Мотиви та стимули. 2 page

36.Торгово-маркетингова діяльність

Принципи маркетингової діяльності:всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів (тобто не просто „споживач завжди правий”, а „споживач - король”);пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту („відшукайте потреби і задовольніть їх”);активний вплив на ринок, формування попиту (через рекламу, виготовлення товарів, „створення” споживачів). торговельно-маркетингова діяльність – це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.

37. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність

Міжнародний поділ праці – спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Переваги міжнародного поділу праці:участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшується. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;участь у МПП призводить до посилення до конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).Сучасні тенденції у міжнародному поділі праці:Пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів. Фундаментальні зміни в міжнародному поділі праці пов’язані з всебічним розвитком процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації. Дуже важливим структурним елементом міжнародного поділ праці стала інтернаціоналізація сфери послуг.

103. Інфляція

Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін. Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей у обігу перевищує потребу у них. Це і викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинником появи інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі зростання грошової маси може і не спричиняти інфляції. Інфляція з’являється лише тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого і обслуговує грошова маса.Саме тому до чинників інфляції окрім зростання грошової маси можна віднести зростання швидкості обігу грошової одиниці та зменшення загального обсягу суспільного продукту. Вплив кожного з цих чинників може призвести до порушення законів грошового обігу, внаслідок чого кількість неповноцінних грошей у обігу перевищить потреби у них, що і зумовить початок процесу інфляції чи знецінення грошей.

38.Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми

підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична па власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання ро­біт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Світова наукова економічна література розглядає підприємництво з трьох точок зору: як економічну категорію;як метод господарювання;як тип економічного мислення. Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна ( формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів); організаційна (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав); творча (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати). Ураховуючи характеристику підприємництва Й. Шумпетером та іншими економістами, крім зазначених функцій можна виокремити також наступні: стимулювальна — дає змогу створити механізм підвищення ефективності праці, застосувати дієві стимули збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб; управлінська — пов'язана з механізмом управління персона­лом та фірмою; захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів під­приємців, Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарювання;економічна відповідальність за прийняття рішень;орієнтація на максимальний прибуток. Підприємець – це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Об’єктами підприємницької діяльності є товари, продукти, послуги. В умовах ринкової економіки найпоширенішими є три основні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація (акціонерне товариство). Одноосібне володіння – це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями. товариство (партнерство) –це така форма організації підприємства, яка передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором. Провідною формою сучасного підприємництва є корпорація (акціонерне товариство). З правової точки зору корпорація є юридичною особою. Це означає, що вона як одиниця бізнесу відокремлена від фізичних осіб, які володіють нею. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Але розпоряджаються прибутком.

107. Інтернаціоналізація та глобалізація відтворювальних процесів

Інтернаціоналізація відтворювальних процесів – це об’єктивний економічний процес виникнення і розвитку зв’язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення і конкретизується у процесі інтернаціоналізації продуктивних сил, техніко– економічних, організаційно–економічних та соціально–економічних відносин, тобто все господарське життя країн. Двома відносно самостійними процесами інтернаціоналізації відтворювальних процесів стала інтернаціоналізація продуктивних сил та інтернаціоналізація виробничих відносин. Перша передбачає процес інтернаціоналізації конечного елемента цієї системи: засобів виробництва, робочої сили, науки, інформації тощо, посилення елементів їх інтернаціонального відтворення.. Інтелектуалізація засобів виробництва виявляється у створенні спільних підприємств, спільному будівництву виробничих об’єктів, об’єднані енергосистем та ін Глобалізація – це нова категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60–х років ХХст. набуває форм постійного і неухильного міжнародного переплетіння національних економік. Особливе місце в мережі міжнародних організацій, які сприяють поглибленню інтернаціоналізаційних процесів та глобалізації економічних відносин займають Міжнародний валютний фонд(МВФ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку; Міжнародна торгівельна організація (СОТ). У процесі глобалізації посилюється роль інституцій світової економіки. Світова економіка розвивається на відповідних інституційних засадах

39. Витрати та результати підприємницької діяльності.

Розглянемо витрати виробництва. До них, передусім, належать елементи факторів виробництва, які використані в даному процесі:витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам фірми);.витрати на придбання будівель та обладнання (інвестиції);витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних ко­палин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали;витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу), електричної енергії. Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують досягнення кінцевого результату господарської діяльності. Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Із виділенням зовнішніх та внутрішніх витрат розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: бухгалтерський і економічний. Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Економічний підхід передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Постійні витрати (Fixed Cost - FC)- це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. Змінні витрати (Variable Cost - VC) - це витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. Граничні витрати (Marginal Cost - MC) - це витрати, котрі додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визначений обсяг. Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься.Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Ефективність виробництва – це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу. Економічний ефект відображають різні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва в первинних виробничо-господарських ланках, галузях чи територіальних утвореннях. Соціальний ефект звичайно зводиться до збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості працездатного населення; поліпшення умов праці, побуту та відпочинку;

40. Продуктивність праці

продуктивність праці визначається якефективність виробни­чої діяльності людей у процесі створення матеріаль­них благ і послуг. Продуктивність праці трактують як в широкому, так і у вузькому розумінні. В широкій суспільній концепції продуктивність праці – це розумова схильність людини до постійного пошуку удосконалення трудової діяльності з урахуванням мінливих соціально-економічних умов.У вузькій технічній концепції продуктивність праці - це відношення отриманого результату (обсягу продукції) до ресурсів, що використовуються у процесі праці.В узагальненому вигляді продуктивність праці визначається якефективність виробни­чої діяльності людей у процесі створення матеріаль­них благ і послуг. Вимірюється кількістю продукції чи послуг, вироблених працівником за одиницю робочо­го часу (рік, місяць, тиждень тощо), або кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції чи надання послуги. Найточнішим вира­женням суспільного рівня продуктивності праці є показник виробницт­ва національного доходу на душу населення або на одного працівника.

41. Прибуток та рентабельність

Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; Функції прибутку: Оцінювальна — ефект використання основних ресурсів підприємства, стимулююча, Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв. Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності. Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг балансового прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відбивається на рахунку 80 "Прибутки та збитки". Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі. Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування. Прибуток від реалізації продукції - товарів, робіт, послуг - є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним з галузевою специфікою діяльності. Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном "доходи від позареалізаційних операцій", однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій.; Прибуток від операційної діяльності;Прибуток від інвестиційної діяльності;Прибуток від фінансової діяльності;Маржинальний прибуток; Валовий прибуток;Балансовий прибуток;Чистий прибуток;Реальний прибуток;Нормальний прибуток;Низький і високий прибуток;Капіталізований прибуток; Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби. Розподілений прибуток характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності. Санаційний прибуток – це специфічний вид прибутку, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав. Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяль­ності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тоб­то відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність розрахову­ють як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів (капіталу). Рентабельність продукції характеризує ефективність ви­трат на її виробництво. Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції

42. Економічна рента та її види

Так, вважається, що монополія приватної власності на землю, надра та інші природні ресурси обумовлює виникнення абсолютної ренти.утворюється диференційна рента як різниця в рівні витрат при використанні кращих та гірших природних ресурсів. Рента як економічне явище означає постійне отримування власником частини доходу з капіталу, майна чи землі, причому такої частини, що не потребує для свого одержання будь-якої підприємницької діяльності. Сучасна наука крім земельної ренти визначає ще й політичну ренту, яку урядова бюрократія отримує, як правило незаконним шляхом, як компенсацію за надання певних послуг; наукову ренту, як таку, коли вчений отримує певну частину доходу не за здійснену діяльність, а за визнання і певне соціальне становище; раціоналізаторська рента (не плутати з раціоналізаторським доходом), коли винахідник одержує доход за використання його ноу-хау в різних сферах виробництва; авторська рента, коли автор отримує частину доходів від видання чи перевидання своїх творів. пошук прибутку має місце тоді, коли розміщення ресурсів заради отримання ренти генерує зростання суспільного добробуту, а пошук ренти – коли розміщення ресурсів заради її отримання зумовлює втрати суспільства. Специфічність ренти визначається особливостями ресурсу. Земельні ресурси, наприклад, є абсолютно обмеженими. Таким чином, недостатність земельних (природних) ресурсів призводить до зростання ціни. У нинішній час природні ресурси (особливо – невідновні і вичерпні) стають дедалі дефіцитнішими, що дозволяє їх власникам одержувати зростаючу природноресурсну ренту. 43. Регулювання підприємницької діяльності

