Ділове спілкування та його особливості

Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії пов'язані з предметом спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити його спрямованість. Існує, наприклад, спілкування інтимне, професійне, ділове та ін. Предметом нашого аналізу є ділове спілкування.Змістом ділового спілкування є "діло", з приводу якого виникає і розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки. Виокремлюються такі характеристики ділового спілкування: співрозмовники є особистостями, значущими одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, а основне завдання такого спілкування — продуктивна співпраця. На думку деяких учених, спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом виступає соціальне значуща спільна діяльність [8]. Інші вважають, що ділове спілкування — це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв'язати конкретні проблеми.Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять "однією мовою" і прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов'язані з обміном інформацією, використанням способів та засобів взаємовпливу, взаєморозуміння.Велике значення має моральний аспект ділового спілкування. У професійній діяльності люди намагаються досягти не лише загальних, а й особисто значущих цілей. Але в який саме спосіб? Завдяки власним знанням і вмінням чи використанням Іншого? Егоїзм у стосунках між людьми може їх порушити.Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвитку співпраці. Передусім йдеться про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов'язань. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах навіть розроблено кодекси честі для службовців. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.Професійне спілкування формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою частиною, засобом цієї діяльності. У професійній культурі спілкування можна виокремити загальні норми спілкування, що зумовлені характером суспільного ладу і ґрунтуються на здобутках минулого і сучасного. Водночас ця культура має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних ділових ситуаціях щодо конкретних людей.

30. Проаналізувавши сучасний стан морально-етичних умов розвитку й діяльності журналістики України, ми спробували віднайти шляхи вирішення стичних проблем ЗМІ, від яких залежать етичні проблеми суспільства і навпаки, віднайти шляхи вирішення стичних проблем суспільства для того, щоб вирішити етичні проблеми ЗМІ, з'ясувати у чому насправді полягає ціннісний критерій журналістської етики й моралі, що має пояснити мету етичної діяльності журналіста. Доведено гіпотезу про залежність моральності мас-медіа від фінансової та економічної несвободи, належність видань олігархам; проаналізовано Кодекс професійної етики журналістів України та виявлено його вади; визначено найголовнішу мету журналістів на сьогодні, за умов практичної відсутності свободи преси та кризи культури й моралі у суспільстві; виявлено, яким чином преса може вплинути на повну зміну нинішнього становища в суспільстві, а також з'ясовано основні принципи етичної діяльності журналістів України. Вирішення цього комплексу проблем дало змогу узагальнити набутий досвід журналістики в розбудові нашої державності з метою подальшого підвищення дієвості та ефективності ЗМІ, окреслити шлях розвитку демократії у нашій країні.Нещодавно практично проти будь-якого видання, редактора чи журналіста, які займають опозиційну чи просто незалежну позицію, молена було висунути звинувачення у приниженні честі й гідності позивачів, у завданні їм моральної шкоди, що свідчило про поширення в країні практики порушення ст. 34 Конституції України. Практика судових справ, які стосуються ЗМІ, в Україні однозначно більше орієнтувалася на пріоритет захисту репутації посадових осіб, ніж на захист свободи слова і думки. Така практика призводила до того, що ЗМІ, порівняно з представниками владних структур, опинялися в неоднакових умовах перед законом. Це провокувало з боку владних структур також досудові дискримінаційні дії, які суперечили законам України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів". Під впливом цих чинників журналісти не повною мірою могли виконувати свої професійні обов'язки, а преса, телебачення і радіо України — здійснювати важливу суспільну функцію, притаманну ЗМІ у кожній демократичній державі, згідно зі ст. 34 Конституції України, яка гарантує право па свободу думки й слова, на вільне поширення інформації і користування нею, а також ст. 55 про право людини і громадянина на судовий захист. Подібна практика була небезпечна також тому, що під час судових розглядів таких позовів судді піддавалися адміністративному тиску і залякуванням. Як наслідок — мас-медіа програвали майже всі суди. (А це вже не суд, якщо він є незахищеним, якщо він стає слухняним інструментом у чиїхось руках!) Більше того, це є грубим порушенням Конвенції про захист прав і основних свобод людини, адже Конституція України як нормативно-правовий акт вищої сили повинна хоча б у лапідарній формі закріплювати свободу засобів масової інформації, а вже закони України — конкретизувати її. Процес регулювання порушень принципів журналістської стики — цс питання захисту свободи слова, демократичних інституцій держави цивілізованого економічного ринку. Ця проблема стосується не лише журналістської діяльності, редакційних колективів, а й аудиторії ЗМІ, її культури, освіти, виховання тощо. Передусім — права на об'єктивну та правдиву інформацію, плюралізм думок, їх збалансованість. Б інформаційному просторі держави серед представників ЗМІ необхідно утверджувати і поширювати журналістські чесноти, міжнародні стандарти і принципи журналістської діяльності. В цьому контексті, як уже було зазначено раніше, неабияку роль повинна відігравати система саморегуляції преси, включаючи досудове регулювання порушень журналістських стичних норм. Така практика діяльності ЗМІ, її взаємовідносини із судовою гілкою влади буде свідченням стабільності цих відносин, запорукою демократичного розвитку держави, розумінням та сприйняттям журналістами демократичних норм і принципів їх роботи. Таким узагальнюючим документом міг би бути кодифікований Кодекс журналістської стики як джерело регулювання відносин журналістів з аудиторією, фізичними та юридичними особами в площині моралі, загальнолюдських цінностей тощо" Особливо цс актуально для країн молодих демократій, якою є сьогодні Україна.Чинний український Кодекс журналістської стики містить майже всі найважливіші стичні норми, які мають закордонні кодекси. Не відображено в українському Кодексі норми про приховану рекламу в ЗМІ, норми про надання чинності документові й відповідальність за порушення етичних норм Кодексу. В посібнику постатейно проаналізовано Кодекс професійної етики журналіста України і виявлено поєднання в одній статті різних стичних принципів і стичних норм, що ускладнює використання документа в щоденній практиці журналістів, а також у роботі Ради з стики Спілки журналістів України для регулювання моральних порушень журналіста. Виявлено відсутність у чинному Кодексі розділу про відповідальність журналіста за моральні порушення. Рекомендовано розробити і прийняти, врахувавши виявлені хиби, проект нового кодифікованого Кодексу журналістської етики, у якому кожну етичну цінність, етичну норму виділити в окремий принцип і статтю, а також увести статті про приховану рекламу і відповідальність за порушення стичних норм у ЗМІ. У редакціях, зокрема загальнодержавних видань, варто розробити редакційні кодекси стики.Становлення нових норм поведінки і діяльності журналіста відбувається під впливом зовнішньої трансформації суспільства, зокрема зниження моралі суспільства. Девальвація старих стичних цінностей охопила сьогодні всі сфери життя. Власність, гроші як у житті, так і на сторінках преси є найвищою цінністю, про що прямо або в підтексті йдеться у багатьох матеріалах.

