Художні засоби, що використовують при оформленні книги.

Друковане видання відіграє важливу роль у житті суспільства. Немає людини, яка хоча б раз на день не звернулася до газети, журналу, улюбленої книги, не переглянула рекламу. При цьому на сприйняття змісту значною мірою впливають візуальні чинники, що формуються під час перетворення авторського твору у твір друку. До того ж, існують особливості, притаманні певному виду видань. Так, більшу частину обсягу дитячого видання займають зображення, а текст друкується 14–16 кеглем. Розважальні періодичні видання більше уваги приділяють зображенням, яскравим заголовкам, а текст може складатися гарнітурами, які важко читаються, виворотками, але при цьому доповнювати стильові особливості видання. Енциклопедії призначені для вибіркового читання, отже, текст друкується у дві шпальти 8–10 кеглем, має значну кількість виділень, перехресних посилань. Наукові періодичні та неперіодичні видання супроводжуються примітками, коментарями, словниками, покажчиками. Віршовані твори найкраще сприймаються у невеликому форматі. Ділові журнали містять величезну кількість інфографіки.

Питання оформлення видання в усі часи привертало увагу науковців та, особливо, практиків. Саме цим пояснюється те, що більшість праць з художньо-технічного редагування, оформлення були написані практиками художниками-редакторами з багаторічним досвідом (П. Гіленсон, С. Добкін, Б. Валуєнко, Ю. Адамов, Н. Гончарова, В. Пахомов, В. Фаворський). Серед сучасних дослідників художньо-технічного оформлення друкованих видань слід зазначити М. Тимошика, В. Саву, С. Ярему, А. Мільчина, С. Гавенко, Е. Огар, Н. Дубіну, В. Єфімова, З. Партико. З розвитком науки і технологій змінюються технологічні процеси підготовки до друку видань, що знаходить своє відображення у науковій літературі. Крім того, змінюються потреби читачів, що має позначатися на в оформленні видання відповідно до його призначення.

Отже, метою статті є з'ясування загальних і первісних ознак, що мають бути застосовані до авторського тексту в редакції видання відповідно до виду друкованої продукції, й їх послідовне застосування в усіх редакційних процесах, аж до виготовлення оригінал-макета видання. Основою цих принципів є національні традиції, вимоги часу, закони композиції і, звичайно, сучасні видавничі стандарти.

Оскільки вся робота, пов'язана з опрацюванням авторського тексту, покладається на редакторів, дизайнерів, ми будемо найбільше акцентувати на роботі художнього та технічного редакторів. Художньо-технічне оформлення видання починається одночасно з літературним редагуванням авторського тексту і спрямоване на формування гармонійного зовнішнього вигляду і правильне розуміння змісту.

Терміни "художнє редагування", "технічне редагування" виникли у 20–30-ті рр. ХХ ст. за аналогією з терміном "літературне редагування", але термін "редагування" не зовсім підходить до творчого процесу, який здійснюється. Так, наприклад, художник Микола Васильович Ільїн під час виконання роботи технічного редактора мав посаду "конструктор книги". Іноді художнього редактора називають режисером книги, художника – дизайнером, технічного редактора – книжковим техніком, конструктором. Нині посади технічного та художнього редакторів нерідко суміщаються, а художник працює лише над створенням зображального ряду чи обкладинки.

Художньо-технічне редагування охоплює всі роботи, пов'язані з перетворенням змісту інформації в графічну форму з урахуванням нормативних документів: від моменту, коли авторський оригінал надійшов, до рекомендацій поліграфічному підприємству та оцінювання якості контрольних відбитків. Основою художньо-технічного редагування є сучасні видавничі стандарти, які визначають показники зовнішньої форми видання відповідно до виду.

Художній редактор розробляє проект оформлення, композицію видання, стежить за графічно-стильовими елементами видання, а технічний редактор задумане оформлення шляхом умовних знаків і позначень перекладає на мову, зрозумілу працівникам поліграфічного підприємства. Сучасний технічний редактор досконало знає технологічний процес і вимоги до оригіналів, які передаються на поліграфічне підприємство, тому він визначає технічні характеристики всіх елементів видання. Художник, крім створення ілюстрацій, декору і всього зовнішнього оформлення, нерідко розробляє всю композиційну основу, навіть у вигляді точного посторінкового макета. Особливо важлива роль технічного редактора у виданнях без ілюстрацій, зі складною структурою тексту та різнорівневою рубрикацією.

Досвідчений редактор знає правила і прийоми оформлення текстових і зображальних елементів, обкладинок і палітурок, титулів, довідково-допоміжного апарату видань із урахуванням змісту, категорії читачів, призначення, можливостей поліграфічних підприємств, якостей паперу, формату, способу скріплення, сучасних досягнень техніки і технологій. Він бачить особливості оформлення видання відповідно до його концепції.

Художньо-технічне редагування починається з розробки проекту художнього оформлення, який перетворюється на макет видання, ескізи, текстові та зображальні оригінали, оригінал-макет. Засобами художнього оформлення є зображення та декоративні елементи, засобами технічного оформлення – шрифтові елементи, візуальне оформлення структурної організації видання. Концепція оформлення розробляється відповідно до редакторської концепції видання, але це не обмежує творчої роботи художника, який створює оригінальні матеріали. Редакторська концепція відображає загальні напрями роботи над виданням, а художній та технічний редактори шукають конкретні варіанти оформлення і поліграфічного виконання.

У своїй основі друкована продукція має багато спільних ознак, але кожному виданню притаманні особливості, які відрізняють його від багатьох інших. Кожен вид друкованих видань має специфічну внутрішню та зовнішню структуру, яка є основою його оформлення. Недотримання певних норм і стандартів при створенні видавничої продукції призводить до того, що друкований продукт виходить неякісним і незручним, не відповідає вимогам читача. Для читача важливі, крім відповідності заданій тематиці, такі показники видання, як формат, читабельність, ілюстративність, обсяг, міцність, зручність пошуку. Саме ці вимоги читача і повинні бути враховані під час перетворення авторського тексту в матеріальний продукт – друковане видання.

Головною метою діяльності будь-якого видавництва є підготовка і випуск друкованої продукції сукупності різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань. Друковане видання – документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання. Зміст друкованої продукції визначає зовнішню форму, а сукупність усіх характеристик дає змогу віднести її до певного типу. При роботі над оформленням видання найістотнішими ознаками є зміст, цільове і читацьке призначення. Правильне визначення виду видання і відповідне його оформлення є важливим для подальшого просування на ринку та у суспільному житті.

Відповідно до Держстандарту 3017-95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення", видання класифікуються за такими ознаками:

1. Призначення:
– соціально-функціональне – офіційні (інформаційні, нормативні), наукові (науково-популярні, науково-виробничі), практичні (виробничо-практичні), навчальні, довідкові, літературно-художні та рекламні;
– читацьке – для широкого кола читачів (масове видання), для дітей та юнацтва, бібліотечні видання, видання для службового користування, бібліофільські видання, видання для сліпих.
2. Інформаційні знаки – текстові, нотні, картографічні й зображальні.
3. Аналітико-синтетичне перероблення інформації – інформаційні, бібліографічні, реферативні, оглядові та дайджести.
4. Зовнішні ознаки:
– обсяг (книги, брошури і листівки); – форма – книжкові, журнальні, аркушеві (газетні, карткові, буклет, плакат), книжки-іграшки, комплектні;
– структура або спосіб укладання текстів – серіальні, однотомні та багатотомні, зібрання творів та вибрані твори, академічні;
– рівень художнього оформлення і спосіб поліграфічного виконання мініатюрні, подарункові, факсимільні;
– склад основного тексту – моновидання, збірники;
– кількість – перше видання, стереотипне видання, перевидання; доповнене видання, виправлене видання; перероблене видання, розширене видання.
5. Періодичність:
– періодичні, газети: громадсько-політична, спеціалізована; спеціальний газетний випуск; журнали: громадсько-політичний, науковий, науково-популярний, виробничо-практичний, популярний, літературно-художній, реферативний;
– неперіодичні монографія; автореферат дисертації; препринт; тези доповідей (повідомлень), матеріали наукової конференції (з'їзду, симпозіуму); збірник наукових праць; статут; інструкція; стандарт; прейскурант; паспорт; посібники: наочний, практичний, навчальний, навчальний наочний, навчально-методичний; практичний порадник; підручник; хрестоматія; методичні рекомендації (вказівки); курс лекцій, текст лекцій, конспект лекцій; навчальна програма; практикум; словники: мовний, тлумачний, термінологічний, енциклопедичний; енциклопедія; розмовник; довідник; путівник; проспект; каталог; альбом; атлас; афіша (оголошення); інформаційний листок; документально-художнє, науково-художнє видання; альманах; антологія;
– серійні тематичні, збірники творів;
– продовжувані (бюлетені: нормативний, довідковий, рекламний, статистичний, бюлетень-хроніка, бюлетень-таблиця; календарі: звичайний, відривний чи перекидний, книжкового типу, знаменних дат, табель-календар; експрес-інформація.
6. Належність до видавця, автора або спонсора власне, спільне, піратське, відомче, посмертне, прижиттєве, ювілейне, меморіальне.

Отже, кожне друковане видання входить до певної групи відповідно до обраної ознаки. Після того, як авторський оригінал надійшов до видавництва, головний редактор, виходячи з фінансових і матеріальних ресурсів (папір, друкарські й палітурні машини), спільно з дизайнером, художником, художнім та технічним редактором розробляє проект конструкції видання, який охоплює оформлення та структурні особливості внутрішнього та зовнішнього оформлення. Головний редактор керує та координує всі аспекти конструювання видання: передає тим, хто бере участь у створенні друкованого видання, основні дані про майбутнє видання (обсяг, кольоровість, співвідношення тексту й зображень, наявність таблиць, формул, апарату, читацьке призначення, вид літератури тощо). Особливу увагу редактор приділяє співпраці з художником, технічним та художнім редакторами, адже конструкція видання та його художнє оформлення утворюють єдине ціле.

Процес оформлення друкованого видання складається із трьох послідовних етапів [16]:
1. Підготовчий етап, на якому виникає, розвивається і складається задум оформлення: народження і формування задуму; перетворення задуму в проект оформлення; перетворення проекту в модель оформлення – макет. Визначається значення і місце кожного тексту і зображення у виданні відповідно до задуму і закріплення за ними певних графічних характеристик, а також їх взаємодія, ієрархічна структура і відображення її у системі рубрикації.
2. Етап виконання та редагування оригіналів оформлення: формується зміст та графічні характеристики зовнішнього та внутрішнього оформлення: робота над ескізами або пошук та добір ілюстрацій і фотографій; гармонійне поєднання зображень, текстів, їх класифікація і опрацювання, створення макетів. Весь графічно-зображальний ряд повинен об'єднувати різнорідну текстову частину і утворювати нерозривну єдність, причому видання має сприйматися цілісно й неповторно.
3. Композиційно-технічний етап: набір та верстка, підготовка зверстаного матеріалу для поліграфічного етапу, остаточне розміщення текстових та зображальних матеріалів, відповідність усіх елементів видання існуючим нормам і стандартам, перевірка комплектації, створення оригінал-макету, який передається на поліграфічне підприємство для друкування.

Весь текстовий матеріал видання поділяється на основний, додатковий та довідково-допоміжний. Кожен вид тексту відіграє певну роль у виданні і вимагає особливої уваги художнього та технічного редакторів. Додатковий текст, як правило, дрібніший, ніж основний, довідково-допоміжний також друкується дрібним кеглем, але має виділення, які акцентують увагу читача і виконують пошукові функції.

Зображальний матеріал видання поділяється на обов'язковий і необов'язковий, документальний, тематичний і абстрактний. Обов'язковий зображальний матеріал – той, що несе основний смисл, отже, має власну структуру, послідовність, підпорядкованість або чітко прив'язаний до тексту, доповнює і коментує його, необхідний через те, що без таких зображень текст стає незрозумілим. Необов'язковий зображальний матеріал не має прив'язки до певних сторінок видання або текстових фрагментів, отже, може розташовуватися довільно: на будь-якій сторінці, на вкладках і вклейках, як додатки у кінці видання, на окремих розворотах тощо.

На кожне видання, яке передається у друкарню, складається план-проект оформлення. Його розробляє художній редактор разом із головним редактором, зважаючи на поради технічного редактора. У проекті фіксуються дані про просторове рішення видання, перелічуються всі складові елементи видання та їх характеристики, способи та засоби виконання друкарських форм загалом і кожного елемента окремо, способи друку, засоби оформлення, брошурувально-палітурні процеси. Розробка проекту здійснюється з урахуванням реальних технічних та технологічних вимог поліграфічної бази і можливістю забезпечення матеріальними та фінансовими ресурсами.

Основою для розробки проекту оформлення друкованого видання є такі дані:
– тип видання (жанр, читацька аудиторія, умови читання, термін користування);
– обсяг в авторських аркушах;
– склад видання: кількість і види текстів, зображень, структура;
– наклад.

При розробці проекту оформлення керуються стандартами відповідно до виду видання:
ДСТУ 3003-95. Технологія поліграфічних процесів.
ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види: Терміни та визначення.
ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання.
ДСТУ 3772-98. Оригінали для поліграфічного відтворення. Загальні технічні вимоги.
ГСТУ 29.1-97. Журнали. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
ГСТУ 29.2-97. Підручники та навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та інших типів середніх навчальних закладів. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
ГСТУ 29.3-2000. Газети. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
ГСТУ 29.4-2001. Обкладинки та палітурки. Типи.
ГСТУ 29.5-2001. Видання книжкові. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.
ГСТУ 29.6-2002. Видання для дітей. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги.

У проекті визначаються:
1. Формат видання, на якому було б зручно розташовувати тексти і зображення, таблиці та формули. Просторові пропорції враховують співвідношення товщини та формату відповідно до обсягу.
2. Формат набору відповідно до стандарту та кількість шпальт. Розмір шпальт повинен бути достатнім для розміщення в її межах будь-якого текстового й ілюстраційного елементів видання. Це означає, що формат набору і поля залежать від способу верстки. У виданнях за індивідуальними макетами нерідко збільшують розміри шпальт відносно рекомендованих параметрів. При цьому необхідно зважати на те, що конструкції друкарських машин обмежують розміри друкарських форм, тому будь-яке збільшення формату набору і відхід від рекомендованих стандартів необхідно узгоджувати з технологами друкарні.
3. Вид і спосіб друку, який залежить від характеру ілюстрування та накладу видання.
4. Спускні сторінки, розмір спуску, вид заставки, ініціала. Розставлення сторінок за схемою таким чином, щоб після друку аркуша з обох боків, розрізування та фальцювання зошит мав правильну послідовність сторінок.
5. Оформлення кінцевих сторінок, характер и вигляд кінцівки.
6. Гарнітура, кегль, накреслення шрифтів для основного та кожного із додаткових текстів, заголовків. Також визначаєються абзацний відступ, вирівнювання рядків, інтерліньяж.
7. Шрифтове та композиційне оформлення рубрикації.
8. Оформлення колонтитулів та колонцифр: склад, гарнітура, кегль, накреслення, розташування, відстань до тексту, елементи оформлення. Колонтитули для парних або непарних сторінок. Довжина колонтитулу дорівнює формату набору, тому важливо визначити кількість знаків у рядку колонтитулу.
9. Склад титульних елементів і оформлення фронтисписа, авантитулу, контртитулу, титулу.
10. Оформлення зображень (вид, розташування відносно тексту, розмір шпальти при розташуванні зображень поза текстом, композиційні варіанти тексту та зображення). При цьому випуск в обріз має бути передбачений в проекті видання. Також визначається наявність вкладок і вклейок.
11. Оформлення текстівок: гарнітура, кегль, накреслення шрифту, формат, вирівнювання, розташування відносно зображення.
12. Характер та спосіб друку зовнішнього оформлення (тип обкладинки або палітурки, кольоровість, наявність суперобкладинки, футляра, лясе тощо).
13. Оформлення форзаца: білий, кольоровий, приклеєний, пришитий, з фальцем, задрукований тлом, орнаментом, із тематичним зображенням.
14. Брошурувально-палітурні операції: фальцювання (перпендикулярне, паралельне, комбіноване, кількість згинів, послідовність), шиття, обріз блоку, спосіб комплектування зошитів у блок та прикріплення обкладинки до блоку.
15. Матеріали: папір (вид та марка, формат, маса), картон (вид, товщина), тканина (вид, колір, фактура), каптал (колір), лясе або закладка (колір).

Проект оформлення уточнюється в різних своїх частинах під час всього редакційного опрацювання видання залежно від змін у тексті та зображальному матеріалі.

Досконалість, повне узгодження поліграфії, графічних засобів оформлення зі змістом – мета книжкового мистецтва. Оформлення художньої, наукової літератури має сприяти розумінню літературного змісту.

У газетно-журнальних виданнях мета інша – привернути увагу до конкретного матеріалу, застосувати новий незвичний прийом і цим виділити його. Нерідко матеріали періодичних видань мають рекламний характер, що й визначає форму їх представлення. Однак модель періодичного видання створюється один раз, а кожний окремий номер (випуск) потребує ретельного опрацювання художнім і технічним редакторами через різну кількість текстових, зображальних матеріалів, тематичну спрямованість тощо. Первісний макет зазвичай створює професійний дизайнер, а спільне завдання художнього та технічного редакторів – дотримуватися цього макету, його основних принципів, аби не порушувалась уніфікація видання. Саме тому у періодичних виданнях роботу технічного редактора найчастіше виконує верстальник.

Передусім визначаються постійні розмірні характеристики видання: формат, обсяг, кількість шпальт. Обсяг підраховується для кожної структурної одиниці окремо і для видання загалом. Якщо у підрахунках обсягу в книзі виявляється неповна кількість друкованих аркушів, технічний редактор змінює деякі прийоми оформлення, щоб обсяг становив ціле число аркушів або 1/2 друкованого аркуша. Наступні етапи оформлення – вибір та застосування шрифтів, зображень, способи розміщення матеріалів, виділення в тексті, рубрикація, за законами композиції.

Завдання технічного редактора – правильно вибрати формат видання з урахуванням виду видання, категорії читача, обсягу оригіналу, прийомів оформлення, застосовуваного устаткування, умов користування і рекомендацій державних стандартів. Формат серійних, багатотомних та періодичних видань вибирається особливо ретельно, оскільки у межах цього формату будуть розташовуватися всі елементи кожного випуску на весь термін існування видання.

Формати видань бувають стандартні, додаткові та нестандартні. Стандартні формати журнальних та книжкових видань, крім альбомів, атласів, книжок-іграшок, буклетів, факсимільних, бібліофільських, нотних видань, календарів, видань, які випускаються на експорт і друкуються на іноземній базі, а також мініатюрних, унікальних і експериментальних видань, наведені у ГОСТ 5773-90 "Видання книжкові і журнальні. Формати". Галузеві стандарти конкретизують технічні вимоги до кожного виду видань: ГСТУ 29.5 – всіх книжкових, крім дитячих, навчальних, факсимільних та експериментальних; для дитячих видань ГСТУ 29.6 встановило стандартні формати, які визначаються ГСТУ 29.1 (для журналів), 29.3 (для газет) та 29.5 (для книг).

Підручники і навчальні посібники для загальноосвітніх шкіл та інших типів середніх навчальних закладів повинні мати формати, що сприятимуть кращому засвоєнню матеріалу, а також враховуватимуть вікову категорію учнів, що регламентує ГСТУ 29.2-97 з усіма доповненнями. Формат підручників для учнів першого–третього класів може бути лише двох видів: 70х90/16 та 70х100/16, для учнів п'ятого–одинадцятого класів загальноосвітніх шкіл та учнів інших типів середніх навчальних закладів – 60х90/16, 60х84/16, 70х90/16, 70х100/16, 84х108/32. Підручники, навчальні посібники, робочі зошити, атласи з грифами "допущено Міністерством освіти та науки України" або "рекомендовано...", що призначені для користування учнями тільки в школі або вдома, можуть виготовлятися більших форматів – 70х108/16, 84х108/16, 60х90/8.

На журнальні формати відповідно до призначення також існують обмеження. Так, ілюстровані виробничо-практичні журнали можуть бути лише одного формату – 84х108/16. Формат 70х100/16 є найпоширенішим – ним друкуються журнали будь-якого виду.

Формат газети повинен відповідати ГОСТ 9254, ГСТУ 29.3-2000 та визначається розміром газетної сторінки, встановлюється видавцем й погоджується з поліграфічним підприємством залежно від її обсягу та формату паперу. Хоча за погодженням з Державним комітетом інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України можна обрати будь-який інший формат газети. Найбільш поширені подовжені формати. Альбомні й квадратні формати застосовуються в ілюстрованих, подарункових, рекламних, дитячих, довідкових виданнях, характер текстової чи зображальної частини яких потребує особливого оформлення або не може розташуватися в межах стандартних форматів. Таблиця 1 демонструє застосування форматів для кожного з видів видань. Необхідно зауважити, що ці дані мають лише характер рекомендацій.

Видавнича справа.

Видавнича справа — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Видання — твір (документ), який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних актів щодо видавничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання.

Законодавчий термін

Видавнича діяльність — сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції.

Стаття 22 Закону «Про видавничу справу» (318/97-вр) (далі Закон) наводить приблизний перелік об'єктів видавничої справи, які розрізняються за певними ознаками, — зокрема, офіційні, наукові, науково-виробничі, громадсько-політичні, рекламні, довідкові, художньо-літературні видання, бібліографічні, оглядові, образотворчі видання, текстові, нотні, карткові, листівки, періодичні (газети, журнали, збірники, бюлетені, дайджести, календарі) та неперіодичні видання (книжки, брошури) та ін. Крім того, ч.2 ст.22 Закону вказує, що об'єктом видавничої справи можуть бути й інші види видавничої продукції, визначені стандартами. У сфері видавничої справи в наш час[Коли?] чинний Державний стандарт України 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення».