Поняття про форму організації навчання

Відповідь на питання "Як навчати?" виводить нас на ще одну важливу категорію педагогіки - категорію форм організації навчання.

Якщо поняття "метод" характеризує змістову або внутрішню сторону навчального процесу (нам відомо, що метод навчання виступає в ролі способу засвоєння учнями нових знань, вмінь, навичок, розвитку психічних функцій, особистісних якостей), то поняття "форма організації навчання" має інший смисл. Слово "форма" у перекладі з латинської означає зовнішній вигляд, обрис. Тому форма у навчанні означає зовнішню сторону упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності учителя і учнів, спрямованої на розв'язання завдань навчання.

Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

1) за кількістю учнів - індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, колективні, масові форми навчання;

2) за місцем навчання - шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

3) за часом навчання - урочні і позаурочні: факультативи, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші;

4) за дидактичною метою - форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого, або змішаного навчання(урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо); за тривалістю часу навчання - класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а також уроки "без дзвінків".

Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

До загальних форм організації навчання належать урочна і позаурочна, у кожній з яких використовують фронтальну, групову та індивідуальну форми організації навчальної роботи. Критерієм такого поділу є не кількість учнів, а характер зв'язків між ними в процесі пізнавальної діяльності.

Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнів передбачає спільну діяльність класу для реалізації навчальних завдань. Учні під керівництвом учителя одночасно виконують спільну для всіх роботу, обговорюють, порівнюють та оцінюють її результати. Це сприяє формуванню довірливих стосунків між педагогом та школярами, стійких пізнавальних інтересів. Фронтальна форма може бути реалізована в процесі проблемного чи пояснювально-ілюстративного викладу матеріалу, виконання репродуктивних чи творчих завдань. При цьому необхідно враховувати індивідуальні особливості кожної дитини, а не націлюватись на абстрактного ідеального учня, запобігати нівелюванню пізнавальних можливостей і рівня сформованості знань, умінь та навичок школярів.

Групова форма організації навчальної діяльності учнів передбачає поділ їх на групи для розв'язання однакових чи різних завдань. Під час поділу на групи слід брати до уваги індивідуальні особливості кожного школяра, його навчальні можливості для виконання завдання. Кількість учнів у групах має становити 3-6 осіб. Результати спільної роботи в групах за вмілого керівництва вчителя, стимулювання пізнавальної діяльності дітей завжди значно вищі порівняно з виконанням цього завдання кожним учнем самостійно. Робота в групі формує колективну відповідальність та індивідуальну допомогу кожному як з боку вчителя, так і з боку однокласників. Групова форма роботи найбільш доцільна під час проведення практичних і лабораторних робіт з природничих дисциплін, формування навичок усного мовлення на уроках рідної та іноземної мов, уроків трудового навчання для розв'язання конструктивно-технічних завдань. Проте під час організовування групової роботи можуть виникнути певні труднощі: сильні учні іноді гальмують ініціативу і самостійність слабших; окремі групи не можуть ефективно працювати без ретельної і постійної допомоги з боку вчителя; робота в групах під час уроку іноді порушує ритм та чітку організацію заняття.

ндивідуальна форма організації навчальної роботи передбачає постановку перед кожним учнем спеціально дібраного відповідно до рівня його підготовки і навчальних можливостей завдання для самостійного розв'язання. Такі завдання спрямовані на роботу з підручником, навчальною і методичною літературою, джерелами інформації (довідники, словники, енциклопедії, хрестоматії, карти), на розв'язування задач, прикладів, організацію спостережень та експериментів, написання есе, творів, рефератів, доповідей. Індивідуальну роботу часто використовують у процесі програмованого навчання. У дидактичній літературі розрізняють індивідуальну й індивідуалізовану форми організації навчання. Індивідуальна характеризується тим, що учень виконує спільне для всього класу завдання, не контактуючи з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. Індивідуалізована форма спрямована на самостійне виконання специфічних завдань з урахуванням індивідуального темпу навчально-пізнавальної діяльності кожного школяра. Важливими функціями вчителя є стимулювання пізнавальної діяльності, постійний контроль за виконанням завдань, своєчасна допомога у подоланні навчальних утруднень. Індивідуальну роботу можна організовувати на всіх етапах уроку: під час засвоєння нових знань, їх закріплення, формування вмінь і навичок, узагальнення і повторення навчального матеріалу, контролю знань. Та попри значні переваги індивідуальних форм роботи їхнім недоліком є обмеження спілкування між учнями, взаємодопомоги у навчанні.

Конкретними (специфічними) формами організації навчання є: урок, практикум, семінарське і факультативне заняття, навчальна екскурсія, співбесіда, індивідуальна та групова консультація, гурткова робота, домашня робота учнів.

Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість усіх її елементів, ознак. Доцільність застосування певної форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи.

Класифікують форми організації навчання за різними критеріями:

- за кількістю учнів, що беруть участь у діяльності: колективні, групові, парні, індивідуальні;

- за місцем проведення навчання: шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні (домашня робота, екскурсії);

- за тривалістю навчання: класичний урок (45 хв.), урок-пара(90 хв.);

- за дидактичними цілями: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), форми комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), форми практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках).

Усі організаційні форми навчання тісно взаємопов'язані: одні спрямовані на успішне засвоєння учнями знань (урок, екскурсія), інші забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).

Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.

За історію розвитку школи було розроблено різні системи навчання: індивідуально-групову (середньовіччя), класно-урочну (виникла в XVI-XVII ст.), взаємного навчання (белл-ланкастерська, XVIII ст.), індивідуалізованого навчання (дальтон-план, XX ст.), лабораторно-бригадне навчання (20-ті роки XX ст., радянська школа), "план Трампа" (США, XX ст.), метод проектів (XX ст.).

Індивідуально-групова форма передбачає роботу вчителя з учнями різного віку, рівня підготовки в умовах аудиторного і позааудиторного навчання, коли він працює окремо з учнем і водночас може навчати групу учнів через постановку пізнавальних завдань. Цю форму часто застосовують у сільських малокомплектних школах, а також під час роботи зі студентами старших курсів у процесі підготовки і написання курсових і дипломних робіт.

Модифікацією класно-урочної системи наприкінці ХУШ - на початку XIX ст. була белл-ланкастерська система, запропонована англійським священиком А. Беллом (1753 - 1832) і педагогом Дж. Ланкастером (1776/1778 - 1838). Суть її полягає у взаємному навчанні, коли вчитель на початковому етапі навчає обмежену кількість (групу) старших учнів, які, отримавши відповідні інструкції, проводять заняття з молодшими школярами. За такого підходу педагог може навчати велику кількість учнів, але, виграючи в масовості, навчання за такої організації багато втрачає в якості.

Система індивідуалізованого навчання передбачає роботу вчителя з окремим учнем, часто в домашніх умовах. У XVIII - XIX ст. вона була поширена серед багатих верств суспільства у процесі сімейного виховання. У XX ст. і нині індивідуалізоване навчання е формою додаткової роботи з дітьми, які через хворобу не можуть відвідувати аудиторні заняття. Найбільшого поширення індивідуалізоване навчання набуло на початку XX ст. у т. зв. дальтон-плані. Ця система основана на таких ідеях: самостійний розподіл учнями часу і порядку навчальної роботи за консультаційної допомоги вчителя, гнучка система організації і врахування індивідуального просування учня за результатами виконання завдань. У цій формі поєднувались індивідуалізація режиму і змісту навчальної роботи з діяльністю учнів у малих непостійних за складом навчальних групах.

Лабораторно-бригадне навчання широко використовували у 20-х роках XX ст. у радянській середній і вищій школі як альтернативу класно-урочній системі. Організація такої роботи ґрунтувалась на створенні бригад, які працювали на чолі з бригадиром над виконанням навчальних завдань від двох тижнів до місяця. Лабораторно-бригадне навчання поєднує в собі колективну роботу бригади з індивідуальною роботою кожного учня. Зміст цієї роботи передбачає її планування, обговорення завдань, підготовку до екскурсій, пояснення і подолання навчальних утруднень. Після виконання всіх завдань проводять підсумкове заняття, на якому бригада звітує про виконану роботу загалом. За такого підходу не беруть до уваги індивідуальні результати діяльності кожного учня.

Суть плану Трампа, що був популярним у 50-60-ті роки XX ст. у СІЛА (розробник - Ллойд Трамп), полягає в тому, щоб максимально стимулювати індивідуальне навчання за допомогою гнучкості різних форм його організації. У цій формі можуть поєднуватися заняття в аудиторіях з малими групами та індивідуальні заняття.

Метод проектів як система навчання спрямований на формування нового досвіду (знань, умінь, навичок) у процесі планування і виконання завдань практично-життєвої спрямованості, які поступово ускладнюються. Назва "проект" з'явилася через те, що цю систему спочатку використовували в інженерній освіті.

Отже, протягом історичного розвитку дидактичної теорії постійно здійснювалися спроби вдосконалення класно-урочної та інших систем організації навчання, пошуку таких форм навчання, які б могли забезпечити його індивідуалізацію і технологізацію.

Класно-урочна система є найпоширенішою формою організації навчання в багатьох країнах. її суть полягає в тому, що вчитель проводить навчальну роботу з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки (клас) протягом певного часу і за встановленим розкладом (урок).

Витоки класно-урочної системи сягають Давньої Греції (спартанська та афінська системи виховання передбачали єдиний вік для вступу до школи, створення стійких груп учнів). В епоху Відродження (XIV - XVI ст.) німецький просвітитель Філіпп Меланхтон (1497 - 1560) розробив систему організації шкіл, що передбачала поділ учнів на класи, навчальні плани і програми в кожній із шкіл. Подальшого розвитку класно-урочна система набула у Страсбурзькій класичній латинській гімназії Йоганна Штурма (1507 - 1589), де було започатковано організування навчання за принципом "один клас - один рік". У XVI ст. в братських школах (Україна і Білорусія) застосовували елементи одночасного навчання всіх учнів класу, і заняття проводили за спеціальним розкладом.

Найбільш повно класно-урочну систему обґрунтував чеський педагог Я.-А. Коменський, який характеризував її не тільки як ефективну систему навчання, а й як важливий засіб демократизації шкільної освіти.

Порівняно з іншими формами, зокрема індивідуальними, класно-урочна система має певні переваги: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас вадами цієї форми є орієнтація на "середнього" учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.

16. Урок-провідна форма організації навчально-пізнавальної діяльності. Типи і структури уроків.

Date: 2015-07-17; view: 504; Нарушение авторских прав