Стандартизація бібліотечно-бібліографічної термінології: історія, сучасний стан.

Стандартизація в бібліотечній справі (С. б. с.) – діяльність, що полягає у встановленні і застосуванні єдиних норм, правил, положень і вимог до різних об’єктів бібліотечної справи з метою забезпечення взаємозамінності, технічної та інформаційної сумісності послуг бібліотек, уніфікації термінології, одиниць та форм обліку і звітності, єдиних вимірів ресурсів, продукції і послуг бібліотек, бібліотечного обслуговування.

С. б. с. є частиною єдиної загальнодержавної системи стандартизації та відіграє суттєву роль в удосконаленні управління і планування бібліотечно-інформаційних процесів.

Початок робіт зі стандартизації бібліотечної справи в бібліотекознавчій літературі віднесено до 60-х рр. XX ст., хоча спроби створити перші стандарти були ще у 20-х рр. і навіть раніше. Так, наприкінці XIX ст. бібліотеки стають більш-менш масовим явищем. Саме в цей період і виникає потреба у встановленні єдиної норми на окремі види бібліотечної техніки (наприклад, каталожну картку), у введенні єдиних правил складання бібліографічного опису (1893 р. Я. Г. Квасков – бібліотекар Румянцевського музею). Тож можна із впевненістю сказати, що стандартизація в бібліотечній справі почалась зі стандартизації формату картки та опису видання.

Поступовий розвиток суспільства і науки, зростання промисловості у 60–70 рр. XX ст. призвели до розвитку індустріального суспільства. Традиційні форми діяльності бібліотеки вже не задовольняли користувачів бібліотечних послуг, потрібно було вдосконалювати та змінювати технології бібліотечної та інформаційної діяльності. Активізація в цьому напрямі стимулювала створення системи стандартів з інформаційної, бібліотечної та видавничої справи (СІБВС (СИБИД – рос.)). 3 1978 р. починається впровадження цієї системи. Система складається з трьох частин: науково-технічна інформація (НТІ); бібліотечно-бібліографічна діяльність; видавнича справа. В рамках цієї системи були розроблені стандарти, що тривалий час забезпечували координацію нормативного та методичного керівництва науково-інформаційної, бібліотечно-бібліографічної, архівної та видавничої діяльності.

Після набуття Україною незалежності в країні розпочався процес формування національної системи стандартизації в галузі бібліотечної справи. Перехід на ринкові відносини, розширення міжнародного і національного інформаційного співробітництва обумовили необхідність переосмислення ролі С. б. с.

У 1992 році Україна, разом з країнами СНД та Балтії, уклала Угоду про проведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології і сертифікації (підписана у Москві 13.03.92 р.).

У 1993 році Україну прийнято повноправним членом до Міжнародної організації із стандартизації.

Всі міждержавні стандарти, затверджені до 1992 року, включно, чинні в Україні. Стандарти, розроблені після 1992 року державами – учасницями «Угоди…», до яких приєдналась Україна, вводяться в дію лише за наказами уповноважених органів України.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993 № 46-93 визначив правові і економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановив організаційні форми їх функціонування на території України. Керівництво з питань стандартизації було покладено на Державний комітет України по стандартизації, метрології, сертифікації (Держстандарт України).

Держстандарту підпорядковані технічні комітети (ТК) з різних галузей економіки, залежно від об'єктів стандартизації. Технічний комітет стандартизації ТК 144 «Інформація і документація» створено відповідно до наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України) від 10.12.2001 № 608. Метою створення ТК 144 було: розроблення національної науково-технічної термінології у сфері інформації, документознавства, бібліотечної та архівної справ, визначення пріоритетних напрямів розвитку стандартизації в галузі інформаційних наук; розроблення, розгляд та погодження національних стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими, у сфері діяльності ТК 144.

До складу ТК 144 входить підкомітет 3. «Бібліотечна та архівна справи». Колективними членами ТК 144 є Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова», Національна парламентська бібліотека України та Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.

Розроблення стандартів у галузі видавничої та бібліотечної справи є одним із напрямів наукової діяльності Книжкової палати України імені Івана Федорова.

Облік стандартів здійснює Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), створений у 1992 р. і підпорядкований Державному комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарту України).

Інформація щодо введення в дію чи скасування державних і міждержавних нормативних документів, у т. ч. із бібліотечної справи, надається в щомісячнику «Стандарти: Інформаційний покажчик Держстандарту України».

Функції агента з розповсюдження офіційних копій нормативних документів, що діють на території України, також виконує Науково-інформаційний центр «ЛЕОНОРМ», (відповідно до агентської угоди № 001 від 27.12.2013 р. з УкрНДНЦ Мінекономрозвитку України).

До останнього часу в Україні застосовуються такі нормативні документи:

ДСТУ (Державні стандарти) – стандарти, затверджені Держстандартом України. Ці стандарти діють у країні в якості нормативних документів, обов'язкових для всіх суб'єктів, що займаються господарською діяльністю, в тому числі і для бібліотек (Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію»).

ДСТУ ГОСТ – національні стандарти, через які впроваджено міждержавні стандарти (ГОСТ) методом перевидання;

ДСТУ ISO – національний стандарт, що набув чинності з 27.06. 2001 р. і є ідентичним перекладом міжнародного стандарту;

ДСТУ EN – європейський стандарт, що діє в Україні;

ГОСТ (СРСР) – стандарт, що діє в Україні, тобто, не відмінявся наказом Держстандарту.

ГОСТ (СНД) – стандарти, що були розроблені після підписання Угоди та ратифіковані Україною (наприклад, ГОСТ 7.12–93 Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила; ГОСТ 7.66-92 Индексирование документов. Общие требования к координатному индексированию). Ці ГОСТи використовуються із повним виконанням встановлених до них вимог.

ГСТУ – галузеві стандарти України, розроблені і затверджені галузевим міністерством чи відомством.

РСТ УССР – республіканські стандарти колишньої УРСР;

ДК – державні класифікатори;

СОУ – стандарти організацій України.

Впровадження стандартів безпосередньо в бібліотеках, має наступні етапи:

– підготовка документів, що регламентують впровадження;

– проведення комплексу робіт з їх впровадження;

– облік роботи та звітність про її виконання.

Для впровадження нового стандарту віддається наказ по бібліотеці, в якому визначається, який стандарт впроваджується, або до якого з чинних стандартів слід внести зміни; вказуються особи, відповідальні за впровадження; форми навчання нових правил виконання. У процесі впровадження стандарту необхідно проводити заняття з працівниками відділу, в якому впроваджується стандарти, практичні заняття, стажування тощо. Слід налагодити облік впровадження стандартів за допомогою спеціальної картотеки, де зазначити, які стандарти впроваджені, коли, в яких структурних підрозділах.

Бібліотеки України використовують у своїй роботі державні стандарти із бібліотечної та видавничої справи, що надійшли останнім часом:

НПБУ пропонує фахівцям бібліотечної справи «Перелік Стандартів із довідково-інформаційної бібліотечної та видавничої справи», який розміщено на сайті «Бібліотечному фахівцю».

Із 03.01.2015 р. в Україні набрав чинності Закон «Про стандартизацію» № 1315-VII від 05.06.2014 р., який приводить національну систему стандартизації у відповідність до сучасних міжнародних та європейських вимог і тенденцій, передбачає створення єдиного національного органу стандартизації.