Метод соціометрії у вивченні міжособистісних відносин у групі.

Соціометрична техніка, розроблена Дж. Морено, застосовується для діагностики міжособистісних і міжгрупових відносин з метою їхньої зміни, поліпшення й удосконалювання. За допомогою соціометрії можна вивчати типологію соціального поводження людей в умовах групової діяльності, судити про соціально-психологічну сумісність членів конкретних груп.

Соціометрична процедура може мати на меті:

а) вимір ступеня згуртованості-роз'єднаності в групі;

б) виявлення "соціометричних позицій", тобто співвідносного авторитету членів групи за ознаками симпатії-антипатії, де на крайніх полюсах виявляються "лідер" групи й "відкинутий";

в) виявлення Всеслава підсистем, згуртованих утворень, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери.

Використання соціометрії дозволяє проводити вимір авторитету формального й неформального лідерів для перегрупування людей у командах так, щоб знизити напруженість у колективі, що виникає через взаємну ворожість деяких членів групи. Соціометрична методика проводиться груповим методом, її проведення не вимагає більших тимчасових витрат (до 15 хв.). Вона досить корисна в прикладних дослідженнях, особливо в роботах з удосконалювання відносин у колективі. Але вона не є радикальним способом дозволу Всеслава проблем, причини яких варто шукати не в симпатіях і антипатіях членів групи, а в більше глибоких джерелах.

Надійність процедури залежить насамперед від правильного відбору критеріїв соціометрії, що диктується програмою дослідження й попереднім знайомством зі специфікою групи.

Загальна схема дій при соціометричному дослідженні полягає в наступному. Після постановки завдань дослідження й вибору об'єктів вимірів формулюються основні гіпотези й положення, що стосуються можливих критеріїв опитування членів груп. Тут не може бути повної анонімності, інакше соціометрія виявиться малоефективною. Вимога експериментатора розкрити свої симпатії й антипатії нерідко викликає внутрішні утруднення в опитуваних і проявляється в деяких людей у небажанні брати участь в опитуванні. Коли питання або критерії соціометрії обрані, вони заносяться на спеціальну картку або пропонуються в усному виді по типі інтерв'ю. Кожний член групи зобов'язаний відповідати на них, вибираючи тих або інших членів групи залежно від більшої або меншої схильності, переваги їх у порівнянні з іншими, симпатій або, навпаки, антипатій, довіри або недовіри й т.д..

Членам групи пропонується відповісти на питання, які дають можливість виявити їхні симпатії й антипатії один до одного, до лідерів, членів групи, яких група не приймає. Дослідник зараховує два питання: а) і б) і дає піддослідним таку інструкцію: "Напишіть на папірцях під цифрою 1 прізвище члена групи, який Ви вибрали б у першу чергу, під цифрою 2 - кого б Ви вибрали, якби не було першого, під цифрою 3 - кого б Ви вибрали, якби не було першого й другий". Потім дослідник зараховує питання про особисті відносини й так само проводить інструктаж.

З метою підтвердження вірогідності відповідей дослідження може проводитися в групі кілька разів. Для повторного дослідження беруться інші питання

Поняття про міжособистісні стосунки: соціальні стосунки, формальні і неформальні взаємини, соціальний контроль, офіційні взаємини, особистісні стосунки. Теорія «людських відносин» Е. Мейо.

Міжособистісні стосунки - це сукупність об'єктивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних стосунків є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний характер і містять емоційно забарвлену та обопільно значущу оцінку партнерів по спілкуванню.

Соціальні відносини — це відносно стійкі зв'язки між індивідами і соціальними групами, обумовлені їх неоднаковим положенням в суспільстві та роллю в суспільному житті.

За суб'єктом всі соціальні відносини можна розділити на три структурних рівні:

1 – соціальні відносини соціально-історичних спільнот (між суспільствами, класами, націями, соціальними групами, містом і селом);

2 – соціальні відносини між суспільними організаціями, установами і трудовими колективами;

3 – соціальні відносини в формі міжособистісної взаємодії і спілкування всередині трудових колективів.

Виокремлюють різні види соціальних відносин:

• за обсягом владних повноважень: відносини по горизонталі і відносини по вертикалі;

• за ступенем регламентування: формальні (офіційно оформлені) та неформальні;

• за способом спілкування індивідів: безособові або опосередковані, міжособові або безпосередні;

• за суб'єктами діяльності: між організаційні, внутріорганізаційні;

• за рівнем справедливості: справедливі і несправедливі.

Формальні відносини — це зв’язки відповідальної залежності, у які всту­пають між собою працівники в процесі виконання прямих службових і суспільних функцій. У цій системі відносин місце кожного індивіда регламентоване інструк­ціями, положеннями, статутами, наказами. Формальні відносини — це відносини «по вертикалі», тобто в системі «керівник — підлеглий». У них кож­ен має визначені та чітко окреслені права й обов'язки.

Неформальні відносини — це сукупність симпатій і антипатій, любові та ворожості, що відчувають один до одного члени первинної гру­пи, реалізовуючи власні соціальні ролі, тобто виконуючи свої прямі службові та суспільні функції.

У цій системі відносин місце кожного індивіда не залежить від наказів і поло­жень, а визначається його особистісними рисами: ставленням до роботи, до себе й оточуючих, суспільства загалом. Кожен член первинної групи в системі неформальних відносин має певний психологічний статус, тобто ступінь авторитету, поваги, привабливості.

Соціальний контроль - це особливий механізм регуляції поведінки і підтримання суспільного порядку, який дає можливість зберегти традиції, звичаї, норми моралі, відтворити соціальні відносини в межах нормативної системи, прийнятої у суспільстві. О.Б. Демків вказує, що через соціальний контроль здійснюється як внутрішній контроль особи за своєю поведінкою, так і зовнішній контроль, перш за все, через механізми групового тиску, оскільки кожен індивід включений у певну кількість груп, в яких існують власні культові норми, свій кодекс поведінки [З, с. 28]. Зовнішній контроль може бути формальним і неформальним. Формальний передбачає адміністративно-правовий примус, насильство. Зрозуміло, що в сучасному світі основним легітимним «насильником» є держава зі своїми законами, указами, правовими актами, постановами, інструкціями тощо.

ОФІЦІЙНІ ВІДНОСИНИ В КОЛЕКТИВІ — система відносин між членами трудового колективу, обумовлених інструкціями, статутами, директивами, вимогами, кодексами, правилами спільної діяльності (офіційні відносини), а також індивідуальними потребами, інтересами, рисами характеру людей (неофіційні відносини). О. в. сприяють підвищенню ефективності організації, виступають важливим чинником заг. координації діяльності людей, коли вони утворюють певну цілісність, єдиний виробничий організм.

Міжособо́ві стосу́нки — це взаємозв’язки між людьми, що об'єктивно проявляються в характері і способах взаємних впливів, які здійснюють люди один на одного в процесі сумісної діяльності і спілкування.