Особливості консультування у випадку смерті близької людини.

У процесі вияву суму обов'язково наступає озлобленість. Той, хто втратив близьку людину, намагається звинувачувати когось у тому, що сталось. Вдова може звинувачувати чоловіка зате, що він залишив її, або Бога, який не почув молитов. Звинувачувати лікарів та інших людей, які здатні реально чи лише в уяві захистити, того хто страждає, і могли б не допустити до даної ситуації. Ідеться про справжню злість. Якщо вона залишається в середині людини, то "підживлює" депресію. Тому консультант повинен не дискувати з клієнтом і не корегувати його злість, а допомогти їй вилитись на зовні. Лише в такому випадку зменшиться вірогідність її розрядки на випадкових об'єктах. Після першої реакції на смерть близької людини - шоку, відхилення, злості - відбувається усвідомлення втрати й примирення з нею. Типовий прояв суму - сум за померлим. Людина, яка понесла втрату, хоче повернути втрачене. Як правило, це ірраціональне бажання недостатньо усвідомлюється, що робить його ще глибшим. Консультанту слід розібратись в символічній природі суму. Пошук померлого не безпідставний - він явно спрямований на відтворення втраченої людини. Не слід пробиватись символічним зусиллям того, хто сумує, оскільки таким чином він намагається пережити втрату.

Душевні муки як найяскравіший компонент трауру є, передусім, швидше процесом, ніж станом. Перед людиною заново постає питання про ідентичність, відповідь на яке приходить не як миттєвий акт, а з часом у контексті людських стосунків як чергування стадії відхилення, озлобленості, компромісу, депресії, адаптації. Вважається, що нормальна реакція суму може продовжуватися до року.

Зразу після смерті близької людини виникає гострий душевний біль.

На першому етапі емоційного шоку супутня спроба відкидати реальність ситуації. Шокова реакція інколи проявляється в несподіваному зникненні почуттів, "охолодженні", ніби почуття провалюються десь у глибину. Це буває, навіть тоді коли смерть близької людини не була раптовою, а очікувалась тривалий час. Відкидається сам факт смерті - "Він не помер", "Цього не може бути ", "Я не вірю цьому". Про померлого не рідко говорять у теперішньому часі, він береться до уваги при плануванні майбутнього.

У процесі вияву суму обов'язково наступає озлобленість. Той, хто втратив близьку людину, намагається звинувачувати когось у тому, що сталось. Вдова може звинувачувати чоловіка зате, що він залишив її, або Бога, який не почув молитов. Звинувачуються лікарі та інші люди, які здатні реально чи лише в уяві захистити, того хто страждає, і могли б не допустити до даної ситуації. Ідеться про справжню злість. Якщо вона залишається в середині людини, то "підживлює" депресію. Тому консультант повинен не дискувати з клієнтом і не корегувати його злість, а допомогти їй вилитись на зовні. Лише в такому випадку зменшиться вірогідність її розрядки на випадкових об'єктах.

Після першої реакції на смерть близької людини - шоку, відхилення, злості - відбувається усвідомлення втрати й примирення з нею.

У статті "Сум і меланхолія" (1977) S. Freud назвав процес адаптації до нещастя "роботою суму". Сучасні дослідники "роботу суму" характеризують як когнітивний процес, якій включає зміну думок про померлого, гіркоту втрати, спробу відійти від утраченої особи, пошук свого місця в нових обставинах. Цей процес не являється якоюсь неадекватною реакцією, від якої треба вберегти людину, із гуманістичних позицій він прийнятий і необхідний. Мається на увазі дуже тяжке психологічне навантаження, яке примушує страждати. Консультант здатний доставити полегшення, однак його втручання не завжди доречне. Сум не слід призупиняти, він повинен продовжуватись стільки, скільки необхідно.

Типовий прояв суму - сум за померлим. Людина, яка понесла втрату, хоче повернути втрачене. Як правило, це ірраціональне бажання недостатньо усвідомлюється, що робить його ще глибшим. Консультанту слід розібратись в символічній природі суму. Пошук померлого не безпідставний - він явно спрямований на відтворення втраченої людини. Не слід пробиватись символічним зусиллям того, хто сумує, оскільки таким чином він намагається пережити втрату.

У траурі дуже суттєві ритуали. Вони потрібні тому, хто сумує, як повітря й вода. Психологічно дуже важливо мати публічний і санкціонований спосіб вираження складних і глибоких почуттів. Ритуали, необхідні живим, а не померлим, і вони не можуть бути спрощені до втрати свого призначення.