Етичні проблеми інтернет-медіа.

21 серпня 2005 року провідні українські інтернет-видання „Українська правда”, proUA, UAToday, „Главред”, „Обком”, „Телекритика” виступили з ініціативою „Чистий Інтернет”, метою якої є створення мережевої етики, і висунули одну єдину засаду: відповідальність за обнародувану інформацію в Інтернеті, яку підтримали ще чимало інших інтернет-видань. Система етичних вимог складається з етичних принципів (цінностей, основних орієнтирів), етичних норм (етичних прав, етичних обов’язків, етичних обмежень і етичних заборон) та етикетних правил поведінки (етикетних дозволів, етикетних обмежень і етикетних заборон).Гострою моральною проблемою для окремих інтернет-видань є комерційна реклама, розміщена недоречно. За міжнародними вимогами до рекламістів, першим принципом є принцип ідентифікації, тобто реклама в ЗМК має бути означена, відділена від журналістських текстів. Суперечить здоровому глузду, дратує, не дає можливості зрозуміти ні журналістського матеріалу, ні рекламу поєднання в одному тексті інформаційного повідомлення і рекламної пропозиції. Така реклама є прихованою, що не відповідає професійній етиці журналіста. Ще однією проблемою інтернет-видань є відсутність оптимізації сайту під різні програми перегляду (броузери) та операційні системиДо редакційного кодексу комп’ютерної етики журналіста можуть увійти етичні норми Тіма О'Рейлі і Джиммі Вейлс, що створили Кодекс поведінки для блогерів (КПБ). Проаналізувавши кодекс Тіма О'Рейлі і Джиммі Вейлса, ми виділили такі принципи: відповідальність, порядність, об’єктивність, захищеність, відкритість, чесність, і сформулювали відповідні етичні норми для інтернет-видань:
1. Принцип відповідальності. Етична норма 1: Журналіст бере на себе відповідальність за власні і чужі слова, вміщені на сайті комп’ютерного ЗМІ. В КПБ „1. Блогер бере на себе відповідальність не тільки за власні слова, але й за коментарі, вміщені у його щоденнику.”
2. Принцип порядності. Етична норма 2: Журналіст ніколи не має говорити в онлайновому спілкуванні те, чого не сказав би співбесіднику у реальному житті. В КПБ „2. Інтернетники ніколи не повинні говорити в онлайновому спілкуванні те, чого не сказали б в лице співбесіднику у реальному житті.”
3. Принцип об’єктивності. Етична норма 3: Журналісту варто поспілкуватися з людиною реально, перш, ніж написати чи відповісти йому через комп’ютерні мас медіа. В КПБ „3. Прописується поговорити зі співбесідником приватно, перш ніж відповісти публічно.”
4. Принцип захищеності. Етична норма 4: Редакція, журналісти мають вжити заходи, якщо когось ображають в комп’ютерних мас медіа. В КПБ: „4. Блогер повинен вжити заходи, якщо будь-хто ображає опонента.
5. Принцип відкритості. Етична норма 5: Редакції Інтернет-видань мають право заборонити анонімний форум чи коментарі. В КПБ: „5. Блогер може заборонити анонімні коментарі.”
6. Принцип чесності. Етична норма 6: Редакції, журналісти мають моральне право ігнорувати онлайнових провокаторів. В КПБ: 6.”Рекомендується ігнорувати онлайнових провокаторів. Деякі етичні вимоги зводяться до простих загальнолюдських етикетних норм поведінки. Чимало журналістів знають, що не можна говорити людині в Інтернеті те, що не зможеш повторити безпосередньо спілкуючись, пам’ятають про те, що неетикетно спілкуватися з анонімами і, ліпше ігнорувати повідомлення провокаторів – не отримавши відгуку, вони втратять до вас інтерес.
До проекту кодекса комп’ютерної етики можуть також увійти правила з Netiquette – це правила поведінки в кіберпросторі, створені 1994 року. Поява та розвиток інтернет-журналістики.