· 31. Висвітлення журналістом приватного життя особи. Етичні правила.

Людина має невідємне право на приватне життя.Загальна декларація прав людини. Ст 12. Стаття 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ратифікована Україною у 1997 році. Право на повагу до приватного і сімейного життя 1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. 2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.Журналіст втручається лише, якщо є нагальна суспільна потреба. Журналіст балансує між правом на інформація і таємницею приватного життя. Є публічні люди, а є прості. З простими треба бути особливо делікатними. Не можна називати імен самогубць. Не можна розпальювати расову, національну, релігійну, соціальну, регіональну ворожнечу. Втручання в особисте життя – опитування родичів, знайомих, приховане фото відеознімання. Пересічна особа має прво на приватне життя навіть у гроиадських місцях. Ст 182 кримінального кодексу україни.Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя1. Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення,
поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна
такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями
цього Кодексу, -караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними
роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести
місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.2. Ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам
особи, -караються арештом на строк від трьох до шести місяців або
обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або
позбавленням волі на той самий строк.

За рішенням Конституційного суду від 30 жовтня 1997р, Про особу без її згоди ми не можемо повідомляти її освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоровя, дата і місце народження, майновий стан.Тлумачення суспільно важливої інформації в українському законодавстві нема. Щось подібне прописується у ст. 50 конституції україни. І ст.6 ЗУ «про державну таємницю.»Можна критикувати вчинки людини, але не саму людину. У разі перекручування фактів – даємо спростування.

