Сутність, функції і структура процесу навчання

Навчання як процесуальне явище має всі властивості діалектичного розвитку, свої механізми, рушійні сили і функції. Проте слід розрізняти поняття "навчальний процес" і "процес навчання".

Навчальний процес - перебіг навчання, що охоплює всі його компоненти: викладача, учня, методи, прийоми, форми І засоби, матеріально-технічне забезпечення та ін.

У різних типах освітніх закладів навчальний процес має свої особливості.

Процес навчання - спеціально організована і змодельована пізнавальна діяльність, що охоплює викладання вчителя та учіння учнів.

Цілісність процесу навчання забезпечується постановкою і досягненням спільних цілей викладання й учіння, тобто він має двобічний характер і неможливий без єдності діяльностей учителя й учня. Багато дослідників вважають, що основною одиницею процесу навчання є відношення між діяльностями викладання та учіння. Проте це відношення "вчитель - учень" не можна зводити до "передавач - приймач". Неодмінною умовою навчання е активність обох учасників процесу, їхня взаємодія. Учитель створює необхідні умови: організовує дії учня, спрямовує їх, повідомляє нову інформацію, демонструє прийоми та способи дій, контролює, оцінює, використовує певні засоби. При цьому формування знань, умінь та навичок, понять і мисленнєвих операцій можливе тільки внаслідок власної активності учня.

Відповідно до уявлень сучасної психології (С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, Г. Костюк та ін.) розвиток психіки відбувається в діяльності. Оскільки метою навчальної діяльності є зміна самого діючого суб'єкта - учня (розвиток його здібностей, оволодіння знаннями, способами діяльності тощо), то основним у навчанні є не викладання матеріалу, а організація пізнавальної діяльності учня для його засвоєння.

Тому навчання можна визначити також як управління пізнавальною і практичною діяльністю учнів, унаслідок якої в них формуються певні знання, уміння і навички, розвиваються здібності (М. Сметанський).

Відповідно до загальної мети освіти, навчання має забезпечувати виконання освітньої, виховної і розвивальної функцій. Це умовний поділ, бо процес навчання не обмежується формуванням знань, умінь і навичок, а передбачає також виховання, формування світогляду, розвиток особистості, підвищення культурного рівня тощо. Виокремлення функцій необхідне для забезпечення ефективності практичної діяльності вчителя, особливо під час планування завдань уроку.

Освітня (навчальна) функція передбачає засвоєння наукових знань, формування вмінь і навичок. Наукові знання охоплюють факти, поняття, закони, закономірності, теорії, відображають узагальнену картину світу.

Виховна функція спрямована на формування світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень, поглядів, переконань, системи ідеалів. Вона випливає із самого змісту і методів навчання, специфіки організації спілкування вчителя з дітьми. Об'єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів і переконань. Виховна функція охоплює виховні впливи, спрямовані на особистість із метою формування внутрішньої позитивної її реакції (ставлення), активності, самостійності і цілеспрямованості діяльності.

Розвивальна функція, окрім формування знань і спеціальних умінь, передбачає здійснення спеціальної роботи для загального розвитку учнів, їхнього мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів і здібностей. Наприклад, для інтенсивного розвитку мислення в процесі навчання необхідно викладати на високому рівні утруднення, у швидкому темпі, забезпечувати усвідомлення учнями своїх навчальних дій.

Крім основних, дидактична система реалізує специфічні функції: інформаційно-пізнавальну, дослідницьку, самоосвітню.

Реалізація інформаційно-пізнавальної функції передбачає відповідний добір та розміщення в часі та дидактичному просторі необхідних блоків оновленого змісту, форм і методів формування навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Дослідницька функція полягає в поступовому залученні учнів до самостійного дослідження процесів і явищ шляхом оволодіння певним мінімумом методологічних і теоретичних знань, виконання індивідуально-дослідних завдань.

Самоосвітня функція реалізується через створення умов для виявлення і розвитку пізнавальних, творчих, навчальних здібностей учнів, використання методів заохочення і стимулювання самостійного розв'язування теоретичних і практичних проблем.

Основні функції взаємопов'язані і втілюються на практиці в комплексі завдань уроку (освітніх, виховних і розвивальних); змісті діяльності вчителя й учнів;

різноманітності методів, форм і засобів навчання; оцінюванні-аналізі під час контролю всіх результатів навчання.

