Виникнення та розвиток бібліотечних навчальних закладів (XVI-XVIII ст.).

У І столітті до нашої ери афіня­ни постановили, що кожного року будуть збільшувати зібрання гімназій на 100 сувоїв. Чимало бібліотек було створено з приватної ініціативи.

Бібліотеки при вищих школах були спеціалізованими.

На острові Родос готували ораторів - тут бу­ли зібрані тисячі книг із риторики. На острові Кіс при медичній школі - література з лікарського мистецтва. Античні бібліотеки були у повному розумінні слова читальнями, тому що додому книги не видавали - ними можна було користуватися лише в стінах бібліотеки.

На території нашої країни перші навчальні заклади виникали за часів раннього Се­редньовіччя. Система освіти Середньовіччя прой­шла три періоди: монастирські школи; соборні школи; університети.

Є свідчення, що Ярослав Мудрий розмістив школу в одному із приміщень Софійського со­бору, відкрив майстерню у якій перекладалися і переписувалися книги, створив бібліотеку, яка стала фундаментальною навчальною базою школи.

У XVII ст. з'явилася Острозька школа - київська братська школа, одна з найвизначніших братських шкіл (1615 р.)

На початку XIX ст. кількість бібліотек в Ук­раїні зросла. При всіх навчальних закладах відкривалися бібліотеки. У книжкових фондах учнівських бібліотек зберігалася навчальна література, посібники, а також газети, журнали.

Бібліотека Ярослава Мудрого — за літописними свідченнями, перша бібліотека Київської Русі, що розташовувалася на територіїСофійського Собору в Києві.

Час заснування бібліотеки невідомий. У «Повісті врем'яних літ» про неї згадується під 1037 роком. Віддаючи належне Ярославу Мудрому, літописець після розповіді про користь книг, які — «суть реки напояющие вселенную», говорить, що «Ярославъ же сей, якоже рекохом, любил бе книги, много написав и положи в святей Софии церкви».

Це єдина згадка в літописних джерелах про першу бібліотеку Київської Русі. Подальша її доля невідома. Мало відомостей і про первинне місце розташування книгозбірні й книгописної майстерні при ній, а також про кількісний і якісний склад її фонду.

Щодо книжок бібліотеки, літопис наголошує на винятково церковному їх спрямуванні. Очевидно, більшість із них справді були церковними, адже потреба в них диктувалася поширенням на Русі християнства. Одначе поряд з церковними перекладалися, очевидно, й книжки, що містили відомості зі світової історії, географії, астрономії, філосовські та юридичні трактати, публіцистичні твори. Саме вони послужили основою для перетворення Софії Київської на центр літописання і передової думки.

У Софії Київській було укладено перший літописний звід 1037-39 років, написано і проголошено знамените «Слово про Закон і Благодать» київського митрополита Іларіона, створено «Ізборник Святослава», написано «Послання до Смоленського пресвітера Фоми» київського митрополита Климента Смолятича. Знайомство з творами Іларіона і Климента Смолятича переконує в тому, що їм були відомі основні положення філософських вчень Платона, Арістотеля та інших філософів давніх часів.

Є підстави стверджувати, що бібліотека Софії Київської і книгописна майстерня, заклали основу бібліотеки Києво-Печерського монастиря, а також бібліотек інших великих міст Київської Русі. За підрахунками фахівців, книгозбірня Софійського собору налічувала понад 950 томів.

З приводу подальшої долі бібліотеки думки дослідників розділилися. Одні вважають, що частина її книг напередодні монголо-татарської навали розійшлася по бібліотеках різних соборів і монастирів, а решта загинула 1240 року при спаленні Києва. Інші сподіваються, що книги вдалося сховати десь у київських, а то навіть і прикиївських підземеллях. На думку відомого російського дослідника-книгознавця М. Розова, сліди бібліотеки Ярослава треба шукати в «Ізборніку Святослава», а також у 20 інших давньоруських рукописах, які зберігаються в Санкт-Петербурзі вРосійській національній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. Можливо, якісь книжки із Софії були переміщені в Києво-Печерський монастир. Павло Алеппський 1653 року писав, що в Києво-Печерському монастирі є прекрасне книгосховище з безліччю дорогих книг, у тому числі й пергаментних, яким не менше 500 років.