32. Свобода слова-в конституційному праві - одне з основних особистих прав людини і політичних прав громадян, складова частина більш загального права, що отримав назву "свобода інформації". С.с. є можливість публічно (усно, письмово, з використанням засобів масової інформації) висловлювати свою думку (думки). Законодавство і судова практика в демократичних країнах виробили систему обмежень С.с. з метою не допустити зловживань. Зокрема, в більшості держав світу забороняється використовувати С.с. для закликів до насильницького повалення законної державної влади, розголошення державної та іншої захищеної законом таємниці, для підбурювання до вчинення злочинів, для розпалювання національної, расової, релігійної та іншої ворожнечі, образ та наклепів на інших осіб, посягання на суспільну мораль і моральність. Перелік обмежень С.с. може бути розширений в період дії режимів надзвичайного або воєнного стану. У РФ С.с. гарантується ст. 29 Конституції РФ 1993За останнє десятиліття відбулися докорінні перетворення в державному устрої Росії, що супроводжувалися глибокими змінами в економічній, соціальній, політичній, культурній та інших сферах суспільного життя. Надання права мовлення знаходяться в приватній власності теле- і радіокомпаній, розширення інформаційного обміну з закордонними країнами, поява супутникового телебачення, використання для передачі інформації цифрових технологій і глобальної інформаційної мережі Інтернет суттєво розширили інформаційні та культурно-комунікативні можливості людини і привели до виникнення нових відносин в сфері збору, виробництва, отримання і поширення інформації І хоча за ці роки склалася певна система правового регулювання діяльності засобів масової інформації, які грають величезну роль в суспільному житті Росії, не можна сказати, що суспільство має чітким і осмисленим поданням про підстави, характер, можливості і межі правового регулювання ЗМІ, особливо телебачення і радіомовлення.Особливий вплив на розвиток сучасного законодавства про засоби масової інформації, в тому числі телебачення і радіомовлення, надала глава 2 «Права і свободи людини і громадянина» Конституції Російської Федерації. Перш за все, мова йде про статтю 29. У частині 1 цієї статті йдеться: «Кожному гарантується свобода думки і слова». Таким чином, проголошується правова захищеність цих фундаментальних основоположних соціально-політичних цінностей. Включені до конституційного тексту в якості норм-принципів, вони набувають якість основоположних правових орієнтирів. У наступних частинах статті 29 структура цього нормативного принципу розвивається і деталізується. Так, в частині 3 цієї статті встановлюється, що «ніхто не може бути примушений до вираження своїх думок і переконань або відмови від них», тобто юридично закріплюється заборона на примусове обмеження інтелектуальної свободи. У частині 4 статті 29 фіксуються загальні юридичні умови і межі вільної, без будь-якого втручання, інформаційної діяльності, що забезпечує інтелектуальну свободу: «Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким законним способом. Перелік відомостей, що становлять державну таємницю, визначається Законом». Нарешті, частина 5 статті 29 встановлює: «Гарантується свобода масової інформації. Цензура забороняється».Цензура є кордоном свободи слова.Цензура (лат. Censura) - контроль влади за змістом і розповсюдженням інформації, друкованої продукції, музичних і сценічних творів, творів образотворчого мистецтва, кіно і фото творів, передач радіо і телебачення, веб-сайтів і порталів, в деяких випадках також приватного листування, з метою обмеження або недопущення поширення ідей і відомостей, визнаних цією владою небажаними.Ставлення до цензури може бути неоднозначно. Однак, 63 відсотки росіян згодні з необхідністю введення в інтернеті цензури, а проти неї виступило 19,5 відсотка опитаних. Про це повідомляє 10 жовтня "Коммерсант" з посиланням на дослідження "Левада-центру". Заступник директора дослідницького центру Олексій Гражданкін вказав, що у соціологів була гіпотеза про те, що слово "цензура" буде негативно сприйматися громадянами. Однак результати опитування показали, що більш м'яку формулювання "обмеження доступу підлітків в інтернет" підтримало 65процентов респондентів. Гражданкін зробив висновок, що "слово 'цензура' більшість населення не лякає" і "люди бояться не тільки інтернету, люди бояться свободи і вільного поширення інформації". Він підкреслив, що навіть серед тих, хто користується інтернетом для отримання інформації про політичні події, рівень підтримай цензури становить 61процент. При цьому проти обмежень виступило 29 відсотків опитаних з цієї категорії.Дослідники відзначають істотну різницю між цензурою в демократичних і тоталітарних державах. У демократичній правовій державі цензура забезпечує внутрішню і зовнішню безпеку країни, стабільність держави та політичного ладу при максимальному дотриманні прав і свобод людини. При тоталітарному характері влади роль цензури істотно змінюється. У такій державі цензура здійснює контрольно-заборонні, поліцейські і маніпулятивні функції, багато в чому збігаються з функціями репресивних органів. Цензура в тоталітарних країнах не тільки обмежує поширення небажаних відомостей, а й вторгається в творчий процес, професійну сферу і приватне життя громадян. Таким чином, цензура, може впливати на суспільство, як позитивно, так і негативно, і в останньому випадку вона вже буде не кордоном, а стіною. Тому свобода слова, як право, нам дане, має відповідати нормам моралі та етики. Я вважаю, що кордони, у свободи слова, повинні існувати щоб люди завжди могли контролювати свою промову, поважати думку інших і розуміти, що там, де свобода, існує і відповідальність. А цензура це вже крайній захід.

33. Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов’язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії. Норми професійної етики вимагають від журналіста поважати гідність людини, її право на приватне життя. Журналіст зберігає у таємниці, відомості про особу, яка передала інформацію або інші матеріали за умови нерозголошення її імені.
Журналісти повинні отримувати конфіденційну інформацію лише за дозволом та відповідно до режиму встановленого особами, яким належить така інформація.
Не допускається поширення відомостей, що становлять державну таємницю, або іншої інформації, яка охороняється законом.