На сучасному етапі розвитку суспільства мережу інтернет без перебільшення можна розглядати як один єдиний глобальний засіб масової інформації. Він дає змогу великій кількості мешканців планети отримувати миттєвий доступ до усіх джерел інформації.Поява електронної версії газети «ChicagoTribune»у 1992 році. У кінці 1997 року мережа Інтернет об’єднала 160 тисяч глобальних мереж із 235 країн світу. Кількість інтернет-серверів досягла 19,5 мільйонів.Історія розвитку інтернету в Україні бере відлік з осені 1990 р., коли було зареєстровано національний домен СРСР.su. Найближче за формою до сучасних Інтернет-видань був авторський проект росіянина Олександра Гагіна «Паравозов-News» (1996), з якого почався етап авторських проектів. Він тривав до входження в інтернет професійних ЗМІ, які спочатку обмежувалися розміщенням в інтернеті клонів друкованих видань. Початок інтернет-журналістики можна умовно віднести до травня 1998 року, коли почав діяти сайт інформаційного агенства Інтерфакс-Україна, але тільки у 2000 році з’явилися перші самостійні мережеві видання: «Корреспондент.net», «UAToday».

16 квітня 2000 року було запущено сайт першого в Україні незалежного інтернет-видання, проекту Георгія Гонгадзе, – «Українська правда». Після її успіху, пік якого прийшовся на Помаранчеву революцію, почалася хвиля інвестицій в інформаійні інтернет-проекти. Після 2007 року в Україні стали говорити про соціальні мережі та блоґи як новий різновид ЗМІ.

Отже, інтернет-журналістика пройшла декілька стадій становлення:

1) етап авторських проектів;

2) етап мережевих ЗМІ;

3) етап комерціалізації інтернет-журналістики;

4) етап соціальних мереж.

Таким чином, інтернет значно швидше пройшов усі етапи становлення та виробив власні тенденції розвитку, ніж інші ЗМІ свого часу. Це сталося не в останню чергу і завдяки якраз появі самого інтернету як такого, оскільки він дав змогу в рази пришвидшити темп життя світу, а відтак і темпи розвитку будь-якої сфери діяльності і, зокрема, й інформаційної, яка повинна завжди бути на крок попереду.

43. «Правдивість і об'єктивність»
Практично у всіх журналістських кодексах правдивість і об'єктивність представляють основу професійних чеснот. Ці незаперечні принципи отримують так само більш-менш детальну розшифровку. Правдивість розповіді журналісти ставлять у залежність від точності і повноти інформації про дійсність. Професійна мораль зобов'язує журналіста викладати факти, зберігаючи їх справжній сенс, розкриваючи найважливіші зв'язки між подіями і не допускаючи при цьому спотворень. Громадськість повинна отримати від преси досить матеріалу, що дозволяє їй сформувати точне, зв'язне і найбільш адекватне уявлення про поточні соціальні процеси, про їх походження, сутність і значення, про положення справ у сучасному світі.
Об'єктивність можна розуміти, як, неупередженість, неупередженість, «незаангажованого». Це принцип, до реалізації якого необхідно постійно прагнути, об'єктивність не є жорсткою нормою. Він зобов'язує журналіста не опускатися до висловлювання егоїстичних, приватних пристрастей, відображати різні точки зору. Підтасування фактів і бездоказові судження, вигадка і фабрикація матеріалів категорично відкидаються професійною етикою журналістики. Але тільки внутрішня орієнтація журналіста на правдивість може служити приводом для аудиторії, що її не будуть вводити в оману.
Моральна оцінка ставлення журналіста до аудиторії враховує і громадський резонанс матеріалу, і його реакцію на читацький вигляд, і мотиви пише, і методи, якими він користується при підготовці та написанні свого твору. Право аудиторії на істину гарантується, в першу чергу, усвідомленням журналіста своєї відповідальності перед нею і готовність реалізувати це почуття, коли він береться за перо.
У «Міжнародних принципах журналістської етики», написано: «Найперше завдання журналіста - гарантувати людям отримання правдивої
і достовірної інформації за допомогою чесного відображення об'єктивної реальності».
Випадки, коли журналіст навмисно спотворює істину, засуджуються усіма діючими в світі професійними кодексами незалежно від мотивів, якими пише може пояснити спотворення чи умовчання. Тим не менш, подібні порушення відбуваються часто, тому необхідно піклуватися про те, щоб у засобах масової інформації істина була понад усе.