Державна політика підтримки підприємництва – це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання. При реалізації цього підходу державна політика підтримки та розвитку підприємництва має спиратися на загальні принципи, цілі та напрями.Цілі: забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб’єктів підприємницької діяльності; залучення суб’єктів підприємництва до розв’язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях;удосконалення структури суб’єктів підприємництва;підвищення технологічного рівня виробництва підприємницьких структур;заохочення розвитку суб’єктів підприємницької діяльності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку;створення нових робочих місць, зменшення безробіття;сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;формування соціального прошарку власників і підприємців. Принципи: системність та комплексність механізмів державного регулювання розвитку суб’єктів підприємницькоїдіяльності;цілеспрямованість та адресність підтримки суб’єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації;рівноправний доступ суб’єктів підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів. Напрями: формування нормативно-правової бази;удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики;забезпечення інформацією;сприяння впровадженню технологій та інновацій;підготовка та перепідготовка кадрів. Податкове регулювання підприємницької діяльності здійснюється шляхом надання державою пільгових інвестиційних кредитів, податкових пільг при здійсненні капіталовкладень у розвиток нової техніки та технології. Фінансово-кредитна підтримка – надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій тощо. Інформаційне забезпечення державою підприємницької діяльності відбувається шляхом заснування регіональних інформаційних центрів), створення широкої мережі консультативних пунктів з різних напрямів діяльності малих підприємств, інкубаторських центрів розвитку малого бізнесу. Підтримка державою інноваційної діяльності здійснюється шляхом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, закупівлі передових техніки та технології, надання необхідних консультацій при їх впровадженні, стимулюванні регіональних програм, всебічної підтримки венчурних підприємств тощо. Кадрове забезпечення малих підприємств у розвинутих країнах світу здійснюється шляхом навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців.

106. Держава в системі суспільного відтворення

Розглянемо роль держави в системі суспільного відтворення на прикладі економічних функцій, які вона виконує у своїй регуляторній діяльності. 1) забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, що сприяють функціонуванню ринкової системи. З іншого боку ця правова база є правовою основою для державного втручання в процес суспільного відтворення та його регулювання; 2) захист конкуренції; 3) перерозподіл доходу і багатства; 4) обмеження дії деяких елементів ринкового механізму; 5) досягнення і збереження національних конкурентних переваг у світовій економіці; 6)стабілізація економіки. Основні правові послуги, що забезпечується державою, включають застосування міліції, прокуратури, судів для підтримання суспільного порядку, введення стандартів виміру ваги і якості продуктів, створення грошової системи, що полегшує обмін товарів і послуг. Держава також на законодавчій основі регулює правила поведінки, якими повинні керуватися виробники у своїх відносинах зі споживачами. Для захисту конкуренції держава використовує антимонопольне законодавство, тобто закони спрямовані на обмеження діяльності монополії, а також законодавство про нечесну конкуренцію, нечесну торгівлю тощо. Обмеження застосовуються в сфері суспільного споживання та забезпеченні суспільно нормальних умов життя, освіти, людського обслуговування, охорона суспільного порядку, національна оборона, транспортній системі, обслуговування інфраструктурних комплексів, водозабезпечення тощо. Досягнення і забезпечення національних конкурентних переваг у світовій економіці. Реалізація цієї функції держави визначається потребами науково– технологічного розвитку, економічного зростання, переґрупуванням зарубіжних країн на постіндустріальний характер розвитку виробництва та відповідні структурні зрушення у світовому ринку.