Людина має невідємне право на приватне життя.Загальна декларація прав людини. Ст 12. Стаття 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ратифікована Україною у 1997 році. Право на повагу до приватного і сімейного життя 1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. 2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.Журналіст втручається лише, якщо є нагальна суспільна потреба. Журналіст балансує між правом на інформація і таємницею приватного життя. Є публічні люди, а є прості. З простими треба бути особливо делікатними. Не можна називати імен самогубць. Не можна розпальювати расову, національну, релігійну, соціальну, регіональну ворожнечу. Втручання в особисте життя – опитування родичів, знайомих, приховане фото відеознімання. Пересічна особа має прво на приватне життя навіть у гроиадських місцях.Ст 182 кримінального кодексу україни.Стаття 182.Порушення недоторканності приватного життя1. Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу, -караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.2. Ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи, -караються арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.За рішенням Конституційного суду від 30 жовтня 1997р, Про особу без її згоди ми не можемо повідомляти її освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоровя, дата і місце народження, майновий стан.Тлумачення суспільно важливої інформації в українському законодавстві нема. Щось подібне прописується у ст. 50 конституції україни. І ст.6 ЗУ «про державну таємницю.»Можна критикувати вчинки людини, але не саму людину.У разі перекручування фактів – даємо спростування.

· 38. Етичні вимоги до висвітлення терористичних актів.

Треба враховувати, що теракти і розраховані на широкий розголос, щоб створити паніку серед людей і налякати їх, створити видимість безпомічності держави. Неприпутима героїзація терористів, краще переповідати їхні думки. Слід бути обережними в розмові зі звільненими заручниками, які перебувають у шоковому стані. У них може розвитися Стокгольмський синдром — дружба заручника з викрадачем — психологічний стан, котрий виникає при захопленні заручників, коли заручники починають симпатизувати викрадачам або навіть ототожнювати себе з ними. Збираючи інформацію про теракти треба проконсультуватися зі спеціалістами з надзвичайних ситуацій. Журналістика і тероризм. Для професійного журналіста завжди існує складна дилема: встигнути зафіксувати жахливі, повні трагізму моменти, щоб донести їх до аудиторії «без купюр», чи кинутися самому на допомогу?Серйозна моральна відповідальність за зріст насильства лежить на засобах масової інформації, що формують світогляд громадян. Як відзначають співробітники правоохоронних органів і спецслужб, представники ЗМІ все найчастіше серйозно ускладнюють їхню діяльність, спрямовану на попередження і припинення акцій тероризму. Оскільки будь-яка терористична акція є сенсацією, то в погоні за нею представники ЗМІ йдуть на все. Жорстко конкуруючи один з одним, вони ставлять під загрозу власні і чужі життя, а при реалізації зібраної інформації нерідко забувають про два важливих для суспільства принципа: „Кому вигідно?” і „Не нашкодь!”.На жаль, в умовах всеосяжної комерціалізації часто беруть верх не цивільна позиція і професіоналізм, а бажання будь-яким шляхом підвищити тираж свого видання чи розширити телевізійну аудиторію. Нерідко журналісти, описуючи ту чи іншу терористичну акцію, вважають своїм боргом привести якнайбільше подробиць події і її технічних деталей. Небезпека подібної інформації стає очевидної, якщо глянути на ланцюжок зворотного зв'язку, що може замкнутися і перетворитися на порочне коло: акція - публікація - засвоєння й аналіз інформації терористами - нова акція - нова публікація, і так до нескінченності. Професіоналізм у журналістиці припускає й уміння подавати інформацію так, щоб представити якомога більш повну картину світу, події взагалі. Неможна обмежуватися одним негативом, нагнітати пристрасті, доводячи суспільство до істерії; журналіст сам по собі не є стовідсотковим авторитетом для читача, глядача чи слухача. Він - лише посередник між фактом і аудиторією, людина, що професійно акумулює й узагальнює думки фахівців, експертів, безпосередніх учасників подій; журналіст не повинний робити за аудиторію остаточний висновок про причини і наслідки того чи іншого соціально значимого явища; його прерогатива - донести до аудиторії таку сукупність об'єктивних і достовірних фактів, щоб усвідомлений висновок кожна людина змогла зробити самостійно.Фахівці з антитероризму вважають, що самим складним моментом у протидії тероризму є місце і роль ЗМІ під час захоплення заручників. Тероризм - форма пропаганди, що потребує реклами, щоб бути ефективною. Терористи бачать роль засобів масової інформації в поширенні їхніх заяв по усьому світу, як одну з головних форм для досягнення своїх цілей.практичні дії ЗМІ, що можуть викликати проблеми в кризові моменти: інтенсивне висвітлення подій, що може обмежити чи позбавити уряд переваг у виборі дій по припиненню терористичного акту; перетворення журналістів в учасників інциденту і переговорів, політичний діалог з терористами чи заручниками, узурпація правової відповідальності уряду; повідомлення про плани спеціальних підрозділів, що беруть участь в операції по знешкодженню терористів.