44. ЕТИКА - це система норм мораль­ної поведінки журналіста, яка визначає характер і завдання його професії, регламентує відносини з членами суспільства, надає його творчості соціального спрямування. Етика журналіста проявляється У послідовному проведенні принципів преси, визначає специфіку взаємин журналіста з аудиторією, героями його творів і професіональним середовищем.Як теорія моральних аспектів журналістської творчості, вона зумовлює методи і форми підготовки публікацій, передбачає відповідальність автора за політичну вагомість, результативність виступів у пресі.Як правило норми професійної етики характеризуються тим, що вони не є обов'язковими для виконання, несуть скоріше відтінок справи сумління. У багатьох демократичних державах світу журналісти зголосилися автономно сформулювати відповідні професійно-етичні норми. Так були створені різні кодекси честі, відомі також і в Україні. Оскільки вони не є нормами права, їх виконання входить винятково до компетенції самих професіоналів. Незважаючи на їхній "приватний" характер, ці норми є не менш значущими для достовірності, для суспільної ваги та для впливовості мас-медіа на демократичний процес, аніж суворо виписані державні правові норми.Правова практика засвідчує, що правила етики та норми права мають більше спільного, більше залежать один від одного, ніж їх розділяють у суто теоретичних визначеннях. Так, наприклад, у Швейцарії функції контролю за журналістською діяльністю у електронних засобах масової інформації (радіо і телебачення) часто пе­ребирають на себе особливі механізми та органи; водночас час у га­лузі прінт-медіа покладаються саме на професійно-етичні норми. Стаття 55 швейцарської конституції передбачає, що програми радіо і телебачення мають відповідати принципам плюралістичної багатоманітності та об'єктивного висвітлення подій. Тому з практики оскарження в судах некоректних дій журналістів випливає цілий ряд конкретних правил. До журналістських професійних обов'язків належать, зокрема, принцип правдивості та вимога прозорості. Принцип правдивості вимагає від автора ретельної перевірки фактів та об'єктивності. Про суперечливі питання глядача слід інформувати так, щоб у нього склалося своє враження. Точки зору та коментарі мають ідентифікуватись як такі. Аудиторія інформаційної програми повинна розрізняти суб'єктивні погляди творців програми чи запрошених до студії від об'єктивних фактів. Вона повинна мати можливість оцінювати вірогідність і вагу висловлювань, визначати їхнє світоглядне місце та використовувати їх для формування власної думки. Справедлива вимога до прозорості (або транспарентності) покликана полегшити глядачеві сприймання змісту програми та скласти на цій підставі власне уявлення. Під час ухвалення програми з огляду на її відповідність до правових вимог на першому плані стоїть зазвичай захист аудиторії; інформаційна політика, орієнтована на спрямований вплив на публіку, забороняється.

