Бібліотеки Західної Європи в період раннього середньовіччя (У-ХІ ст.).

Про середньовічних бібліотеках Європи ми маємо ще більш убогі відомості, ніж про античних книжкових колекціях.
Європа в середні століття не відрізнялася високим рівнем бібліотечної справи. Навіть накопичене в попередню епоху було втрачено. Через два-три століття після падіння Риму в більшості провінційних міст, де раніше було чимало книг, книжкових крамниць і бібліотек, не залишилося жодного манускрипту світського змісту. З різних джерел відомо, що протягом кількох століть середньовічні бібліотеки були вельми жалюгідним явищем, поступаючись своїм греко-римським попередницям. Вони представляли собою дуже скромні зборів ревно охоронюваних рукописів. Тим не менш, не виживи ці острівці знання та писемності, історія західної цивілізації могла б виявитися зовсім іншою. Народи країн Західної Європи пройшли надзвичайно складний шлях свого культурного розвитку. У цю епоху були розширені горизонти європейської культури, сформувалась історико-культурна єдність Європи, утворилися життєдіяльні нації та держави, сформувалися європейські мови, були створені пам’ятки культури, що збагатили історію світової культури, здобуті значні успіхи в науці та техніці.

Раннє Середньовіччя – це час росту самосвідомості варварських народів, що вийшли на арену європейської історії. Саме в цей час створюються перші письмові «історії». Це «Гетика» – історія готів Іордана (VІ ст.), «Історія про королів готів, вандалів і свевів» Ісидора Севільського (І пол. VІІ ст.), «Історія франків»Григорія Турського (ІІ пол. VІ ст.), «Церковна історія народу англів» Біди Достопочтенного (кін. VІІ – поч. VІІІ ст.), «Історія лангобардів» Павла Диякона (VІІІ ст.). Культура раннього Середньовіччя пережила складний процес синтезу пізньоантичної, християнської та варварської традицій. Після загибелі західної Римської імперії (V – VІІ ст.), Захід опинився у становищі занепаду та варварства. Цю територію заселяли варварські племена, переважно германського походження. Вони утворили на зайнятих територіях ряд самостійних, але недовговічних держав, що змінювали одна одну. У Галлії та частинах нинішньої Німеччини поселилися франки, на півночі Іспанії – вестготи, в північній Італії – остготи, в Англії – англи та сакси. Ці народи мали власні багатовікові художні традиції. Доторкнувшись до класичного античного мистецтва, вони не втратили своїх традицій та їх значення, а навпаки, склали основу, на якій формувалось мистецтво середньовічної Західної Європи. У цьому процесі важливу роль відігравали художні традиції цих «варварських» народів, мистецтву яких характерна перевага декоративності над образотворчістю, а також динамізм форм і підвищена експресивність.

Саме у цей час складається особливий тип духовного життя західноєвропейського суспільства, в якому головну роль відіграють християнська релігія та церква. Ще в епоху пізньої античності християнство стало підгрунтям для об’єднання різних поглядів, уявлень, настроїв – від теологічних доктрин до язичницьких забобонів та варварських обрядів. Християнство було тією прийнятною формою, що відповідала потребам масової свідомості епохи. Християнська ідеологія поступово зміцнювалась і поширювалась.

Велике значення для середньовіччя мала діяльність отця церкви, теолога, єпископа Гіппонського Аврелія Августина. Він обгрунтував у праці «Про град божий» догму про роль церкви, християнську філософію, історію та християнську психологію, що стала основою середньовічного католицизму. Середньовічна культура формувалася в регіоні, де знаходився центр римської цивілізації, яка не зникла одномоментно. Продовжували існувати суспільні відносини, інститути влади, культура, шкільні традиції та ін. Наприклад, Середньовіччя перейняло від античності римську шкільну традицію – систему «семи вільних мистецтв», що ділилися на два рівні: нижчий, початковий – тривіум, що включав вивчення граматики, діалектики, риторики та вищий – квадривіум, до якого входили арифметика, геометрія, музика та астрономія. Найбільш поширений у середні віки підручник був створений неоплатоніком Марціаном Капеллою у V ст.

Важливим засобом культурної спадковості між античністю та середньовіччям була латинська мова, яка одночасно служила мовою церкви, державною, міжнародного спілкування та культурного розвитку. Латинська мова пізніше лягла в основу романських мов.

Античні впливи спостерігалися також і в культурному житті остготської Італії та вестготської Іспанії. Поважним вчителем середньовіччя вважався Северин Боецій (480 – 525 рр.). Його трактат про арифметику та музику, твори з логіки та теології, переклади логічних творів Арістотеля стали фундаментом середньовічної системи освіти та філософії.

Відомий учений Флавій Коссіодор (480 – 585 рр.) у своєму творі «Варії» зібрав документи ділової та дипломатичної переписки. Цей твір став на довгий час зразком латинської стилістики. Коссіодор заснував обитель Віварій – культурний центр, що об’єднував школу та майстерню з перепису книг (скрипторій), бібліотеку. Віварій став зразком для бенедиктинських монастирів, які з VІ ст. перетворюються в центри збереженння культури на Заході аж до епохи розвинутого Середньовіччя.

Першим середньовічним енциклопедистом вважали вихідця із вестготської Іспанії Ісидора Севільського (570 – 636 рр.). У своєму творі «Етимології» в 20 книгах він зберіг значну частину античних знань.

Античні впливи на культуру середньовіччя часто відбувалися у непримиренній боротьбі язичників та християн. Так, проти культури язичників у кінці VІ – поч. VІІ ст. різко виступав папа Григорій І (590 – 604 рр.). Він відкидав поєднання античної мудрості та мирських знань із світом християнського духовного життя. З його ім’ям пов’язаний розвиток латинської агіографічної літератури.

Date: 2016-07-22; view: 353; Нарушение авторских прав