35. Професія журналіста вимагає постійного контакту з людьми у різноманітних ситуаціях та умовах. Не можна зловживати довірливістю людей, зокрема тих хто знаходиться у ситуації не усвідомлення наслідків своїх висловлювань. Повідомляючи інформацію про катастрофи, злочини або нещасні випадки, журналіст має співчувати і співпереживати постраждалим. Особливий підхід у викладі інформації про самогубство, не варто описувати його детально і вказувати прізвище загиблого.
Журналіст повинен знати міру і не потурати нездоровому інтересу до сенсацій. Обережно потрібно ставитися до захисту особистого життя звичайних пересічних людей. Публічні особи обрали для себе життя під прицілом фотокамер, тому повинні бути готові до значної уваги на своє життя або роду діяльності. На противагу, прості люди які за збігом обставин повинні були опинитися в центрі уваги журналіста, заслуговують більше делікатного й тактовного відношення. Неприпустимо розпалювати ворожнечу на основі релігійного, національно, расового та соціального фактів. Бувають випадки коли перед журналістом стоїть вибір: життя або сенсаційний репортаж. Проста людина не роздумуючи обрала би життя, та спосіб мислення журналіста відрізняється від нашого. Вони ризикують заради повідомлення сенсації в прямому ефірі (без прикрас і редагування).

37-38. Журналісти, які працюють у зоні військових дій, змушені дотримуватися певних правил освітлення боротьби, головними учасниками якої виступають політики. Серйозні проблеми з доступом до інформації можуть виникнути через замовчування фактів з боку влади, пропагандистської діяльності політиків і неурядових діячів, а також з-за прямих загроз життю журналістів.
Все це створює непрості умови для кореспондентів глобальних телемереж. По-перше, вони повинні розбиратися в пропагандистській інформації сторін і виділяти реальні факти. По-друге, загроза життю журналістів може обмежувати рамки репортажів, а недогляд подробиць веде до неповного контексту. По-третє, уряди сильної сторони виставляють свої рішення у сприятливому світлі, намагаючись вплинути на громадську думку. Так, під час війни в Іраку 2003 року глобальним новинним ЗМІ доводилося витримувати сильний пресинг з боку властей-ініціаторів військових дій, через якого об'єктивна оцінка ситуації ставала не завжди можливою». Освітлення терактів у ЗМІ - тема особлива, а проблема цього освітлення є парадоксальною. «Розповідаючи в ефірі про терористичний акт, журналісти привертають до нього увагу світової громадськості, а значить, терористи отримують«безкоштовну»рекламу. У той же час замовчувати про подібні події не представляється можливим не тільки через «права знати», а й з-за можливості залучення різних політичних і дипломатичних ресурсів для вирішення проблеми. Глобальні телемережі несуть особливу відповідальність за висвітлення випадків терору, тому що забезпечують міжнародне висвітлення подій, що стає особливо привабливим для екстремістів. Тому одна з головних концепцій репортажів про такі випадки - зведення до мінімуму рекламного аспекту повідомлення. Не можна створювати враження про законність дій терористів, тому провідні і кореспонденти уникають таких слів, як «стратити», «військово-польовий суд», «бригада». Раніше не завжди можна було почути і саме визначення - «терорист». Замість цього провідні і кореспонденти користувалися словами "викрадачі», «бійці ІРА», «члени руху Талібан». Після 11 вересня 2001 р. термін «міжнародний тероризм» міцно увійшов в лексикон глобальних мереж. Варто відзначити, що під час висвітлення кризи із заручниками в Москві в жовтні 2002 року глобальні телемережі так і не назвали речі своїми іменами: шахідів-смертників називали «чеченськими сепаратистами», «повстанцями», «загарбниками», але не терористами. При висвітленні терористичних актів журналісти телемереж особливо прагнуть до емоційної бесстрастности при викладі матеріалу. Будь-яке експресивне вираження, в тому числі інтонаційне або мімічне, може обернутися серйозними наслідками. Згідно з принципами міжнародної професійної етики, кореспонденти повинні ставитися до цих подій відповідально, випускати в ефір тільки ретельно перевірену інформацію; не перетворювати окремі інциденти в події, щоб не загострити ситуацію і не створювати паніки, не допускати, щоб терористи виступали в ефірі з політичними вимогами; уникати тривалого освітлення насильства.
Загальним негласним правилом був принцип недосяжності телекамер і мікрофонів для терористів під час здійснення ними терактів, не рекомендувалося брати інтерв'ю у терористів, щоб не надавати трибуну для їх поглядів. <...Головне завдання для глобальних телемереж у висвітленні збройних конфліктів - дати неупереджену і неупереджену оцінку ситуації, чого може перешкоджати емоційний пресинг з-за роботи в екстремальних умовах, стереотипне осмислення конфлікту, тиранія режиму реального часу і тиск з боку урядів. Здійсненна ця місія в світлі подій останніх років - 11 вересня 2001 року, антитерористичної операції в Афганістані 2001 року, війни в Іраку 2003 року?
Очевидно, на ці питання можна буде відповісти лише з часом, коли буде переосмислений конфлікт між цивілізаціями, якщо, звичайно, він завершиться мирним врегулюванням. Перед глобальними телемережами новин, що представляють західний розвинений світ, сьогодні стоїть дуже складне завдання - стати силою, що інтегрує світове співтовариство, вести його до згоди, надавати ефір усім учасникам міжнародного політичного процесу»

