значний розвиток державного сектора, пріоритет колективних і сус­пільних інтересів порівняно з індивідуальними тощо.

27. Основні напрямки і клюові проблеми формування ринкової економіки.

Ринкова економіка (або ринкове господар­ем во\ згідно з теорією А.Сміта, — це лад, в якому відбуваєть­ся вільна гра ринкових сил (принцип laissez-faire) Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індиві­да до реалізації своїх економічних інтересів. Дбаючи про свої інтереси, така економічно вільна людина покращує як свій добробут, так і примножує багатство суспільства. Супереч­ності між індивідом і суспільством йе існує. Розуміючи, що в умовах свободи господарської діяльності та свободи торгівлі деякі індивіди можуть домовлятися про підвищення цін або окремий суб'єкт господарювання прагнутиме до безмежного привласнення прибутку, А.Сміт вважав, що інтереси таких інди­відів певною мірою гармонізує конкуренція, що вона є регуля­тором особистого егоїзму, завдяки чому досягається еконо­мічна рівновага. Конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність і т.ін., тобто здійснюється саморегу­лювання економіки.

У ринковій економіці державі належить другорядна роль: вона виконує лише ті функції, які не може виконати окремий індивід або зробить він це економічно неефективно. Такими функціями є: організація громадського порядку, державної пош­тової служби, запровадження обов'язкового шкільного навчан­ня, забезпечення національної оборони, емісія крупних банк­нот, будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів) та їх утримання в належному стані.

З часом теорія ринкової економіки зазнала істотних змін. Так, концепція «соціального ринкового господарства», осново­положниками якої є західнонімецькі економісти Л.Ерхард та В.Ойкен, значно відрізняється від теорії класичного лібераль­ного господарства (тобто від концепції «ринкової економіки»), в якій державі відводилася роль «нічного сторожа». Вони виз­нають, що «перед сучасною державою стоять сьогодні вели­чезні завдання», що в середині XX ст. можливість звільнити державу від обов'язків малоймовірна. Одним із найважливі­ших завдань держави Л.Ерхард вважає забезпечення вільної конкуренції.

Другим важливим критерієм соціального ринкового госпо­дарства є оптимальне поєднання ринкової економіки та плано­вого господарства (централізовано регульована система еконо­міки). У цьому зв'язку Г.Ортліб (один із прихильників сучас­ного неолібералізму) писав: «Ми повинні зрозуміти, що давня суперечка про те, чому надати перевагу — плановому чи рин­ковому господарству, нині не становить інтересу. Важливішою є комбінація того й іншого, тобто регульована ринкова еконо­міка».

Водночас Л.Ерхард відкидав концепції «товариства колек­тивної відповідальності», «держави добробуту». Остання є скла­довим елементом теорії «змішаної економіки» і в цьому її головна відмінність від теорії «соціального ринкового госпо­дарства».

Поняття «ринкова економіка», або «ринкова система», відображає не сучасні реалії розвитку економіки західних країн, а реалії майже 200-річної давності. Критикуючи у цьому зв'язку погляди австрійського економіста Ф.Хаєка про необхідність підпорядкувати економіку дії «невидимої руки» абстрактного ринку (йдеться про принцип laissez-faire у концепції А.Сміта), Б.Селігмен писав: «Для того, щоб це здійснити, ми повинні були б перекреслити історію останніх півтораста років і від­творити світ незалежних господарських одиниць без моно­полії і без великих утворень капіталу». Різкіше висловився з цього приводу Дж.Гелбрейт: тих, хто говорить про повернення до вільного ринку часів А.Сміта, він називає людьми з психіч­ними відхиленнями клінічного характеру.