45-46.Технологія «чорного PR» «Чорний PR», мабуть, найбільш складний термін. Його справжнє значення до цих пір залишається предметом спекотного спору не тільки порожніх коментаторів, а й самих що ні на є маститих професіоналів ринку. У ході вивчення матеріалу, я виділила 2 значення «чорного PR».Одне з них доводить, що «чорний PR» - це діяльність, спрямована на зміну суспільної свідомості, але фінансується з необлікованих або незаконних джерел (в якості асоціації можна навести приклад «чорного налу»). Таким чином, PR-технологія може бути цілком чистою з точки зору відповідності закону або моральним нормам суспільства, але, тим не менш «брудної», за джерелом фінансування. ³Однак, на мій погляд, найбільш вірна трактування пов'язана не з готівкою, а з «очорненням». Тобто з наданням неправдивої та негативної інформації.Чорний PR - метод ведення інформаційних воєн чи цілеспрямоване поширення негативної інформації, що стосується будь-якого суб'єкта комунікації з метою підриву позицій конкурента і досягнення власної переваги на ринку.

Основні цілі «чорного піару»:

1. витіснення конкурентів з ринку;

2. завоювання впливу на органи влади, партнерів, постачальників;

3. нейтралізація негативно налаштованих груп населення або організацій.

Джинса. Іноді розгледіти замовний матеріал непросто. Її можуть подати завуальовано: під виглядом репортажу, інтерв’ю з політиком чи й просто його коментарем із гарячого питання. У таких випадках, головними маркерами для розпізнання «нечистого» матеріалу стають компліментарність питань журналіста і шаблонність відповідей героя – так, ніби їх взяли з прес-релізу. Критично слід ставитися до й текстів, актуальність і суспільна значимість яких викликає сумніви. Коли бачите на національному каналі чи у всеукраїнському виданні черговий сюжет або матеріал про зустріч політика N з пенсіонерами у місті Х, замисліться, чи дійсно це є подією масштабу усієї країни? І чому при обмежених друкованих площах у виданні і геть немалій собівартості ефіру на телебаченні, подібним новинам знаходиться місце?А буває джинса, яку, здається, навіть і не думають маскувати під редакційними текстами. Вона відверта і зухвала. Це коли у різних медіа з’являється один і той же текст під однаковими заголовками, який в одному ЗМІ подається як авторська новина, у іншому – авторство цього ж матеріалу приписують іншій людині, а десь лишають анонімним.Ми вирішили перевірити рекордсменів-джинсовиків попередніх виборчих перегонів. Насамперед, Наталію
Королевську та Олега Ляшка. Проаналізували матеріали у різних ЗМІ і знайшли більш, ніж достатньо прикладів їх джинсування і в новому політичному сезоні.