Проте бібліотека Києво-Печерського монастиря згоріла 1718 року, і визначити, які книжки із Софійського собору були в ній, вже неможливо.

Всеволод Ярославич (1030—1093) — сын Ярослава Мудрого, мог бывать и в новгородской школе отца. С 1054 по 1076 г. Всеволод княжил в Переяславльской и Суздальской землях. После смерти брата Святослава стал великим князем киевским, но отдал престол брату Изяславу и начал княжить в Чернигове. После смерти Изяслава в 1078 г. стал снова великим князем киевским. Был образованным человеком, знал пять иностранных языков, вместе с братьями утвердил так называемую «Правду Ярославичей».

Образование, включая монастырское, поддерживал еще Феодосий Печерский (ок. 1008 — 3 мая 1074). «Житие Феодосия Печерского» сообщало о школе в Курске «Случилось же родителям блаженного переселиться в другой город, именуемый Курском… Обратимся к рассказу о святом этом отроке. Рос он телом, а душою тянулся к любви божьей и ходил каждый день в церковь божию, со всем вниманием слушая чтение божественных книг. Не приближался он к играющим детям, как это в обычае у малолетних… К тому же попросил он отдать его учителю поучиться божественным книгам, что и сделали. Скоро постиг он всю грамоту, так, что поражались все уму его и способностям и тому, как быстро он всему научился».

Острозька школа (академія) — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа.[3] У 1576 році князь Острозький Костянтин-Василь заснував слов'яно-греко-латинську академію в Острозі. Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця — княжна Гальшка Острозька (6000 коп.). 7 лютого 1577 р. — перша згадка про академію в передмові до книги Петра Скарги «Про єдність костьолу Божего».[3] В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г.Смотрицький, викладачами — видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Христофор Філалет, І.Лятос, Кирило Лукаріс та педагоги із Краківського та Падуанського університетів. О. Ш. мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському. Вихованцями школи були: відомий учений і письменник М.Смотрицький, гетьман П.Сагайдачний та ін., пізніші видатні церковні і культурні діячі. Із заснуванням 1624 р. єзуїтської колегії в Острозі О. Ш. занепала і 1636 р. перестала існувати.