Для розуміння сутнісних характеристик навчання необхідно абстрагуватися від його двостороннього характеру, який завжди містить взаємозв'язані та взаємозумовлені процеси викладання й учіння, зовнішніх зв'язків, особливостей конкретної ситуації, специфіки предмета. Дидактика становить завдання за зовнішніми ознаками з'ясувати внутрішню структуру навчання, його суперечливі сторони, що обумовлюють розвиток дидактичного процесу. Цьому сприяє реалізація системного підходу, що забезпечує можливість виокремити основні компоненти процесу навчання, охарактеризувати їх взаємозв'язки та функції.

Процес навчання охоплює цільовий, стимулювально-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний (форми, методи, засоби), контрольно-регулювальний та оцінювально-результативний компоненти. Вони формують завершений цикл взаємодії вчителя й учнів - від постановки цілей до досягнення результатів навчання.

Цільовий компонент полягає в усвідомленні педагогом і сприйнятті учнями цілей та завдань теми, розділу навчального предмета. Цілі та завдання визначають на основі вимог навчальної програми з урахуванням особливостей учнів класу.

Стимулювально-мотиваційний компонент охоплює систему прийомів для стимулювання в дітей зацікавленості, потреби у розв'язанні поставлених перед ними навчальних завдань. Результатом стимулювання має бути внутрішній процес - виникнення в учнів позитивних мотивів учіння. Мотивація в навчанні виявляється на всіх етапах.

Змістовий компонент визначається навчальною програмою і підручниками. Учитель конкретизує зміст з урахуванням поставлених завдань, специфіки виробничого й соціального оточення, навчальних можливостей учнів.

Процесуальну суть навчання відображає операційно-діяльнісний компонент. Він реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм організації викладання й учіння.

Контрольно-регулювальний компонент передбачає одночасний контроль викладача за розв'язанням поставлених завдань і самоконтроль учнів за правильністю виконання навчальних операцій, точністю відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, заліків та екзаменів, опитування.

Оцінювально-результативний компонент передбачає оцінювання педагогами і самооцінювання учнями досягнутих у процесі навчання результатів, з'ясування відповідності їх навчально-виховним завданням, виявлення причин певних прогалин у знаннях учнів.

Усі компоненти навчального процесу взаємопов'язані. Мета потребує конкретизації у завданнях, вона визначає зміст діяльності; мета і зміст потребують використання певних методів, засобів і форм стимулювання й організування.

Отже, цілісний дидактичний цикл передбачає взаємодію визначених компонентів процесу навчання, що функціонують у різних середовищах у діяльності суб'єктів навчання.

29.взаємозвязок загальної, політехнічної та професійної освіти.

Освіта є складним феноменом і процесом, який охоплює послідовні етапи і такі взаємопов'язані змістові напрями, як загальна, політехнічна, професійна освіта.

Загальна освіта

Завдання її - забезпечити здобуття учнями основних знань, формування мислительних умінь і навичок.

Загальна освіта - сукупність знань основ наук про природу, суспільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині.

У середній школі загальна освіта охоплює такі рівні, як початкова, основна, повна освіта.

Початкова освіта

Вона забезпечує загальний розвиток дитини, вміння добре читати, писати, знання основ арифметики, первинні навички користування книжкою та іншими джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.

Основна середня освіта

Цей рівень передбачає досконале оволодіння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, можливість здобуття наступних рівнів освіти, мотиваційну готовність переходу до трудової діяльності або набуття кваліфікації через різні форми професійної підготовки, формування високих громадянських якостей і світоглядних позицій.

Повна середня освіта

Забезпечує цей рівень освіти поглиблене оволодіння знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнтацію на професійну спеціалізацію, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, громадянської позиції особистості, можливість здобуття освіти вищого рівня.

Загальну освіту здобувають у таких загальноосвітніх навчальних закладах:

- середня загальноосвітня школа: загальноосвітній навчальний заклад І-ІП ступенів (І ступінь - початкова школа, II ступінь - основна школа, Ш ступінь - старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

- спеціалізована школа (школа-інтернат): загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

- гімназія: загальноосвітній навчальний заклад II- III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

- ліцей: загальноосвітній навчальний заклад ПІ ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

- колегіум: загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

- загальноосвітня школа-інтернат: загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

- спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат): загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

- загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат): загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

- школа соціальної реабілітації: загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

- вечірня (змінна) школа: загальноосвітній навчальний заклад II-Ш ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися в школах з денною формою навчання.

