Концепція національного художнього мислення в авторстві М.Грушевського

У дослідженні літературного процесу вчений поєднує різні наукові методи, але ніколи не відходить від стрижневого принципу естетичності, що зумовлює розуміння письменства як вияву естетичної свідомості нації. М. Грушевський заклав основи системного українського літературознавства, розглядаючи письменство не як суму розрізнених творів, явищ, імен, а як самодостатню систему, що має власну генетичну основу, незмінну сутність, зумовлену національним типом духовності. Принцип системності як провідний у науковому методі М. Грушевського допоміг дослідникові синтезувати розрізнені ділянки нашої науки в єдине поняття українознавства.

Естетична позиція М. Грушевського - це синтез історичного, соціологічного, психологічного та філологічного розуміння мистецтва, хоч сам автор, будучи послідовником французького соціолога Е. Дюркгайма, називав свій метод "соціологічним". Проте інтелект, ерудиція й талант перемогли в ньому соціолога. Тому варто говорити про М. Грушевського як про типового представника культурно-історичної школи, хоча він почасти наближався до народництва.

Своїми науковими та публіцистичними виступами, що з'являлися на сторінках часописів, він формував національну ідею, виступав проти "антикварних" уподобань "певної, відсталої частини українського громадянства, наполягаючи завжди на наданні українському рухові суто політичного характеру" Єфремов С. На сторожі національної гідності. До характеристики публіцистичної діяльності М.С. Грушевського // Український історик. - 1995. - Т. 32. - Ч. 1-4. - С. 174.. М. Грушевський переконував, що українці мусять стати нацією, якщо не хочуть бути паріями серед інших народів. Надзвичайно активно й плідно працював М. Грушевський у царині літературної критики. Увійшовши до складу створеного 1898 р. у Львові "Літературно-наукового вісника", учений разом зі співредакторами (І. Франко, О. Маковей, пізніше В. Гнатюк) спричинився до виходу видання на рівень кращих європейських зразків того часу. Заґрунтовані на міцній теоретичній базі, праці Грушевського-критика вводили факти поточного літературного життя в національний і світовий історико-культурний контекст.

М. Грушевський-критик прагнув уникати однобічних суджень, нав'язувати читачеві суб'єктивні оцінки, бо визнавав право митця на експеримент і пошуки нових, незвіданих шляхів у творчості. Він послідовно відстоював у своїх критичних оцінках вимогу образного (а не публіцистичного) викладу авторами художніх концепцій життя. Оновлення української прози початку XX ст. М. Грушевський пов'язував не лише з появою модернізму, а й зі змінами в розвитку реалістичної течії. Українське письменство автор розглядав у типологічних зв'язках із російською та європейськими літературами, тому тенденція до національного ізоляціонізму була для нього неприйнятною.