Стан і тенденції розвитку книгопоширення в Україні.

Одним з способів проведення вільного часу є читання. Це форма споживання книжкової продукції. Читання може бути емоційним, коли мова йде про художню, дитячу літературу чи видання з мистецтва або раціональним стосовно наукової, навчальної, виробничої книги. Відоме ще вибіркове читання енциклопедій (довідники, словники), а також розглядування (образотворча продукція).
Якщо раніше читання входило в першу п’ятірку способів проведення вільного часу, то в сучасних умовах комп’ютер, телебачення, кіно, відео, дансінги суттєво випередили читання.
За даними ЮНЕСКО в 50-х роках радянська молодь була однією із «інтелектуально найрозвиненіших».
В сучасних умовах ми не можемо цього підтвердити. Однією з причин відсутності потягу молоді (і не тільки молоді) до читання є відсутність продуманої державної політики у сфері книговидання і книгопоширення за роки суверенітету України. Уявляється доцільним виявити причини розвалу книгорозповсюдження як важливого чинника формування українського читача, запропонувати шляхи виходу із кризи. Цим і пояснюється актуальність теми. У періодичних джерелах з’явились статті О.Афоніна, М.Сенченка, М.Тимошика, в яких висвітлюється стан справ в українському книговиданні, виявляються причини його кризового стану, надається порівняння з книговиданням у Польщі, Росії, Білорусі, пропонуються шляхи покращення існуючих незадовільних процесів, що спостерігаються у українському книговиданні. Публікацій стосовно книжкової торгівлі значно менше і носять вони поверхневий характер, де книжковій торгівлі виділяється незначне місце або ж подається досвід роботи конкретних, в основному київських книгарень.
Книжкова торгівля Радянської України мала чітку структуру. ЇЇ очолювало РДО «Укркнига», яке мало в своєму підпорядкуванні 24 обласних і Севастопольський міський книготорговельні організації, 4 міжобласні гуртові бази в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові. Видання центральних та республіканських видавництв замовлялись книготоргами в літні місяці в наперед визначені терміни за тематичними планами, «Книготорговими бюлетенями», «Бланками для замовлень». Існувала чітка система замовлення і поставки товарів на обласному, республіканському рівнях. Проводилась ефективна реклама, бібліографічно-інформаційна робота, поширювались «Книги-поштою» через спеціалізовані книгарні та відділи у різних книгарнях. Працювали книготорговельні системи «Академкниги», «Військової книги», «Транспортної книги», «Союздруку», споживчої кооперації.
Застосовувались різноманітні форми букіністичної торгівлі-продаж комісійної літератури, цільовий і вільний книгообмін, аукціони.
В кожному обласному центрі діяла книгарня «Дружба», де можна було придбати книги, що надійшли з Польщі, Угорщини, Румунії, Куби, НДР та ін. країн соціалістичного табору.
Чітко працювали бібліотечні колектори,що комплектували фонди масових і спеціальних бібліотек. Ця могутня система мала основну мету — залучити населення до читання. Потужна система впливу на людську свідомість була направлена на формування любові до знань, виховувала у людей бажання формувати власні бібліотеки, активно пропагувала читання як спосіб продуктивного відпочинку.
У 1988р.в СРСР було видано 80 тис. назв книг накладом 2,5 млрд. од., в Україні було видано 7046 назв накладом 170,476 млн. од.
До 1991 року держава приділяла постійну увагу видавничій справі, що проявлялось у прийнятті відповідних законів — «Книжкова торгівля є складовою комуністичної роботи щодо виховання населення» (Постанова ЦК КПРС «Про стан та заходи покращення книжкової торгівлі» у 1960р.), у відкритті книгарень на центральних вулицях обласних центрів і столиці, а не ліквідація книгарень і продаж їх під відкриття інших магазинів, як це спостерігається на сучасному етапі, у державному замовленні видання літератури, яка впливала на свідомість, була необхідною для освіти, науки, культури, у виділенні значних бюджетних коштів для комплектування фондів масових бібліотек, а не зведення їх нанівець, коли бібліотеки не отримують найнеобхіднішого роками.
В результаті відсутності продуманої державної політики стосовно видавничої справи,нерозуміння чиновниками того, що книга — товар особливого роду, в Україні зменшилась кількість книг, що видаються. А це не могло не позначитись на асортиментній роботі книгарень і гуртовень. Зменшилась кількість книг, що продаються в магазині. Книгарні, в яких традиційно щороку в асортименті було представлено по 10тис.назв, змушені були вводити в асортимент інші товари, щоб «вижити»в ринкових умовах. Особливо постраждали спеціалізовані книгарні. Закрились книгарні підписних видань, книгарні, що спеціалізувались на продажу політичної, науково-технічної, сільськогосподарської, дитячої книги, перестали існувати магазини «Книга-поштою».
Більше 70% книг, що видані в обласних центрах не доходять до сільського споживача, а залишаються там, де видані. Фактично відсутні суб’єкти видавничої справи в Житомирській, Чернігівській, Закарпатській областях.
Різко зменшилась кількість книгарень (за статистичними даними їх кількість налічується до 700), значна частина закрилась або перепрофілювалась і реалізує інші товари.
Із 13700 найменувань книг, що видані в Україні минулого (2003) року, більшу частину займає навчально-педагогічна література. Інші розділи втратили своє жанрове і видове різноманіття, що свідчить про негативні духовні процеси, які відбуваються у нашому суспільстві.
Книгарні стали приватними підприємствами. На жаль, це не завжди осередки культури, оскільки в умовах жорсткої реальності основною метою діяльності книгарні стає прибуток, часто за любу ціну, так що книгарні часто не до виховання культури і духовності.
Змінилась система замовлення книгарень, втрачені кадри, які виїхали з країни чи перепрофілювались, різко зменшились засоби рекламної роботи,що застосовується в книгарнях, в минуле відійшла інформаційно-бібліографічна діяльність книгарні, чим вона вигідно відрізнялась від інших магазинів. В цих умовах ледь животіють бібколектори, які не мають можливості займатись пропагандою читання, бібліофільства, поширенням бібліографічних знань. Це негативно впливає на молодь, на проведення нею свого вільного часу.
Поки відбувався розвал добре налагодженої системи книгопоширення і виникнення нових засад розповсюдження книги, спостерігалися значні економічні втрати. Незначна кількість книг, що видавались в Україні, (менше як 0,5 книги на душу населення) призвели до активного їх ввезення з-за кордону, до купівлі українським населенням книг, виданих у Росії (приблизно на 100 млн. дол. США щорічно). Це гроші, вивезені з нашої країни. Більше того, ці книги часто обминають митні кордони і держава від ввезення і реалізації книг з Росії немає жодного економічного зиску. Російські книги (у 2003р.вийшло біля 700 млн. од.) часто дешевші, якісніше виконані, актуальніші за тематикою, різноманітніші за асортиментом. Українські книги менш конкурентоспроможні порівняно з ними і дорожчі, оскільки відсутність пільг в оподаткуванні робить книгу недешевою, а націнки гуртовень і книгарень ще збільшують ціну. Тому російську книжку купляють швидше, ніж українську. Звідси міф про «неможливість в Україні вижити книгарням, які реалізують українську книгу». Хоча приклад однієї з кращих книгарень України — «Української книги» (м. Львів), в асортименті якої представлена виключно україномовна книга,говорить про інше. Книгарня не лише отримує прибутки, а є і центром духовності, проводить презентації книги, має постійних покупців, ще й виграла протистояння з «Мc Donald’s», який хотів отримати її приміщення для облаштування чергового ресторану. В її товарообороті значне місце займає дрібний гурт, тобто продаж книг бібліотекам. В книгарні працюють фахівці, які не тільки мають вищу освіту, а й великий досвід роботи, люблять і знають книгу.
Українські книготорговельні підприємства і видавництва не беруть участі в міжнародних книжкових ярмарках. Україна у світі асоціюється з відомими спортсменами чи співаками. Про Україну з книг не знає ніхто, тому що показати нічого. Мало видань іноземними мовами, що мали б гідно представляти Україну.
Тому уявляється доцільним змінити ставлення держави до книги. Мова йде не лише про прийняття конструктивної законодавчої бази, зменшення податкового тиску на книготорговельні підприємства, але й і про надання пільг книгарням в орендній платі за приміщення, сплаті комунальних послуг, перевезенні друкованої продукції, поштових пересиланнях, у володінні статистичною інформацією про книгорозповсюдження в регіонах, в піднятті іміджу професії видавця чи книгаря, у формуванні моди на читання, збирання власних бібліотек, бо без книги, цивілізованого книговидання і книгопоширення немає перспектив розвитку ні освіта, ні наука, ні виробництво, ні держава в цілому.

Date: 2016-07-22; view: 351; Нарушение авторских прав