В XVI столітті Острог став одним з основних культурно-освітніх та ідеологічних центрів України. Тут діяла слов'яно-греко-латинська колегія - перша українська школа вищого рівня, заснована в кінці 1576 року князем К.-В. К. Острозьким. При школі, відомій серед сучасників під назвою «Академія», була і велика бібліотека. За наявності значної кількості дослідженні про друкарню і школу в Острозі, відомостей про бібліотеку майже немає, хоча вона багато в чому сприяла діяльності цього осередку культури, що зробило внесок до розвитку освіти і науки на Україні в кінці XVI і на початку XVII ст. Так, коротку про неї інформацію подавала П. Сотниченко [1,148 – 151], І. Мицько [2, 24 – 25; 3, 41 - 42], К. Поток [4, 21 - 22] та інші. Слова Симона Пекаліда поета К.-В. К. Острозького, що в Острозькій Академії «славиться бібліотека – достойний плід спільної праці» [5, 203] дає можливість стверджувати що на той час книгозбірня при цьому навчальному закладі була справжньою науковою робітнею.
До нашого часу збереглось декілька книг, покрайні записи яких можуть підтверджувати їх перебування в бібліотеці Острозької Академії або місцевому замку: «Грецько-латинський словник» Каледіна (Базель, 1562 р.) з дописаним панегіричним віршем К.-В. К. Острозькому, «Трагедії» Евріпіда (Базель, 1551 р.), видані в Базелі промови Ціцерона, грецька граматика Кленарда [2, 24]. Відсутні конкретні свідчення сучасників про бібліотеку, не збереглось також її інвентарів, списків. Щодо реконструкції складу бібліотеки, то насамперед тут мова йде про текстологічний аналіз надрукованих в Острозі та Дермані видань, створених в Острозькій Академії та пов’язаних з нею осередках копій творів традиційно-православної візантійської книжності чи оригінальних творів місцевих авторів. Так, з передмови до «Біблії» 1581 року довідуємося про концентрацію в Острозі великої кількості літератури [6, 8 - 9]. У створенні Острозької бібліотеки брали участь викладачі Академії і, мабуть, працівники друкарні. За наявними відомостями, князь К.-В. К. Острозький посилав своїх людей в різні кінці Польсько – Литовського Князівства і за кордон, де були православні монастирі, щоб знайти нові справніші списки священних книг...» [7, 107 - 108], що було пов'язане з підготовкою Острозької Біблії (книги привозилися в бібліотеку, поповнюючи її фонди). Робив це можливо й Іван Федоров, посланий князем К. К. Острозьким в 1577 р. у Валахію і Туреччину. Князь К. -К. Острозький запрошував в школу вчителів з Греції, просив про присилання видань константинопольського патріарха. Із Західної Європи в Острог приїздили кальвіністи, лютерани, аріани, які привозили з собою книги. В бібліотеку Академії з Близького Сходу надходила богословська література грецького походження, а із Західної Європи — світські видання. Відтак джерелами для видання Острозької Біблії послужили Геннадієва Біблія, грецькі списки Біблії, привезені з Риму Діонісієм Раллі, грецькі тести зі Сходу, католицька Шарфенберга 1561 та інші західноєвропейські, кальвіністська Берестейська, антитринітарська Симона Будного та інші. У бібліотеці були також праці діячів католицької церкви, про що свідчить лист князя А. М. Курбського, в якому він дорікає К.-В. К. Острозькому за надіслані йому твори єзуїта П. Скарги. Судячи з опублікованих в Острозі творів, крім традиційної богословської літератури, в бібліотеці були букварі, граматика старослов’янської мови, полемічні твори («Послання» Максима Грека, «О ісхожденії Духа Святого» священика Никольського Василія з Дольної Русі 1511 р., новгородська переробка ХV ст. болгарського трактату Х ст. «Слова святого Козмы Презвитера на еретики…») [3, 41].
Правдоподібно, що до Острога перейшла бібліотека Миляновицького літературно-перекладацького гуртка, після смерті його засновника А. Курбського (помер 1583). Принаймні у 1586 р. у вільнюській друкарні Мамоничів побачила світ «Кграматыка словеньска язика», отримана «з газофилакіи (скарбниці) славного града Острога». Тоді ж там вийшла книга Іоана Спангерберга «Діалектика», перший у східних слов’ян друкований підручник логіки, скомпонований А. Курбським [3, 42].
Бібліотека Острозької академії вже в кінці XVI століття дивувала своїми скарбами не тільки вихованців, але й освідчених мужів. Так, той таки Симон Пекалід в поемі "De bello Ostrogiano" дає дуже високу оцінку Острозькій академії, друкарні та бібліотеці, розглядаючи їх як вогнище освіти і науки, зазначаючи при цьому, що "...розуму до мистецтв яснішого ніколи не було." Після смерті князя К.-К. Острозького (1608р.), його син Януш не приділяв належної уваги Острозькій Академії і вона стала занепадати. Очевидно частину її книгозбірні перебрали спадкоємці князя, інша потрапила до дерманського та дубнівського монастирів, приватних бібліотек діячів Острозької Академії, насамперед, Мелетія Смотрицького. Літургічні книги могли бути передані до храмів Острожчини. У 1616 р. Януш Острозький ще зберігав у дубнівському замку скриню «оправлених руських книжок» батька. В деяких літературних джерелах зустрічається версія, що книги з бібліотеки перйшли у власність єзуїтського колегіуму, заснованому Анною – Алоїзою Ходкевич [3, 42]. Але ця версія не підтверджена ніякими документальними свідченнями.
Оправа з витисненим гербом К.-В. К. Острозького є у примірниках «Книжиці у десяти розділа» (Острог, 1598) та «Апокрисису» Христофора Філалета (Острог, 1597), що зберігаються в Національній бібліотеці України імені Вернадського (№ 665 та колекція Попова № 157). Такі палітурки були виготовлені в острозькому видавництві для якоїсь частини накладу або спеціально для книг князівської чи академічної бібліотек.

Київська братська шко́ла — одна з братських шкіл в Україні у 17 столітті, заснована у 1615 році Київським братством за зразком єзуїтських освітніх закладів. (На деревориті Ковдена 1869 р. зображено Київський Братський монастир, в якому свого часу містилось Київське братство).

В основу її статуту (1620 р.) покладено статут Львівської братської школи. Київська братська школа була спробою православних міщан Києва зберегти свої звичаї та підняти на вищий рівень православну освіту, які занепали на фоні зростання популярності ідей унії та католицької єзуїтської системи освіти.

Першим ректором школи був І.Борецький (1615 —1618). Ректорами також були М.Смотрицький (1619-1620), К.Сакович (1620-1624) та Хома Євлевич (1628-1632).

З Київської братської школи вийшло чимало видатних українських діячів 17 століття, зокрема письменники С. Косов, С. Почаський та інші. У ній навчалися діти міщан і козаків. Матеріальну допомогу школі надавали Петро Сагайдачний та Галшка Гулевичівна. 15 жовтня 1615 р. Галшка Гулевичівнаподарувала свій київський будинок та землю навколо нього Київському братству.[1] У 1632 р. було об'єднано школу Києво-Печерської лаври з Київською братською школою і реорганізовано у вищий навчальний заклад — Києво-Могилянську колегію, яка з 1701 року була перейменована на академію.

Луцька братська школа — навчальний заклад, заснований близько 1617 у Луцьку.

Луцька братська школа була заснована Луцьким Хрестовоздвиженським (Чеснохрестським) братством.

На час свого розквіту школа належала до провідних в Україні братських шкіл. З братською школою були пов'язані, зокрема, Іван Карпович, автор «Елегії» в тому ж збірнику, і луцький міщанин Степан Полумеркович — автор вірша з приводу похорону Василини Яцківни. Учителями школи були ченці Луцького братського монастиря Єлисей (Ілковський; керівник школи 1628, відомий також як композитор), Павло (Босинський; бакалавр, тобто вчитель 1634), ігумен Августин (Славинський; викл. риторики, філософії і математики в серед. 17 ст.), можливо, також Зосима (Согникевич), маляр Йов (Кондзелевич).

Львівська братська школа — перша братська школа в Україні. Заснували її бл. 1585 діячі Львівського братства Ю. Рогатинець, І. Рогатинець, І. Красовський та ін. Значною мірою школа утримувалась за кошти від діяльності Львівської братської друкарні.

Статут Л. Б. Ш. («Порядок шкільний» 1591 р.) — пам'ятка української педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи. До Л. Б. Ш. приймали дітей різних станів зі Львова та інших міст і сіл України. Навчання проводилося тодішньою руською (українською) літературною мовою. Вивчали слов'янську, грецьку, латинську мови (риторика, граматика, піїтика), діалектику, а також арифметику, геометрію, астрономію, філософію, богослів'я, музику. Школа була й осередком розвитку хорового співу та українського шкільного театру. Із каталога братської бібліотеки видно, що значну увагу приділяли творам класичних авторів: тут були видання Арістотеля, Овідія, Вергілія, Валерія Максима та інших. В 1591 р. була надрукована греко-слов'янська граматика«Адельфотес», складена учнями школи і учителем Арсенієм Еласонським.

У різний час ректорами й учителями тут були: С. Зизаній, Л. Зизаній, Ф. Касіянович, І.Борецький, П. Беринда, Г. Дорофеєвич, І. Трофимович-Козловський, С. Косов, В. Ушакевич та ін. ГетьманП. Сагайдачний заповів значні кошти на потреби школи. Л. Б. Ш. мала значний вплив на розвиток освіти не лише на Русі-Україні, а й у Білорусі, Молдові, Волощині та інших країнах. Вона виховала чимало видатних громадських і культурних діячів. З другої половини 17 ст. занепала, припинила існування в кінці 18 ст.

Date: 2016-07-22; view: 396; Нарушение авторских прав