Виникнення та розвиток вікової психології на початку XX століття (Ст. Холл, Е. Мейман, Д. Селі, В. Штерн, Е. Клапаред, К. Бюлер, Ш. Бюлер та ін.).

Розвиток дитячої психології наприкінці XIX — на початку XX ст. був тісно пов'язаний з педологією — наукою про дітей, яка охоплювала результати досліджень різних наукових дисциплін (психології, анатомії, фізіології й педагогіки), що вивчають розвиток людини. Започаткував її американський психолог Стенлі Холл (1844—1924), який, досліджуючи психічний розвиток дитини, дійшов висновку, що його основою є сформульований Е. Геккелем біогенетичний закон, згідно з яким зародки у своєму ембріональному розвитку долають ті самі стадії, що і весь рід за час свого існування. Дію біогенетичного закону С. Холл поширив на людину, доводячи, що онтогенетичний розвиток психіки дитини є повторенням усіх стадій філогенетичного розвитку психіки людини (теорія рекапітуляції). Послідовність і зміст цих етапів задані генетично, і тому ні ухилитися, ні минути якусь стадію свого розвитку дитина не може. Загалом, теорія рекапітуляції поєднала в собі вимоги педагогічної практики з досягненнями біології і вікової психології.
Проблемами педології спершу займалися лікарі та біологи, оскільки саме вони володіли об'єктивними методами дослідження дітей. Згодом на передньому плані опинилися психологічні аспекти досліджень, а сама педологія набула яскраво вираженої психологічної спрямованості.

Е. Мейман (1862-1915) стверджував, що дитяча психологія повинна вивчати вікові та індивідуальні особливості, обдарованість і відсталість. Навчання і виховання мають базуватися на знанні загальних закономірностей індивідуальних відмінностей психіки конкретної дитини. Засновник першого спеціального журналу "Журнал з педагогічної психології", присвяченого педологічним проблемам. Основна праця: "Лекції з експериментальної педагогіки" (1907).
Дж. Селлі (1843-1923) вважав, що дитина має вроджені передумови психічних процесів, які формуються протягом життя (розум, воля, почуття). З'ясував, що першими асоціаціями є асоціації схожості, потім на основі асоціацій сумісності формуються образи предметів, а в кінці другого року життя виникають асоціації за контрастом. Автор праць "Нарис з психології дитинства" (1895), "Педагогічна психологія" (1894-1915).
Німецький психолог В. Штерн (1871—1938) обґрунтував купання дитини у теплій ванні для стимулювання позитивних її емоцій. Грунтовніше і творчо використав ці думки Д. Ельконін для визначення провідної діяльності дитини від народження до року (емоційне спілкування дитини з матір’ю тощо).
Штерн опублікував роботи про психічний розвиток дітей до семирічного віку. На основі аналізу дослідних даних він встановив чотири стадії розвитку дитячих сприймань (предметна, дієва, відношень та якісна). Встановлені Штерном закономірності перевірялись іншими психологами (Мейман, А.І. Ніклюдов та ін.) Вони зробили деякі уточнення і доповнення до положень Штерна. Штерн виявив чотири стадії (за його терміном — «епохи») у розвитку мовлення. Перша припадає на дітей від 1,0 до 1,6, друга — від 1,6 до 2,0, третя — від 2,0 до 2,6 і четверта — від 3,0 до 4,0 років. Для кожної стадії він дав кількісні і якісні показники.
Швейцарський психолог Є. Клапаред опублікував книгу про психологію дитини. Він встановив деякі закономірності у розвитку певних психічних функцій дитини. Так, за його даними, діти усвідомлюють схоже значно пізніше, ніж відмінне. Це трапляється тому, зазначив він, що тотожні положення організму по відношенню до об'єкту дитини використовуються для пристосування без необхідності усвідомити цю тотожність. На основі цих та інших положень Клапаред вивів, за його словами, "Закон усвідомлення" — "чим більше ми користуємося яким-небудь відношенням, тим менше ми його усвідомлюємо". Цим Клапаред звернув увагу на умову усвідомлення. Розвиваючи цю думку Клапареда, Ж. Піаже зробив спробу пояснити, як проходить процес усвідомлення. Згідно Піаже, усвідомить який-небудь процес — означає не тільки відтворити знову, а й перевести його із початкового дієвого плану у план словесного відображення. Є. Клапаред, спираючись на свої дані і дані своїх попередників, виділив два види обдарованості у підростаючої особистості — загальну і інтегральну. При цьому, за Клапаредом, "загальна обдарованість" проявляється у двох розуміннях — в широкому, коли вона означає "рівність всіх розумових властивостей дитини", і у вузькому, коли означає здатність інтелекту розв'язувати нові проблеми. За Клапаредом інтегральна обдарованість включає "всякий повний акт обдарованості", під цим актом він розумів інтелектуальний процес, який включає постановку питання, гіпотезу, перевірку тощо. Пізніше ця ідея послужила для встановлення структури мислительної дії. У роботах Клапареда є окремі важливі положення про роль певної діяльності у житті дітей, різних за віком, про задоволення потреб та інтересів дітей і підлітків для їх розвитку. Він надавав великого значення і мотивам діяльності дитини у її розвитку.
Теорія трьох ступенів розвитку дитини. Автором її є австрійський психолог Карл Бюлер (1879—1963). За його твердженням, три ступені розвитку дитини (інстинкти, тренування, інтелект) пов’язані не тільки з дозріванням мозку та ускладненням відносин з оточенням, а й з перебігом афективних процесів (бурхливих переживань), з розвитком зумовленого дією переживання задоволення. Під час еволюції відбувається перехід задоволення «з кінця на початок» процесу діяльності дитини.

Date: 2016-08-31; view: 525; Нарушение авторских прав