39. Етичні вимоги до висвітлення етнічних конфліктів. Збираючи інформацію щодо етнічних конфліктів треба дотримуватися принципу збалансованості. Без категоричних оцінок і тенденційно підібраних фактів. Важливо не переносити погляди етнічних екстремістів на всіх представників певної національності. Не можна апелювати до побутових стереотипів, використовуючи образливу лексику до представників певних національностей. Треба обережно додавати історичні факти, адже кожна зі сторін тлумачить їх по-різному. Не можна ставати на бік однієї зі сторін.Центр екстремальної журналістики розробив кілька порад журналістам, що висвітлюють етнічні конфлікти, однак ці правила постійно порушуються, причому подекуди цілком свідомо, більше того, навмисно. Так, етнічний конфлікт сербів та албанців у Косово почали розкручувати з кадрів, що їх відзняла англійська компанія ІТN у 1992 р. Саме на них у своїх передвиборних промовах посилався Білл Клінтон. Ці кадри демонстрували, як усім тоді здавалося, мало не концентраційний табір, тому що показували людину за колючим дротом. Як потім виявилося, навколо табору взагалі не було колючого дроту, однак журналісти знайшли дім, де було віконце із дротом, і зсередини зняли албанця. Потім визначили дві цільові аудиторії для впливу на американське населення: дітей та євреїв, після чого почали формувати в їх свідомості враження появи у Європі "нових нацистів". Унаслідок цієї інформаційної кампанії з'явилися "погані серби" та "хороші албанці", при цьому інформацію сербського боку західні ЗМІ дуже часто практично повністю ігнорували [2].ЦЕ МОЖЕТЕ ПРОЧИТПТИ, МОЖЕТЕ ВИКИНУТИ 10 порад журналістам: як працювати в умовах війни, анексії та окупації? Четвер 17 Квітня 2014До того ж Україна опинилася в епіцентрі жорсткої пропагандистської війни з боку північно-східного сусіда, тож має адекватно на неї реагувати. «Телекритика»розпитала експертів та сформувала список порад для роботи журналістів під час військової агресії.У ситуації військової агресії як ніколи важливим є дотримання професійних стандартів. «Для кожного журналіста в умовах кризи передбачені стандартами професії вимоги правдивості, об'єктивності та перевірки фактів повинні множитися на десять», - вважає ведучий «Подробиць»на «Інтері» Олексій Ліхман. При цьому принцип обмеження критики влади експерти вважають надзвичайно хибним. «Журналістика, -крім того, що є інформатором суспільства про дії влади, -водночас є й містком зворотного зв'язку для самої влади. Будь-яка влада не любить критики своїх дій. Нинішня українська влада не любить її особливо, - наголошує медіаексперт Ігор Куляс, -Зрозуміло, нинішня влада підтримує тезу про "обмеження критики через важкі часи". Але давайте не будемо забувати про те, що ця ж влада сьогодні ухвалює чимало хибних рішень, ціна кожного з яких у стані неоголошеної війни може бути фатальною. Без зворотного зв'язку кількість таких хибних рішень невмолимо зростатиме».Висвітлення дій влади без балансу або їх замовчування повертає ризики цензури або спекуляцій на «важливості державних інтересів».

40. Моральні основи взаємодії культур. Власне, усі глобальні проблеми в самому широкому розу­мінні можна оцінювати як проблеми культури. Проте, слід визнати деяку відмінність внутрішніх питань культури у по­рівнянні із ставленням культури до природи. Теоретичний аналіз глобальних проблем сучасності вимагає урахування цієї специфіки. Якщо вважати відносини з природою зовнішньою для культури суперечністю, то якоюсь мірою вона визначаєть­ся станом самої культури, тобто внутрішньою суперечністю.Найбільш очевидним є взаємне нерозуміння культур, обу­мовлене різною їх орієнтацією (аграрною чи індустріаль­ною), різними рівнями розвитку. Відмінність культур виявля­ється не лише в національних особливостях, а й у спрямованості розвитку кожної даної культури, яка фіксуєть­ся релігією, виявляється в системі цінностей. Так, ставлення до жінки в традиційному східному суспільстві може бути оці­нене як незрозуміле, неприпустиме, навіть жорстоке для лю­дини індустріально орієнтованого суспільства. Західна цивілі­зація надає досить великі можливості для розвитку здібностей, для освіти і кар'єри жінок, проте і в цій культурі помітне відставання їх у професійному зростанні, у платі за рівний труд.

