Впровадження прогресивних форм організації і оплати праці в рослинництві

Необхідною умовою ефективного виробництва є суворе дотримання строків виконання робіт і технологічних умов, раціональне використання ресурсів виробництва та досягнення високих результатів. Це можливо лише за умов зацікавленості безпосередніх виконавців, еквівалентом якої є їх оплата праці.

В умовах ринкових відносин матеріальна мотивація залишається ведучою. Вона реалізується через систему оплати робочої сили, доходів від власності і соціальних надходжень громадян. Однак заробітна плата продовжує виконувати головну роль у відносинах розподілу.

Селянське (фермерське) господарство - це така форма підприємництва, при якій громадяни України переважно особистою працею членів своєї родини виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, займаються її переробкою і реалізацією. Члени цього колективу ведуть виробництво на свій ризик і розсуд. Для виконання необхідного обсягу робіт членам фермерського формування дозволяється залучати до роботи інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою). При цьому більшість робочого часу, необхідного для виробництва, переробки і реалізації продукції, повинна припадати па членів даного господарства.

Трудові відносини у селянському (фермерському) господарстві визначаються і регулюються членами господарства, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), - законодавством України про працю.

При такій організації праці у фермерському господарстві її оплата має дві частини, а саме: а) прибуток членів господарства; б) оплата праці найманих працівників.

Селянське (фермерське) господарство діє в умовах самоокупності. Усі витрати господарство покриває власними доходами, які формуються за рахунок виручки від реалізації продукції, робіт і послуг та інших надходжень. Валовим доходом є різниця між виручкою та витратами (без оплати праці). Одержаний після сплати усіх платежів і податків прибуток розподіляється між членами господарства за взаємною домовленістю і укладеною між ними угодою. Частку кожного члена селянського господарства можна встановити так:

- як процент від суми одержаного прибутку;

- залежно від кількості та якості його праці у господарстві (рішення зборів членів господарства);

- залежно від майнового та грошового внеску при формуванні фондів господарства;

- як складний показник, що складається із різних комбінацій трьох попередніх.

Із працівниками, залученими до роботи в селянському (фермерському) господарстві, укладається трудовий договір, в якому визначаються строки договору, умови праці і побуту. Строк договору встановлюється за взаємним рішенням голови селянського (фермерського) господарства і працівника, який погоджується працювати у ньому. Він може бути обмежений періодом певних сільськогосподарських робіт або календарним часом (місяць, квартал, рік тощо).

Голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність за створення безпечних умов праці для членів свого господарства та працівників, які уклали трудовий договір. Розклад і тривалість робочого дня протягом року і в окремі періоди визначаються трудовим договором, але сумарний час роботи за рік не повинен перевищувати обсягу часу, передбаченого Кодексом законів про працю. Форми, системи і розміри оплати праці найманих працівників встановлюються підприємцями самостійно і відображаються у трудовому договорі. Вона не залежить від кінцевих результатів діяльності селянського (фермерського) господарства. Проте за взаємною згодою між головою господарства і найманим працівником кінцевий заробіток останнього може бути поставлений у залежність від обсягу виробленої продукції або одержаного валового доходу.

Голова селянського господарства може використовувати тарифні ставки і шкали, які визначаються галузевими угодами як орієнтири для організації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності виконуваних ними робіт та умов праці. Підвищена оплата праці встановлюється на важких роботах, а також із шкідливими умовами праці та на роботах у місцевості із несприятливими природними умовами. Конкретні розміри тарифних ставок визначаються трудовим договором у межах наявних коштів на оплату праці, але не нижче встановленого державою мінімального розміру заробітної плати.

За згодою членів та наявністю фінансових можливостей у господарстві праця найманих працівників може оплачуватися на рівні, що перевищує рекомендований. Узгоджені розцінки, внесені до трудового договору, надалі можуть переглядатися при зміні умов праці, рівня механізації, технології виробництва тощо. Голова селянського господарства повинен за кошти свого підприємства забезпечити всі види індексації заробітної плати найманих працівників, які затверджує уряд.

Для того, щоб зацікавити найманих працівників у збільшенні виробництва продукції, голова може запровадити, крім основної, натуральну оплату праці. Розмір та розподіл її між залученими працівниками узгоджується між обома сторонами.

Спрямовані на оплату праці кошти, незалежно від її форми і системи, відносяться на собівартість продукції.

Згідно із чинним Кодексом законів про працю всім працівникам надаються щорічні відпустки із збереженням місця роботи і середнього заробітку. її тривалість - не менше 15 робочих днів. Працівникам, яким не виповнилося 18 років, щорічна відпустка надається тривалістю один календарний місяць.

Якщо працівник наймається у господарство тимчасово, на строк не більше як 2 місяці, і це записано у трудовому договорі, то згідно із законодавством на його фонд оплати праці нарахування на соцстрах не робиться, йому не надається відпустка і не оплачується лікарняний лист. При укладанні з працівником строкового договору на будь-який період (навіть до 2 місяців) йому надається відпустка і оплачується лікарняний лист, а на фонд оплати праці проводяться усі передбачені нарахування.

Результативним показником ефективності використання трудових ресурсів, а отже, додатковим резервом поліпшення забезпеченості ними підприємства є продуктивність праці.

Для сільського господарства підвищення продуктивності має виключно важливе значення, оскільки, як було сказано раніше, тут спостерігається тенденція скорочення чисельності працюючих. У цих умовах нарощувати обсяг виробництва продукції можна лише за рахунок підвищення продуктивності праці.

На основі розрахункових даних, приведених в таблиці 2.10., можна відмітити, що рівень продуктивності праці при вирощуванні зернових культур в середньому за період дослідження зростає (показник виробітку в 2009 році порівняно з 2005 роком зріс на 0,13 ц / люд.-год., а трудомісткості – відповідно зменшився на 0,34 люд.-год. / ц). Аналогічна тенденція в зміні рівня продуктивності праці при вирощуванні озимої пшениці та ячменю, виключенням з зазначеної тенденції є овес, рівень продуктивності праці при вирощуванні якого за період дослідження знижується

При цьому, спостерігається ріст оплати праці робітників, зайнятих на вирощуванні зернових культур, значними темпами, що пояснюється поступовим підвищенням гарантованої державою мінімальної зарплати, і не може засвідчувати позитивну тенденцію в процесах організації праці на виробництві даного підприємства., оскільки темпи росту оплати праці (в 2,1 рази) значно перевищують темпи росту її продуктивності (в 1,2 рази).

Продуктивність і оплата праці при вирощуванні основних видів зернових культур

Необхідною умовою ефективного виробництва є суворе дотримання строків виконання робіт і технологічних умов, раціональне використання ресурсів виробництва та досягнення високих результатів. Це можливо лише за умов зацікавленості безпосередніх виконавців, еквівалентом якої є їх оплата праці, рівень організації якої в ПСП «Жовтневе» потребує удосконалення.