47. Про професійну придатність людини до журналістики не можна судити без урахування його моральних якостей, які мають не менше значення, ніж кваліфікація. У силу професійного обов'язку журналісти вершать від імені суспільства публічний моральний суд над явищами, що привертають громадський інтерес. Сампроцес журналістської праці, а головне, його результат, так чи інакше, зачіпає інтереси багатьох. Таким чином, моральні відносини вплетені у зміст роботи журналіста. ЗМІ орієнтують, або дезорієнтують читачів, глядачів, слухачів, в залежності від принципів, якими керуються працівники журналістського цеху. У той же час, професійна мораль, здатна регулювати процес розвитку моральної свідомості професіоналів, а також поведінкові реакції журналістів не існує сама по собі, поза загальною моральності. Вона представляє один з її зрізів і тому копіює її багатошарову структуру. Професійна мораль не повинна трактуватися як універсальний регулятор поведінки фахівця. Її сфера впливу спочатку обмежується трудовими відносинами, вимоги локальні. "Вона регулює поведінку журналіста виключно в процесі виконання ним виробничих завдань. Мотиви, цілі, прийоми і результати професійної праці мораль осягає теж тільки з однією, але дуже важливого боку - в їх ціннісних значеннях. Вона являє собою особливий оціночно-імперативний спосіб освоєння фахівцем цілей і змісту своєї професійної діяльності, розділяючи всі вчинки журналіста на правдиві і неправдиві, справедливі і несправедливі, добрі і злі ".Професійну мораль розглядають як конкретизацію загальних норм моральності стосовно специфічних умов тієї чи іншого виду діяльності. Природним можна вважати і те, що професійна етика лікаря, педагога та юриста складалися в лоні і в міру становлення професій - медицини, педагогіки, юриспруденції відповідно. Будь-яка професійна етика може розвиватися лише на стику трьох сфер: загальної етики, теорії даного виду діяльності та її конкретного досвіду.Термін "професійна етика" отримує часом двояке тлумачення. З одного боку, це - наука про професійніособливості моралі журналіста, про етичні аспекти його праці. З іншого боку, в побуті міцно закріпилося тлумачення поняття "професійна етика", а саме як зводу норм і правил професійної моралі, як синоніма журналістських кодексів. Відбувається це тому, що норми журналістської моралі створювалися і створюються під сильним впливом видавців, журналістських корпорацій, в їх розробці безпосередню участь беруть учені. Саме тому в нормах професійної моралі міститься великий елемент раціонального обгрунтування.Становлення професійної етики журналіста відбувається під безпосереднім впливом зростання впливу засобів масової інформації на життя суспільства. Громадська заклопотаність зростаючою потужністю преси зазвичай стимулює в професійному середовищі нормативне творчість, а разом з ним - і більш глибокий дослідний, власне науковий пошук. Інтерес до журналістської етики також має власну історію. Перша хвиля такого інтересу прокотилася на початку ХХ століття, в період розквіту потужних газетних монополій в Європі та Америці. Саме тоді починається широке використання преси для цілеспрямованого маніпулювання громадською думкою і масовою свідомістю. Спроба демократичної громадськості, в тому числі журналістів, протистояти зростаючому сваволі монополій слова, висловилися, зокрема, у розробці і поява кодексів професійної етики. Друга хвиля інтересу бере умовне початок у середині століття. Саме до цього періоду можна віднести - комунікаційний вибух, пов'язаний з появою електронних ЗМІ, які впливають одночасно на сотні мільйонів людей.

48. Якщо розглянути загальнолюдські та довічні етичні цінності, то можливо виділити такі групи:

- головні людські цінності, які більшою чи меншою мірою є складовою усіх інших етичних цінностей: цінність життя, свідомості, діяльності, страждання, свободи волі, цілеспрямованості;

- чесноти: справедливість, мудрість, сміливість, самовладання, любов до ближнього, правдивість і щирість, вірність і відданість, доброта і співчуття, довіра і віра, скромність і смиренність та ін.;

- більш приватні етичні цінності: здатність дарувати іншим своє духовне надбання, цінність особистості, любов, спрямована на ідеальну цінність чужої особистості та ін.На початку XX ст. під впливом різкого зростання об’єму наукових знань, технічних можливостей, а також реальної небезпеки глобальних катастроф, пов’язаних з впливом людства на природне середовище виникла гостра необхідність нового дослідження і перегляду старих етичних проблем, що призвело до формування сучасної прикладної етики, яку також називають «практичною філософією». Таким чином, прикладна етика – це конкретизація загальнолюдських моральних норм і принципів стосовно до даних ситуацій, для відповідних груп людей з врахуванням специфіки їх життєдіяльності. Специфічністю прикладної етики є спеціалізованість, прагматичність, технологічність, інтегративність. З розділів прикладнї етики найбільш визначальним для професійної діяльності є професійна етика, яка є способом регуляції поведінки в конкретних видах професійної діяльності і об’єднує певні кодекси поведінки людей при виконанні ними професійних обв’язків, а також теорію даних кодексів, способи їх обґрунтування. Загальними принципами професійної етики є: професійна солідарність, корпоративність, професійний обов’язок і особлива форма відповідальності. Також одним з розділів сучасної етики вважається деонтологія, яка розглядає проблеми зобов’язання і всього того, що виражає вимоги моральності у формі приписів. Особливо слід зазначити, що завжди актуальною темою є проблема співвідношення професійної етики і загальнолюдських етичних цінностей, оскільки ні в якому разі не можна підміняти загальнолюдську мораль професійною.