44. Міжнародна підприємницька діяльність

Міжнародне підприємництво передбачає існування певних перед­умов: поглиблення міжнародного поділу праці та створенням світо­вого ринку, що сприяє інтернаціоналізації національного підприємництва. розвиток міжнародного кредиту гарантує залучення у місцеве ви­робництво іноземних інвестицій, поширення науково-технічного співробітництва між країнами; Розвиток транснаціональних компанії (ТНК), що діють на теренах різних країн, що сприяють вивозу капіталу та технологій із індустріально розвину­тих країн у менш розвинуті. Рисами міжнародного підприємництва є: участь у ньому економічних суб'єктів кількох країн; спільне ведення цими суб'єктами підприємницької діяльності, спільне формування ресурсів і участь у розподілі та привласненні доходів; відображення в економіко-правовому режимі такого підприєм­ництва інтересів усіх його учасників і одержання ними пільг у підприєм­ницькій діяльності. Міжнародне підприємництво існує у двох основних формах: Спільне підприємництво;Вільні економічні зони. Видами спільного підприємництва є: ліцензування,підрядне виробництво,управління за контрактом, Спільне підприємство (СП). Спільне підприємництво являє собою діяльність, яка ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями або підприємцями; на спільному розподілі прибутку і ризиків від її здійснення. Офшорний бізнес(англ. оії-зпоге — за берегом) — бізнес компаній в центрах спільного підприємництва за межами країни, в якій він зареєстрований, але не підпа­дає під дію національного законодавства, отримує пільговий режим для фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті. Вільні економічні зони, як і спільні підприємства, є однією з найхарактерніших ознак сучасної світової економіки, важливою фор­мою міжнародного підприємництва. Існує дві концепції створення ВЕЗ: Перша — територіальна, коли умови вільної економічної зони поширюються тільки на певну конк­ретну територію, де діють пільгове митне та податкове законодавство. Друга концепція ВЕЗ — функціональна (режимна), за якої підприєм­ства та організації зони не відділяються кордоном від решти території країни, а діють на всій території країни. типи (моделі) ВЕЗ: Вільні торговельні зони, Експортні промислові зони, Імпортні промислові зони, Банківські та страхові зони, Технологічні зони, технополіси, технологічні парки забезпечують, Комплексні зони. Ефективність ВЕЗ залежить від багатьох факторів. Насамперед — від ефективності виробництва всієї країни, де розташована зона.

45. Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи

економічний розвиток – процес зміни структур суспільства, пов’язаний із економічним зростанням. Для чіткого та глибокого розуміння механізмів і принципів визначення цілей економічної діяльності варто з’ясувати основні поняття та категорії, які виступають базою теоретичного аналізу першорядних цілей та методів їх досягнення. Серед них такі як: процедура - (від лат. - просуваюсь) - 1. складова частина операції, процесу; 2. офіційно встановлений, передбачений правилами спосіб та порядок дій при здійсненні, веденні різного роду справ; в ибір - одна з найбільш важливих стадій процесу прийняття економічних рішень, яка полягає у відборі одного з варіантів дій із набору можливих варіантів (альтернатив); власне ц ілепокладання - фундаментальне поняття в теорії діяльності, пов’язане з вибором та реальним визначенням цілі, яка являє собою образ майбутнього результату діяльності. Цілепокладання виступає в якості реального інтегратора різноманітних дій у конкретну систему мети, засобів і результату. мета - поняття, що виражає ідеальне передбачення результату діяльності. Виділяють різні типи цілей: конкретні та абстрактні, стратегічні і тактичні, індивідуальні, групові та громадські, поставлені самим суб’єктом діяльності та задані йому ззовні.. Зокрема, у науковій та навчальній літературі виділяються такі підходи: за критерієм панівної форми власності – первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична економіка; за критерієм ступеню розвитку товарно-грошових відносин – натуральне, просте та капіталістичне товарне виробництво, а в його межах – вільну ринкову, ринкову, соціально-орі­єн­товану ринкову економіку; за критерієм розвитку технологічного способу виробництва – доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний етапи економічного розвитку.

46. Динаміка економічного розвитку та його чинники

Власне динаміка трактується як стан руху, хід розвитку, зміна певного явища під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. економічна динаміка досліджує процеси, тобто послідовності станів і переходи від одних станів до інших, визначаючи таким чином можливі та кра­щі траєкторії розвитку економічної системи. Функціонування економіки у такому випадку розглядається як процес суспільного відтворення що постійно здійснюється, досліджуючи динаміку економічного розвитку, ми, насамперед, досліджуємо потужність, силу процесів економічного розвитку, кількісні та якісні зміни, що відбуваються в усіх структурних елементах економічної системи під впливом сукупності чинників. До таких основних чинників можна віднести: мотиваційні, технічні, технологічні, екологічні, економічні, соціальні, політичні, духовні, інформаційні, інтелектуальні тощо.

47. Економічне зростання, його критерії та показники

У науковій літературі економічне зростання розглядається як процес кількісно-якісних зрушень на мікро і макрорівнях, у межах даного технологічного способу виробництва, який виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва, сукупного суспільного продукту, ВВП.Головними критеріями економічного зростання є:- збільшення виробничих можливостей національних економічних систем, обсягів матеріальних продуктів, послуг, за допомогою яких можна задовольняти потреби виробництва, суб’єктів економічної діяльності, суспільства у зростаючих масштабах;-темпи економічного зростання;- можливі темпи економічного зростання–такі, що досягаються при використанні усіх реально існуючих на даний момент у суспільстві виробничих можливостей завдяки ефективній економічній політиці та менеджменту; Серед показників, які визначають можливості та динаміку економічного зростання на перший план слід поставити продуктивність суспільної праці, живої та уречевленої. Показником зворотним продуктивності праці в літературі називають трудомісткість продукції. Він показує, яку кількість праці слід витратити суспільству, за інших рівних умов виробництва на даному етапі розвитку, для того, щоби створити одиницю продукції. Важливими показниками якості економічного зростання виступають також показники продуктивності капіталу (фондовіддача), капіталомісткості та ефективності витрат природних ресурсів: Показник продуктивності капіталу (фондовіддача) - показник ефективності використання капіталу. Показник капіталомісткості продукції - характеризує величину основного капіталу, необхідного для випуску продукції (товарів, послуг) вартістю в 1 грн. Показник ефективності витрат природних ресурсів - Цей показник, як зазначають спеціалісти, характеризує ставлення людини до природних ресурсів, те, наскільки продуктивно, раціонально використовуються обмежені ресурси при забезпеченні економічного зростання та розвитку.

48. Ресурси економічного зростання

Поняття ресурси (фр. - ressources) означає засоби, запаси, можливості, джерела чогось, отже більше пов’язане із кількісною характеристикою можливостей виробництва, визначенням потенційних можливостей застосування факторів виробництва щодо реалізації певної конкретної мети, або сукупності цілей. Ресурси можуть існувати у найрізноманітніших формах, таких, наприклад, як природні, фінансові, людські, інтелектуальні, економічні, політичні, екологічні тощо. Чинники економічного зростання та розвитку складають більш широку основу функціонування економіки, оскільки, на відміну від факторів і ресурсів, мають більш складну, багатоелементну структуру (до того ж не стійку), яка включає як економічні, так і позаекономічні важелі впливу, як ендогенну (внутрішню), так і екзогенну (зовнішню) складову. Таким чином, на динаміку та обсяги виробництва валового внутрішнього продукту, національного доходу безпосередньо впливають не лише кількість використаних ресурсів та зайнятих працівників, але, насамперед, обсяги інвестицій в освіту, науку, технічний прогрес, професійну підготовку кадрів, оптимальне розміщення та використання ресурсів тощо.

Date: 2015-07-17; view: 371; Нарушение авторских прав