Бібліотеки Західної Європи в XII-ХУ ст.

У Західній Європі в епоху середньовіччя бібліотеки також звичайно існували при великих монастирях і храмах. Книги в цих бібліотеках використовувалися також рідко, головним завданням бібліотек все ще було їх зберігання. Саме цим бібліотекам судилося зіграти головну роль у збереженні античної спадщини та збереження наступності в розвитку освіти, науки і культури.

Монастирські бібліотеки стали з'являтися в Західній Європі у V - VI століттях.Перші монастирські бібліотеки не були схожі на античні, і найчастіше представляли собою дуже скромні за величиною зборів (часто всі книги вміщалися в одному скрині). Серед них самої знаменитої, що мала унікальну збірку документів, була бібліотека монастиря Віварій, що знаходився на півдні Італії недалеко від Неаполя і заснованого в 555 році сенатором, таємним радником остготского короля Теодеріха Магнов Кассіодором Сенатором (бл. 487 - 575 роки). Іншою великою бібліотекою була бібліотека бенедиктинського монастиря Боббіо в Ломбардії. Саме цей монастир чинив сильний вплив на духовне життя Італії. Але такі монастирські бібліотеки (за своєю величиною) були рідкісним явищем [1, 2, 3].

Починаючи з XI століття в зв'язку зі зростанням міст, торгових зв'язків, розвитком ремесел, які потребують грамотних людей, відкриваються університети. Найстарший з них, Болонський, був відкритий в 1119 р., Паризький в 1120 р. На початку XIII століття відкриваються Кембриджський та Оксфордський університети. При них були створені майстерні по листуванню книг, призначених в основному для навчання, і бібліотеки. Університетські бібліотеки створювалися не тільки з метою зберігання, а й використання книг.Тим не менш, у громадських сховищах рукописи приковувалися до полиць ланцюгами, і лише в окремих випадках книги дозволялося брати додому.

З поняттям бібліофілію Європа знайома з XIII століття. Книги збирали королі і лицарі, барони й заможні городяни. У XIV столітті французький король Карл V зібрав у Луврі багату колекцію книг. Пристрасним бібліофілом був папа Іоанн XXII. Англійський аристократ і видатний державний діяч Річард де Бери зібрав бібліотеку з вражаючим для сучасників кількістю томів - 1500. Він же створив працю "Філобіблон", в якому прагнув прищепити любов і повагу до книги і передати

11) Характеристика бібліотеки та практичного посібника на допомогу використанню бібліотеки «Філобібліон», написаного епіскопом-бібліофілом Річардом де Бері (Англія) (1281-1345 рр.)

Державний і церковний діяч, вихователь майбутнього англійського короля Едуарда III протягом декількох років був хранителем університетської бібліотеки в Оксфорді. Він відшукував в англійських монастирях рукописи і віддавав переписувати. Буваючи з дипломатичними дорученнями в Італії, Німеччині, Франції, відвідував книгосховища і набував там книжки для своєї бібліотеки. Річард де Бери - автор знаменитої книги «Philobiblon» («Любокніжіе»), найстарішого пам'ятника бібліофілію середньовіччя.

Протягом декількох років зберігачем університетської бібліотеки в Оксфорді був державний і церковний діяч, вихователь майбутнього англійського короля Едуарда III Річард де Бері (1287-1345). Власник однієї з кращих приватних бібліотек Англії, він відшукував в англійських монастирях рукописи, забирав їх (з дозволу короля) або віддавав переписувати. Буваючи з дипломатичними дорученнями в Італії, Німеччині, Франції, відвідував книгосховища і набував там книжки для своєї бібліотеки. Річард де Бері - автор знаменитої книги «Philobiblon», найстарішого пам'ятника бібліофільного середньовіччя. Він передав цю книгу разом з усією своєю книжковою колекцією в 1500 томів до бібліотеки Оксфордського університету.

у відомому "Філобіблоні" (1345), найдавнішому трактаті з бібліофільства, який можна вважати й першим книгознавчим трактатом, його автор Річард де Бері назвав один з розділів "Про необхідну повагу до зберігання книг".

На сьогодні питання збереження документів, унашому випадку – газет, стає ще актуальнішим. Адже, по-перше, на відміну від глиняних табличок, пергаменту, оксамиту та інших матеріальних носіїв інформації минулих поколінь, якість сучасного паперу вже з середини ХІХ ст. значно погіршилась. По-друге, збільшився шкідливий вплив забрудненого навколишнього середовища. По-третє, на збереження фондів негативно впливають і форс-мажорні обставини (пожежі, потопи, техногенні катастрофи тощо). І нині питання збереження документальних ресурсів є актуальними і потребують постійного вивчення та вдосконалення.