Загальну середню освіту забезпечують 21 219 денних загальноосвітніх навчальних закладів. їх мережа має певні особливості розподілу за територіями: у міських населених пунктах функціонує 30,6% шкіл, у сільських - 69,4%. Контингент учнів (6366,6 тис.) розподіляється у такому співвідношенні: у міських населених пунктах 66%, в сільських - 34%.

До інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти належать:

- позашкільний навчально-виховний заклад (навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

- міжшкільний навчально-виробничий комбінат (навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці);

- професійно-технічний навчальний заклад (навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті);

- вищий навчальний заклад І-II рівнів акредитації (навчальний заклад для задоволення потреб громадян в отриманні освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти).

Учні здобувають загальну освіту в процесі вивчення навчальних предметів.

Навчальний предмет - педагогічно обґрунтована система наукових знань і практичних навичок та вмінь, що втілюють основний зміст і методи певної науки.

Відмінність навчального предмета від науки полягає в тому, що до нього входять тільки основні положення тієї чи іншої галузі знань, доступні для засвоєння учнями на певному ступені навчання. Навчальний предмет містить також дидактичні матеріали, що допомагають учням оволодіти комплексом навичок і вмінь, необхідних як для подальшого навчання, так і для активної участі в суспільно корисній праці (трудові, навчальні, мислительні).

Зміст навчального предмета охоплює фактичний матеріал, що відображає ознаки і властивості предметів, явищ; узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу - поняття, закони, принципи, основні світоглядні поняття, ідеї, провідні наукові теорії, етичні й естетичні ідеали, правові норми; методи дослідження і наукового мислення (загальні, особливі, часткові), з якими людина вступає у взаємодію (сприймання, відтворення, перетворення).

Поняття - основна форма знань, що відображає істотні, необхідні ознаки і відношення предметів та явищ.

Кожне поняття має зміст і обсяг, між якими існує взаємозв'язок. Зміст поняття - сукупність істотних ознак, властивостей і відношень предмета думки, відображених у понятті. Обсяг поняття - розмаїття предметів, кожний з яких має ознаки, відображені у змісті поняття (наприклад, кінематика - розділ механіки, який вивчає рух тіл, незалежність від часу величин, що характеризують рух, і взаємозв'язок між ними).

У бутті феноменів природного і соціального світу простежуються стійкі, повторювані, регулярні, упорядковані зв'язки, означені поняттям "закон".

Закон - необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Регулярність цих зв'язків і відношень свідчить про їх закономірність.

Закономірність -упорядкованість подій, відносна постійність детермінованих чинників, регулярність зв'язку між певними речами.

Процес пізнання дійсності реалізується в теорії, яка поєднує в собі ідеї, концепції, погляди, вчення, уявлення.

Теорія - система знань, що описує і пояснює сукупність явищ окремої галузі дійсності й зводить відкриті в ній закони до загальної основи (теорія пружності, теорія пластичності та опору матеріалів, атомно-молекулярна теорія у природознавстві).

Своєрідним поєднанням об'єктивного знання про дійсність і суб'єктивного прагнення змінити її є ідея.

Ідея - вище форма пізнання зовнішнього світу, яка відображає об'єкт і спрямована на його перетворення.

Навчальні предмети поділяють на гуманітарний (українська мова і література, іноземна мова, історія) та природничо-математичний (математика, фізика, хімія, біологія, географія, креслення) цикли, у процесі вивчення яких здійснюються внутріпредметні та міжпредметні зв'язки.

Внутріпредметні зв'язки - вибір наскрізних для конкретної навчальної дисципліни проблем, що застосовуються у процесі аналізу більшості явищ, які вивчає дана наука, їх здійснення дає змогу спиратися на попередні знання в процесі засвоєння нового матеріалу, що активізує навчально-пізнавальну діяльність учнів. Міжпредметні зв'язки - узгодженість між навчальними предметами, що дає змогу розглядати факти і явища реальної дійсності з різних точок зору, з позицій різних навчальних предметів. Сукупність знань з різних навчальних предметів розкриває зв'язки, що виявляються в дійсності. Нерідко одні й ті самі факти, явища різні науки вивчають з різних точок зору, в різних аспектах. Пізнання цих зв'язків важливе для формування наукового світогляду школярів.

Міжпредметні зв'язки мають на меті показати і такий їх аспект, коли можливості одного предмета сприяють розв'язанню завдань іншого. Так, математику застосовують під час вивчення фізики, хімії, а знання рідної мови допомагає грамотно висловлювати свої думки усно і письмово з усіх навчальних предметів. Міжпредметні зв'язки реалізуються за умови, що всі шкільні предмети викладають рідною мовою, кожен предмет певною мірою спирається на математичний апарат, тому вчитель має врахувати те, що учні вже знають з рідної мови і математики. Не менш суттєву роль відіграє зв'язок викладання природничо-математичних дисциплін із природою і виробництвом, а гуманітарних - із суспільними явищами. Дбаючи про це, учитель мусить цікавитися викладанням інших дисциплін, передусім суміжних, враховувати їх особливості у своїй діяльності.

Політехнічна освіта

Цей напрям освіти є невід'ємним елементом навчання в загальноосвітніх навчально-виховних закладах.

Політехнічна освіта - сукупність знань про головні галузі й наукові принципи виробництва, оволодіння загально технічними вміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.

Здійснюється вона насамперед у процесі вивчення предметів політехнічного циклу (математики, фізики, хімії, біології, географії), а також інших предметів (історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання). Вагоме значення мають практикуми, факультативи з машинознавства, автосправи, електротехніки тощо.

Застосовуючи політехнічні знання на практиці, учні набувають практичних, загально трудових умінь та навичок, зокрема таких: користування простими знаряддями праці та інструментами, аналіз і часткове складання технічної документації, виконання нескладних операцій з ручної та механізованої обробки металу, дерева, ремонт нескладної апаратури та ін.

Професійна освіта

Одним із завдань навчання є підготовка юної особистості до професійного вибору на основі певних знань і навичок. У зв'язку з цим загальна і політехнічна освіта є основою профорієнтації та професійної освіти.

Професійна освіта - сукупність знань, практичних умінь І навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Зміст професійної освіти забезпечує поглиблене вивчення наукових основ і технології обраного виду праці, формування спеціальних практичних умінь і навичок, виховання психологічних, моральних, естетичних якостей, необхідних фахівцеві конкретної галузі трудової діяльності.

Професійну освіту частково здійснюють загальноосвітні навчальні заклади в процесі профорієнтації, на факультативних заняттях, у різноманітних гуртках. Але в основному професійну освіту молодь здобуває у професійно-технічних училищах і вищих навчальних закладах різних типів і профілів.

У професійно-технічних училищах можна не лише здобути спеціальність, а й отримати середню освіту. Вони готують спеціалістів а понад 800 робітничих професій. Система профтехосвіти спроможна забезпечити місцями для навчання до 26% випускників загальноосвітніх шкіл, які мають базову загальну освіту. Понад 70% з них разом із професією здобувають повну середню освіту.

Особливе місце в підготовці висококваліфікованих кадрів належить вищим навчальним закладам. Вищу професійну освіту можна здобути у вищих навчальних закладах ІП-IV рівнів акредитації (класичні, технічні та педагогічні університети, академії й інститути); у державних вищих навчальних закладах І-II рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі); вищих навчальних закладах, заснованих на інших формах власності. Система вищої освіти здатна забезпечити місцями у вищих навчальних закладах 35% випускників загальноосвітніх закладів. У вищих закладах освіти навчаються і здобувають професію з 71 напряму понад 1,6 млн. студентів: до 620 тис. у закладах І-II рівнів акредитації та понад 920 тис. - у закладах III-IV рівнів акредитації.

Поєднання загальної, політехнічної та професійної освіти свідчить про органічний зв'язок між науковими дисциплінами, між наукою і виробництвом.

Реалізація змісту освіти повинна допомогти випускнику загальноосвітньої школи визначити своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі. А для цього він має бути гнучким, мобільним, конкурентоспроможним, уміти інтегруватися у суспільство, презентувати себе на ринку праці. Передумовою цього є критичне мислення; використання знань як інструменту для розв'язання життєвих проблем; здатність генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність; володіння комунікативною культурою; цілеспрямоване використання свого потенціалу як для професійної та особистісної самореалізації планів, так і в інтересах суспільства, держави тощо.

30. закономірності та основні принципи навчання