Попри те, що мораль є вселюдським феноменом, існує немало підстав для виокремлення модифікацій моральних відносин і відповідних учень про ці відносини. Однак різновидів моральних відносин так багато і вони настільки різнопланові ("розкидані" у часовій, просторовій, соціальній площинах), що класифікувати їх важко. До численних труднощів належить насамперед проблема вибору основи (принципу) поділу. Найлегше в цій ситуації вдатися до дихотомії (грец. dichotomia, від dicha — на дві частини і tome — переріз) — поділу вихідного поняття на два суперечні видові поняття (моральні стосунки людей можна поділити на особистісні і неособистісні, професійні і непрофесійні), але такий поділ не дає змоги вибудувати складну, багатоступеневу класифікацію.

В основу поділу моралі на історичні типи покладено специфіку способу виробництва: у суспільстві з первісним способом виробництва існує відповідна, тобто первіснообщинна мораль, у суспільстві з рабовласницьким способом виробництва — рабовласницька тощо. Згідно з цим поділом характер моралі визначається способом виробництва. Оскільки і в сучасному світі існують різні способи виробництва (первіснообщинний, феодальний, капіталістичний), то це ускладнює проблему осмислення моралі як уселюдського феномену.

Визнавши, що мораль має всезагальний характер, наївно було б ігнорувати специфіку моралі народів Європи, Азії, Америки, Африки, Австралії та Океанії. Однак і мораль навіть одного народу далеко не однакова, оскільки на неї впливає багато чинників: належність до певної релігії, соціальної, професійної групи тощо. Крім того, моральні стосунки можуть бути особистісними (між приятелями, друзями, закоханими, рідними) і неособистісними.

Учення про особистісні моральні стосунки людей ще не набуло самостійного статусу, очевидно, тому що ці стосунки традиційно зводять до аналізу спілкування, додаючи іноді питання любові, шлюбу та сім'ї.

Досить розгалуженою є етика неособистісних моральних стосунків. Вона охоплює професійну етику (учительська етика, медична етика, юридична етика, етика підприємця тощо) і непрофесійну етику (вчення про специфіку моралі європейських, азійських, африканських, американських, австралійських та полінезійських народів; етика народів християнського, мусульманського віросповідань та ін.).

Осібне місце посідає моральне ставлення людини до природи. Відповідно до цієї схеми класифікації моральних відносин розрізняють різновиди етичної теорії. Вчення про моральне ставлення людини до природи називають екологічною етикою. Моральне ставлення людини до неживої природи є важливим розділом цього вчення, який можна розглядати як самостійний напрям екологічної етики (на відміну від учення про моральне ставлення людини до живої природи — біологічної етики), що донині не має адекватної назви. До речі, біологічна етика має своїм предметом моральне ставлення людини не тільки до флори і фауни, а й до себе, до людини як живої істоти.

Така класифікація різновидів моральних відносин умовна, оскільки вони не існують у чистому вигляді. Кожна людина, наприклад, одночасно е представником і людства, і свого народу; перебуває і в особистісних, і в неособистісних відносинах; належить до певної професійної групи тощо. Проте без класифікації моральних стосунків людей не можна виявити й осмислити їх специфіку.

41.

Професійна етика — це галузь етичного знання, що відобра­жає рівень моральнісного ставлення людини до суспільства та до себе самої в опредмєтнених формах: у змісті, засобах, про­цесі та наслідках діяльності. Професійність — це здатність людини опанувати навички та уміння певного виду діяльності та розгорнути на їх основі власні творчі здібності. Тобто профе­сійна етика відображає рівень соціалізації особи. Професійністю вона предметно засвідчує повагу до суспільства. Разом із тим, професійність стає об´єктивною підставою для поваги з боку су­спільства, а отже, і реальним ґрунтом для самоповаги.

Професійна етика історично склалася як результат суспіль­ного розподілу праці. Вона — посередник у стосунках особи і суспільства. В діяльності людина утверджує рівень мораль­ності в об´єктивованих формах, тобто предметно закріплює свою співприсутність у бутті.

Професійність зазвичай розглядається як один із необхід­них чинників самоутвердження талантом себе, коли йдеться про творчі професії (актор, художник, композитор тощо). У них лю­дина самореалізується згідно з покликанням. Талант "обирає" Людину, а людина — професію. Талант спонукає утвердитися Всупереч труднощам. Талановита людина, як правило, цілком віддає себе улюбленій справі й почувається щасливою, занурю­ючись в діяльність, що складає сенс її життя.

Наслідком діяльності стає в цьому разі дещо непересічне. Доробок особистості входить у досвід спільноти та людства. Ім´я її залишається в пам´яті поколінь. Таланту іманентне мораль-нісне ставлення до предмета діяльності. Вчений прагне пізнати об´єктивну істину та адекватно передати її в змісті наукової тео­рії. Митець — утілити в досконалу форму образи, що живуть у свідомості та уяві.

Творчі здібності, покладені в ній природою, людина реалі­зує в безлічі видів діяльності. Успіхи людства в сфері науки, мистецтва, у вихованні особи, в розвитку техніки, в промисло­вому виробництві, у формуванні специфічно людського середо­вища життєвості тощо засвідчують, що розподіл праці — не лише об´єктивна необхідність в умовах нечуваного зростання людських умінь. Професійні вміння — спосіб, у який людина задіяна в суспільне життя і є його активним учасником. Хоча, звичайно, вузька професіоналізація — явище шкідливе, оскіль­ки людина, не маючи можливості утвердитися у різних видах діяльності, неминуче прирікається на однобічність. Вона вклю­чена в суспільне життя якоюсь однією своєю здібністю.

Сучасний етап розвитку електронних засобів масової інформації характеризується принципово новими процесами Глобалізація, комерціалізація, нестабільність потреб аудиторії і жорстока конкуренція, а також технологічні інновації вносять корективи у відносини учасників телевізійної комунікації, диктують нові правила взаємодії Вектор структурного становлення медіаринку в основному виявлено, головні гравці визначилися, принципові зміни представляються можливими, але малоймовірними, по крайней мере, в близькій перспективі

Електронні ЗМІ, - в першу чергу, телебачення, - все більш ефективно впливають на суспільство Початок переходу від кількісного зростання до якісного помітно по більшості нових проектів центральних телеканалів Однак дана сприятлива тенденція нівелюється програмами-клонами, схожими стандартної драматургією, але також і однаково успішними в щодо рейтингових показників Більшість цих програм відносяться до розважального сегменту і є аналогами запатентованих і випробуваних за кордоном форматівСитуація, що склалася обумовлена ​​двома факторами.Фактор перший - це, безумовно, стратегічні та матеріальні інтереси власників програм і каналів Адаптувавшись до політичної ситуації, телевізійні бізнесмени зацікавлені в збереженні її стабільності Враховуючи, що більшість найбільш вдалих телепроектів безпосередньо або опосередковано мають відношення до політики, власники каналів не ініціюють появи принципово нових програм Звідси одноманітність форматівФактор другий - незацікавленість рядових співробітників телевізійних компаній в якісному прогрес власного професіоналізму Відсутність прямої матеріальної залежності виконавців від рівня програм губить більшість конструктивних ініціатив Як видається, телефахівців необхідні очевидні, зримі в короткостроковій перспективі стимули Спроби впровадження нематеріальних заохочень в більшості випадків виявляються неефективними В ході дослідження автор аналізує дану проблему і пропонує можливі шляхи її вирішенняТелевізійні журналісти - кореспонденти, редактори, працівники інших творчих професій, що створюють програмний контент, а отже, залучені в4 процес взаємодії з героями телевізійних творів - люди, як правило, практичні і деколи навіть кілька цинічні І теоретики, і практики телебачення одностайні в професію йдуть фахівці певного складу У багатьох з них першорядною є матеріальна мотивація, а потреба творчого зростання не завжди пріорітетна1 Таке ставлення до професії стає причиною виникнення ряду негативних тенденцій у вітчизняній тележурналістиці

Аналіз сучасного стану телевізійної комунікації, в тому числі, взаємодії журналіста з героями його творів (далі - «героями») - нагальна потреба і серйозна наукова проблема У теорії тележурналістики є дослідження, присвячені суміжних питань, проте з часу їх появи телевізійний світ зазнав значних змін політичні, соціокультурні, структурні, змістовні, технологічні та ін Актуальне дослідження цієї тематики в контексті проблем сучасної вітчизняної телевізійної комунікації представляється, безумовно, своєчасним

Дане дисертаційне твір, зроблений на його сторінках аналіз і зроблені висновки можуть мотивувати творчих співробітників ТВ до якісного зростання Системний підхід до проблеми взаємодії тележурналіста з героями його творів структурує стихійні, на перший погляд, процеси телевізійної комунікації, виявить їх закономірності, може стати основою подальшого розвитку методів взаємодії тележурналіста з героєм в сучасних умовах

Таким чином, дисертаційне твір має актуальну наукову і практичну значимість, набуваючи в рамках формування інформаційного суспільства особливого значення для соціального і духовного життя людини

Актуальність і гострота поставлених проблем, відсутність поглибленого аналізу взаємодії телевізійного журналіста з героєм, а також очевидний недолік у вітчизняній і зарубіжній літературі присвячених даній проблематиці спеціалізованих робіт, багато з яких зводяться до мемуарів метрів тележурналістики і носять не цілком науковий характер, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження